3."Мандровані дяки", їхня роль у літературному житті хуп—хуш ст.

Дослідники давньої української літератури чи не найбільше вивчали поезію "мандрованих дяків", вбачаючи в ній предтечу нової літератури. Стандартною в поглядах на творчість "мандрованих дяків" стала думка, що "вони несли елементарну просвіту в надра простолюду, навчали селянських та міщанських дітей початковій грамоті і співу, пристосовуючи "високу" шкільну науку до практичних потреб трудящих, розвивали в найнижчих верствах суспільства художні смаки, прищеплювали там естетичні потреби, творили і поширювали мистецтво на його низькому рівні, сприяючи цим його демократизації, зв'язку з фольклором, глибинній націоналізації". "Мандрівні дякі" були тим своєрідним феноменом, що визначив весь подальший хід української літератури. Як вихованці "високої" шкільної науки, отримавши більші чи менші знання та навички, вони несли їх у глибину масової свідомості. При тому освіта, яку вони впроваджували серед простолюддя, не була вже такою й елементарною: базуючись на читанні Псалтиря і Часослова, а також даючи основи церковних наспівів на вісім голосів, вона заклала підвалини грамотності широким масам. Така система навчання продовжувала існувати і після занепаду Київської академії, зберігаючи спадкоємність епох.

4.Специфіка давньої літератури (особливості побутування, "літературний етикет" ,традиційність,історизм, ідейна спрямованість, християнізм, поліфункціональність, багатомовність, стилі).

Християнізм (кінець Хст) – у зв’язку з прийняттям християнства Візантія почала експортувати ту літературу, яка була для неї вигідна в поширенні церкви і культурної експансії. В Київській Русі ще не було такої літератури(Євангеліє, Псалтирі, Требники, служебники, четі-мінеї, Біблія, прологи). З Візантії через Болгарсько-Моравське посередництво ввозилися література. Налагоджувалася перекладацька справа. Цю літературу творили люди віруючі, освічені(монахи, ченці). Зберігалась у келіях. Уся європейська середньовічна література позначена впливом християнства. Середньовічна людина під впливом цього віровчення поступово відкривала для себе свою душу, життя якої вона намагалась зіставити з життям поза нею. Запити свідомості, внутрішні мотиви поступово ставали для людини мірилом у підході до зовнішнього. У середні віки формується духовність, порушується питання про сенс життя. Ні того, ні іншого античність не знала. Синкретизм (поєднання, злиття) – поєднання в одному творі декількох різних жанрів характерна для давньої літератури. Анонімність – авторське право не існувало і тому автори не підписували своїх творів, не висвітлювали ім’я, тільки прізвища. Рукописний характер. Книги були рукописними. Літературний етикет – герой повинен вести себе пристойно, в рамках поняття «ідеального християнина». Літературний етикет (фр. etiquette, від флам. steeken — вставляти ) — одна з головних особливостей поетики середньовічної літератури, вираз її нормативних настанов. Термін запропонований Д.Лихачовим для визначення уявлень середньовічного письменника про своє станове місцезнаходження в соціальній ієрархії та світобудові, що зумовлювали його етикет поведінки, етикет мовлення. Давня українська література – література українського народу ХІ-ХУІІІ ст. Належить до особливого типу літератур, так званих середньовічних. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, обумовлену характером середньовічного мислення як авторів, так і читачів, а також нерозривним зв’язком її з історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю твору від жанру. Тільки давній українській літературі властиві жанри: житія, літописи, повчання, слова, хожденія, трактати, послання, містерії, міраклі, мораліте, інтермедія та ін. Переважна частина творів ХІ-ХУІІІ ст.. анонімна. Вони, як правило, побутували у рукописній формі. При переписуванні допускались зміни, скорочення, збільшення тексту. Тому відомо багато редакцій відомих творів („Києво-Печерський патерик”, „Повість минулих літ” та ін). Порівняно небагато письменників зазначували своє авторство: Іларіон Київський, Кирило Туровський, Серапіон Володимирський, Г.Смотрицький, М.Смотрицький, І.Вишенський, Л.Баранович, Д.Братковський, І.Величковський, К.Зіновієв, Ф.Пропокович, І.Некрасевич, Г.Сковорода.