Соціологія освіти

План

1. Освіта, як соціальний інститут.

2. Учбовий заклад, як первинний елемент соціальної організації освіти.

Роль освіти в процесі соціалізації особи.

Освіта сьогодні — це складне і багаторівневе явище соціально­го життя, сфера передачі, засвоєння та опрацювання знань і соціаль­ного досвіду. Це система навчальних і виховних форм діяльності, ос­новним змістом яких є навчання. Вона інтегрує різні види навчальної діяльності, її зміст, організує взаємодію між учасниками навчального процесу, орієнтуючи їх на соціальні потреби суспільства, на його со­ціальне замовлення. Отже, освіта як соціальне явище не може не викликати до себе першочергової і цілеспрямованої уваги соціологів.

Соціологія освіти — галузь соціологічного знання, яка вивчає за­кономірності розвитку та функціонування освіти як соціального інсти­туту та його взаємодії із суспільством. Інститут освіти, має відносну самостійність за свої­ми соціальними функціями, володіє спадкоємністю історичних систем освіти, здатністю активно впливати на функціонування й розвиток су­спільства. Стан цієї системи визначається пануючими в цьому суспіль­стві способом виробництва та економічними відносинами, породжени­ми ним, структурою соціальних зв'язків і відносин, а отже, і соціальною (насамперед соціально-класовою) структурою, особливостями політич­них та ідеологічних відносин. Разом з тим соціальні функції освіти зу­мовлені загальнолюдськими потребами в соціальному відтворенні та передачі нагромаджених людських знань і навичок від покоління до покоління, тенденціями переходу нових поколінь до вищого рівня осві­ченості й культури.

Об'єктивною умовою існування і розвитку соціології освіти як са­мостійної наукової дисципліни є відносна самостійність системи освіти як соціального інституту. Такий соціальний інститут детермінується об'єктивною потребою людства у відтворенні та передачі наступним поколінням нагромаджених знань і соціального досвіду. Він характе­ризується відносною самостійністю, стабільністю та спадкоємністю. І справа тут не в консерватизмі системи освіти, а в тому, що цей со­ціальний інститут має свої власні закономірності функціонування та розвитку і є відносно незалежним від соціальних зрушень. Ця авто­номність призводить до суперечностей між самою системою освіти і потребами суспільства.

Мало того, у системі освіти, коли вона не встигає за нагальними по­требами виробництва і суспільства загалом, виникає криза. Задоволь­няючи потреби суспільства, освіта як соціальний інститут виконує, так би мовити, нагальну поточну соціальну функцію. Окрім цього, готую­чи молодих людей до майбутнього (а період активної трудової діяль­ності людини становить 40—50 років), освіта виконує ще й пер­спективну соціальну функцію.

Таким чином, об'єкт соціології освіти достатньо очевидний. Це сфера освіти, те соціальне середовище, яке утворюють люди, залучені до передачі знань, в якому відбувається процес навчання у формі різноманітних навчальних занять, у ситуаціях, що складаються у ході таких занять, з певною системою взаємин людей, з їх інституціональною та неінституціональною організацією.

Що стосується предмета соціології освіти, тобто тієї суттєвої риси, що являє собою основу дослідження, вказує на її специфічність, особ­ливість, то можна навести кілька визначень. Кожне з них має свої ню­анси, аспекти, наукові особливості, що може призвести до певних дис­кусій, але, на наш погляд, вони не мають принципового характеру. Найзагальніший вигляд має коротко сформульоване визначення соціології освіти, що наведено у Філософській енциклопедії: «Соціологія осві­ти — галузь соціології, що вивчає освіту як соціальний інститут, як форму і спосіб суспільного життя»*. Інші визначення збігаються з на­веденим. Ф. Філіппов предметний зміст соціології освіти концентрує навколо проблеми взаємодії освіти і соціальної структури суспільства . В. Нечаєв наголошує на зв'язку соціології освіти з особливим про­явом соціального — соціокультурним . Він вводить до предмета соціології освіти:

• стан і динаміку соціокультурних процесів у сфері освіти;

• закони, принципи, механізми, технологію навчання соціокультурної діяльності;

• взаємодію сфери освіти з іншими сферами суспільного життя, процеси, що утворюються в такій взаємодії, вплив освіти на цілісний, гармонійний розвиток соціального суб'єкта, на його го­товність включитися до тієї діяльності, що становить його ці­лісне суспільне буття.

Українські соціологи М. Лукашевич та В. Солодков вважають, що предметом соціології освіти є соціально-освітні відносини, в які со­ціальні суб'єкти вступають у процесі навчання. Таке визначення уза­гальнює існуючі погляди, спираючись на методику визначення пред­метної сфери соціології загалом .

Отже, основне завдання соціології освіти полягає в тому, щоб своєчасно виявити (на відповідному рівні) нагальні потреби або проблеми освітянського життя суспільства, які тільки зароджуються, і нау­ково обґрунтувати рекомендації щодо їх вирішення. Ця поточно-про­гностична функція соціології освіти тісно пов'язана з соціальним врядуванням, плануванням, прогнозуванням. Тут постає не стільки тео­ретичний інтерес, скільки потреба в обґрунтованих практичних реко­мендаціях. Серед завдань соціології освіти, на наш погляд, можуть бути й такі:

• вивчення соціальних функцій освіти (загальної, вищої, професійної) в умовах становлення освіти як національної і, зокрема, в умовах українського духовного відродження;

• те саме, але в умовах розвитку ринкових відносин;

• те саме, тільки в умовах розвитку української державності, демократії. Реалізація завдань соціології освіти здійснюється через її функції. Теоретико-пізнавальна функція соціології освіти вивчає глибинні,суттєві риси освітянського життя, саму систему освіти як соціального інституту, її тенденції та закономірності.

Методологічна функція пов'язана з розробкою засобів пізнання суспільних процесів, які стосуються освіти.

Прогностична функція спрямована на передбачення наслідків відповідних освітніх концепцій, рішень, ідей, теорій, задумів.

Прикладна функція пов'язана з практикою освіти, використанням досягнень педагогіки, психології в освітянському житті суспільства, з розробкою критеріїв соціальної ефективності діяльності школи, техні­кумів, вузів, ліцеїв, академій тощо.

Гуманістична функція досліджує процеси гуманізації освіти, виді­ляє як пріоритетні ті напрями соціологічних досліджень, що пов'язані з гуманітарними проблемами освіти.

Інноваційна функція зобов'язує соціологію освіти крокувати попе­реду практики, постійно випереджати її, збагачувати новаціями, науко­вими ідеями. Інновації можуть бути радикальними (коли висувається якась «навіжена» ідея), удосконалюючими (удосконалення того, що вже мало місце в практиці), комбінаторними (з кількох положень вису­вається нове) або ж сукупними.

Світоглядна функція відображає формування освітянської свідо­мості, поведінки особистості, її позиції, оцінки щодо певних освітніх концепцій.

Виходячи з предметної специфіки соціології освіти на часі є виді­лення як інтегруючої соціалізаційної функції, пов'язаної з соціологіч­ним забезпеченням і супроводом процесу соціалізації.