2. Прочитати напам’ять та проаналізувати поезію Володимира Сосюри «Любіть Україну!»

Весною 1944 року завершувалося звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Володимир Сосюра, кореспондент фронтової газети повернувся у напівзруйнований Київ. Любов до рідного краю, гордість за рідну країну, жаль, щот ворог заподіяв їй стільки шкоди – ці патріотичні високі почуття злилися воєдино в душі поета і зродили поезію, яку Олесь Гончар назвав «поетичною сповіддю» Володимира Сосюри, - «Любіть Україну!».У червні 1944 року поезію було вперше надруковано в газеті «Комсомольська правда».

Цю поезію не можна переказати звичайними словами. Вона вся зіткана з тонких почуттів синівської любові до Батьківщини. Через увесь твір рефреном проходять слова:»Любіть Україну!» Вони утверджують високі почуття синівської любові до України, яка зводиться з руїн і живе. Поет використовує із давньої легенди образ неопалимої купини – рослини, яку не бере навіть вогонь – як символ безсмертя. У поезії Володимир Сосюра звертається до всіх і до кожного окремо із закликом любити рідну землю, бо вона в нас « в світі єдина-одна». Поет гордий, що український народ споконвіку славен «всіма своїми ділами». Поезія має форму послання до всіх і до кожного зокрема. Анафора «Любіть Україну!» робить вірш струнким і композиційно завершеним. Із особливою теплотою звертається поет до майбутнього держави – молоді. А останні рядки поезії завершується палкими закликом:

Всім серцем любіть Україну свою, -

І вічні ми будемо з нею.

Поезія настільки високопатріотична, що у 1951 році саме вона стала причиною найгостріших звинувачень Володимира Сосюри у націоналізмі. Сосюру перестають друкувати, він живе під постійною загрозою арешту. І лише після смерті Сталіна поезія «Любіть Україну!» зазвучала, але в дещо зміненому вигляді. А в первісному вигляді «Любіть Україну!» повернулася до нас лише після проголошення незалежності України. Це той варіант, який ми вивчали.

Білет №6

1.Назвіть основні риси українських народних балад та визначте їх провідні мотиви

Балада (від латинського слова – «танцюю») – це ліро-епічна пісня сумовитого характеру з драматично напруженим сюжетом, в якій ідеться про фантастичні або незвичайні події чи життєві конфлікти. У центрі балади – завжди індивідуальна , але суспільно значуща людська доля. Сюжет балади стислий, розповідь зосереджена навколо одного, але найважливішого вузла, ведеться швидко, без уповільнень.

Для балади характерна напруженість, гострота, трагічність сюжету, висока емоційність, зображення однієї події з життя героя. Тому час дії – нетривалий, дійових осіб – одна-дві. Будова вірша і строфи в баладі різні, але вільні.. Балади виконуються як соло, так і хором.

Мотиви балад:

• туга за нареченою; - убитий на війні козак; - почуття дівчини, з якої насміялися; - зле чарівництво; - прокльони свекрухи на адресу молодої невістки; - зрада і помста.

Серед сюжетів балад виділяють такі тематичні групи:

1.Міфологічні, пов’язані з легендами про перетворення людей у птахів, рослин, алегоричні образи ( голуб, голубка);

2. Сімейно-побутові з пережитками кровно-родових відносин ( брат сватається до сестри, мати і жених її- син);

3. Про сімейні стосунки за часів патріархальних відносин – чоловіків та жінок, батьків та дітей;

4. Історичні балади, які щільно стикуються з історичними піснями;

5. Соціально-побутові ( про смерть рекрутів, чумаків, наймитів, січових стрільців).

Українські балади відображають світобачення й уявлення різних поколінь, їх зв’язок з природою: персонажі балад представлені символами. Син, якого прокляла мати , стає явором; невістка, яку зненавиділа свекруха, стає тополею. Дівчина може перетворитися на пташку, а крякіт ворона віщує козацьку смерть. Є образи ясного сокола, сизого голуба, сивої зозулі. Трапляються у баладах казкові мотиви, поширена гіпербола.

Є три види балад:

1.Світоглядні – розкривають поетичний світогляд народу, його міфологічні уявлення, світ фантазій і розуміння природи. Це найдавніші балади. Серед них балада «Ой, чиє то жито, чиї то покоси…». Саме у цих баладах формуються поетичні символи: калина – краса дівчини, береза – чистота, вода – її кров, роса – її сльози, тополя – печаль.

2. Соціально-побутові балади змальовують взаємини між рідними, розкривають почуття кохання і ненависті, образи і ревнощі. У цих баладах немає фантастичного, а більше реалістичного. Такою є балада «Ой не ходи, Грицю…». Сюжети таких балад лягли в основу сюжетів творів М.Костомарова, Т.Шевченка, М.Старицького.

3. Окрасою нашої пісенної поезії є історичні балади. У них панівним є дух людини, ідея батьківщини, народні ідеали честі, геройства. Найбільше у цій групі балад про боротьбу проти турків і татар. Це балади «Що сі в полі забіліло…», «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш…», «Бондарівна», «Лимерівна». Виділяються також балади про героїчну смерть на полі бою – «Козака несуть…», «Похорон козака», «Вдова проводжає сина у похід».

Мене особливо вразили балади «Бондарівна»( «У містечку Богуславку Каньовського пана (пісня про Бондарівну)» та «Ой був в Січі старий козак».

У «Бондарівні» розповідається про горду дівчину-красуню Бондарівну, яка не скорилася польському панові Каньовському, не продала свою красу за таляри. І поплатилася за свою гордість життям від руки Каньовського. Балада закінчується трагічно: Бондарівну не зміг поховати її старий батько, бо він з великого горя від втрати дочки-одиначки наклав на себе руки.

У баладі «Ой був в Січі старий козак» гостро засуджується зрадництво Сави Чалого – сина старого козака. Сава- історична особа, був начальником надвірних козаків князів Любомирських. Спочатку брав участь у гайдамацькому русі, а потім добровільно перейшов до поляків, зрадивши своїх товаришів. Сава організовував напади на гайдамаків, жорстоко розправлявся з полоненими. І його колишній побратим, ватажок гайдамаків від імені козаків і з благословення старшого Чалого-батька скарав Саву Чалого на смерть. Цей епізод і відображено у баладі.