1.Визначте, яку роль в історії, культурі та духовності українського народу відіграв Києво-Печерський патерик

Патерик – це загальна назва збірок оповідань і новел агіаографічного змісту, в яких розповідається про подвиги духовних подвижників. У патериках розповідається лише прол найвизначніші епізоди життя праведника, чудеса, сотворені ним, видіння. Патерикам властива простота викладу, строга форма.

Так визначною оригінально. Пам’яткою давньоукраїнської писемності є Києво-Печерський патерик. Ця книга належить до житійних, тобто до творів про життя осіб, яких церква оголосила святими. Написання основного тексту патерика вчені датують другою половиною 11 – першою половиною 13ст. Воно тісно пов’язане із становленням давньоукраїнського літописання, оповіданнями про життя ченців, яких церква оголосила святими, а також із сюжетними мотивами з іноземних патериків. Києво-Печерський патерник укладений на основі листування двох києво-печерських ченців – Симона і Полікарпа. Симон відомий як «муж милостивий і учительний». Він 1214 року став єпископом Суздальським і Владимирським. Честолюбний Полікарп також хотів мати високий церковний сан. Він звернувся по допомогу до князівської родини, яка й поклопоталася за нього перед Симоном. Проте Симон дорікнув Полікарпові за «санолюбіє», закликав змирити гординю, повернутися до рідної обителі, бо то найбільша честь – жити в монастирі, де трапляється стільки чудес, де споконвіку мешкали «божественні отці». На підтвердження своїх слів Симон додав до листа 9 оповідей про ченців-чудотворців Києво-Печерського монастиря та 5 легенд про чудеса, які сталися під час будівництва головного монастирського храму – Успенського собору. Усі ці історії були записані з переказів Антонія та Феодосія на основі Печерського літопису ( на сьогодні він втрачений), усних переказів та легенд, власних спостережень. Очевидно, міркування Симона були настільки переконливими, що Полікарп звернувся до архімандрита Києво-Печерського монастиря Акиндина з листом смирення, доповнивши його одинадцятьма оповіданнями про києво-печерських угодників, які жили наприкінці 11 – на початку 12 століть. До першої редакції Києво-Печерського патерика ввійшли житійні оповідання Нестора-Літописця, перекази та послання Симона й оповідання Полікарпа. Вони об’єднані спільним ідейно-творчим задумом- довести особливу святість Києво-Печерського монастиря. Іван Франко назвав цей патерик «гуманною і доброчинною» книгою, бо вона , прославляючи релігійний центр Русі, утверджувала ідею єдності Руської землі, могутності Київської держави, яка на той час уже втрачала свої позиції в Європі.

У Києво-Печерському патерику є оповідання про особливу святість місця, де збудовано лавру, історія спорудження Успенського собору на честь Богородиці, яка сама закликала кращих зодчих будувати храм на Дніпрових схилах.

Благословенний Андрієм Первозваним Київ змальовано як визначний культурний, політичний і економічний центр Європи. Переповів Полікарп цікаві легенди про Марка Печерника, якого слухали навіть мертві, Агапія, що зцілював бідних, талановитого маляра Аліпія. Одним із найвідоміших стало оповідання про чорноризця Прохора, який молитвою із лободи пік хліб, а із попелу – сіль. Реалістичні епізоди в Києво-Печерському патерику тісно переплетені з фантастичними. А в основі кожної легенди – протиборство добра і зла, устремління преподобних до духовного подвигу. Адже ці святі люди творили чудеса силою благочестя, молитви, праведного життя. Києво-Печерський патерик став помітною подією духовному житті Київської Русі. Із нього ми дізнаємося про життя, побут, культуру наших предків, їхні моральні цінності.