1. Визначене та законодавче закріплене, реальне здійснення та гарантування невід’ємних прав і свобод людини державою.

Характер державу як суверенну, доцільно акцентувати увагу та можливості конституційного закріплення прав і свобод людини найвищою соціальною цінністю. Однак ці положення мають декларирований характер без наявності необхідного механізму їх реалізації, гарантування та охороню. Тому соціальна природа правової держави забезпечує можливість реалізації конституційних прав незалежно від на лежання людини до певних соціальних груп.

Різні за характером права надають можливість суб’єктам правовідносин, за їх власним бажанням, реалізувати політичні, економічні, соціальні, культурні та духовні інтереси. Зазначені можливості гарантуються діяльністю держави та можливістю звернення за захистом порушеного права і його відновлення до судових органів.

2. Верховенство права.

Сутність цієї ознаки полягає в тому, що вона передбачає пріоритетність (первинність) права над державою. Держава не є творцем права, оскільки лише забезпечує юридичне оформлення уявлені суспільства про справедливість, що потребує державний захисту.

Реалізація сказаної ознаки. Передбачає існування конституційно-закріплених органів держави; незалежність функціонування апарату держави незалежно від зміни правлячих кіл; існування держави в форм визначених правом та її функціонування в межах, що визначається правом, оскільки лише право визначає статус держави, її можливість впливати на суспільство та закріплення суб’єктивних прав.

Створення права представницьким органом державної влади гарантує Верховенство конституції та правових законів. Зміст зазначеної ознаки полягає в тому, що не лише громадяни, а передусім держава та її органи та службовці повинні діяти виключно в межах права.

Основними шляхами впровадження цієї ознаки є наступні:

1. Це закріплення статусу суб’єктів відносин.

2. Функціонування законодавства, яке є зовнішнім виразом права на основі принципів ієрархічності та узгодженості.

3. Чітке визначення форм та методів регулятивного впливу держави.

4. Передбачає можливість відновлення права, що порушується державою.

3. Правова держава зароджується і функціонує в умовах громадського суспільства.

Громадське суспільство і правова держава є взаємодіючими категоріями, оскільки створюються одночасно одне для одного і не можуть функціонувати не впливаючи та не порушуючи одне одного. Це зумовлено тим, що підвищення якісного рівня життєдіяльності суспільства та зумовлює такі ж процеси в межах держави.

Необхідність громадянського суспільства для правої держави проявляється у наступному:

1. Суспільство створює умови для розвитку всіх сфер, в тому числі і політичні сфері.

2. Суспільство формує вищий за ступенем розвинутості відносини, що потребують державного впливу.

3. У межах суспільства формуються суспільні інтереси, що потребують закріплення у зв’язку із зміною суспільних відносин.

4. Суспільство визначає найважливіші сфери відносин, що потребують правове регулювання та сфери відносин, що є саморегульованими суспільством.

5. Суспільство визнач необхідність у розвинутому праві та реалізує його положення усвідомлено.

6. Суспільство ставить перед державою завдання, закріпити та гарантувати природні права людини у відповідності до існуючих у міжнародному праві стандартів.