Горицвіт весняний Adonis vernalis

Вся рослина отруйна — необхідно пам'ятати, що горицвіт весняний сильнодіючий засіб, і безконтрольне вживання його може тільки погіршити функцію серця.

Застосовують при серцевих хворобах з явищами декомпенсації, при задишці, набряку ніг і неврозах серцево-судинної системи; при водянці ниркового походження, гострому запаленні нирок, при інфекційних захворюваннях (плямистий тиф, грип, скарлатина тощо), при емфіземі легень (ядусі).

Горицвіт збільшує силу серцевих скорочень і уповільнює ритм (дія глікозидів цимарину, адонізиду, адонівернозиду, адонітоксину подібна до дії строфантину; тритерпенових сапонінів, флавоноїдів), У суміші з собачою кропивою серцевою, валеріаною, мелісою вживають при нервовій збудливості, безсонні, епілепсії, також при приступах глаукоми.

Конвалія звичайна Convallaria majalis l.

Вся рослина конвалії отруйна.

У науковій медицині використовують квітки, листки і надземну частину конвалії. Лікарські препарати з конвалії у вигляді настоянок трави, настоїв, корглікону, крапель Зеленіна рекомендуються при серцевій недостатності, кардіосклерозі, пороках та неврозах серця. Конвафлавін марелін - при захворюваннях печінки, сечового та жовчного міхурів.

Рослина містить глікозиди, що регулюють серцеву діяльність (є вказівки, що вони не мають рівноцінних синтетичних замінників), біологічно активні речовини капілярозміцнюючої, протизапальної, спазмолітичної, судиннорозтирюючої дії, а також терпеноїди, флавоноїди, кумарини, сапоніни, стероїди, ефірну олію та цукор, яблучну й лимонну кислоти.

У народній медицині конвалію застосовують при водянці, хворобах серця, епілепсії, хворобах очей, від пропасниці, головного болю, паралічу, як заспокійливий, сечогінний засіб, при безсонні. У гомеопатії й ветеринарії використовують конвалію у свіжому вигляді.

Жовтець їдкий – Ranunculus acer L.

Отруйною речовиною жовтецю є протоанемонін – летка сполука.

При тривалому контакті з свіжими рослинами може виникнути сильне запалення шкіри. Небезпечне потрапляння соку жовтецю на слизові оболонки. Опіки відкритих ділянок тіла спостерігалися у людини, що заснула на свіжоскошеному сіні з великим вмістом жовтеців. У корів, що поїли сіно, отрута може виділятися з молоком. Споживання такого молока в некип'яченому вигляді супроводжується болем в животі, блювотою, проносом, поганим самопочуттям.

Сильні опіки шкіри з утворенням міхурів виникали при використанні свіжих квіток і листя рослини для компресів.

Омела біла — Viscum album L.

Омела зустрічається в південно-західних областях європейської частини СНД, в Криму і на Кавказі. Паразитує на листяних деревах – тополі, клені, вербі, липі, березі, дубі, яблуні, груші, рідше на хвойних – сосні і ялиці.

Останнім часом омела біла стала справжнім лихом для зелених насаджень Західної та Східної Європи. Ураження дерев омелою знижує їхню довговічність, а ландшафти втрачають декоративність. Окрім того, омела є однією з головних причин суховершинності дерев.

У той же час гілки омели використовують при гіпертонії і як тонізуючий засіб при атонії кишечника.

Рідкий екстракт з молодих листків застосовують при легеневих і носових кровотечах.

У народній медицині омела широко застосовується як протиконвульсивний засіб при епілепсії, істерії, запамороченні, як кровоспинний засіб при маткових і гемороїдальних кровотечах. Водний відвар п'ють при підвищеному тиску крові, головних болях, хворобах серця і нервових захворюваннях, астмі, ревматизмі, при проносах, туберкульозі легень і пухлинах, при тривалих менструаціях і як глистогінний засіб. Зовнішньо листки і плоди омела використовують при ревматизмі, подагрі, набряках лімфатичних вузлів, для пом'якшення наривів.

У гомеопатії використовують есенцію з свіжих ягід і листків. Взимку ягоди є улюбленою їжею деяких птахів. Із ягід добувають клей, який застосовують для боротьби з шкідниками плодових порід та проти мух.

Чорнокорінь лікарський – Cynoglossum officіnale L.

Дворічна, невибаглива до грунтових і кліматичних умов рослина. Алкалоїди, що містяться в нім, є сильною отрутою, тому чорнокорінь уживається головним чином зовнішньо – при фурункулах, опіках, болях в суглобах. У минулому чорнокорінь використовували в медичній практиці як засіб, що заспокоює болі і знімає судоми.

Сік рослини і коріння застосовуються як інсектициди, а також для боротьби з щурами і мишами, які не переносять запаху цієї рослини.

Зібране восени прикореневе листя і стебла з насінням, покладені в льох, де зберігається картопля і т. д., захищає від щурів.

Гризуни зникають з цих льохів, перестають гризти дерев'яні стіни і рити ходи у ґрунті.

Рекомендують сіяти цю рослину поблизу пасік, а восени коріння і стебла з листям розкидати біля вуликів, щоб миші не проникали в них.

Чорнокорінь висаджують в садах для захисту дерев і квітників від мишей.

Чорнокорінь на пасовищах і в травостої тваринами не поїдається, тому тривалий час не вважався отруйним.

У подальшому були описані випадки отруєння овець і великої рогатої худоби сіном та іншими кормами, засміченими чорнокоренем.

При розтинах полеглих тварин виявляли ураження печінки. Спроби лікування тварин були безуспішними.