- •Глобальний інформаційний простір (4 год.)
- •1. Поняття інформаційного простору.
- •Суб’єктами національного інформаційного простору є, передусім, юридичні особи, серед яких:
- •Основні межі (параметри) національного інформаційного простору України визначаються:
- •5. Формування та розвиток національного інформаційного простору
- •1) У місячний строк:
- •В Україні 30 листопада 2006 р. Схвалена концепція Державної програми впровадження цифрового телерадіомовлення.
- •6. Стан присутності України в європейському інформаційному просторі
- •До іміджевого потенціалу України можна віднести такі компоненти:
6. Стан присутності України в європейському інформаційному просторі
Необхідною складовою забезпечення ефективності процесу євроінтеграції є формування позитивного зовнішньополітичного іміджу нашої країни та забезпечення інформаційної присутності України в світі. А така інтеграція, як відомо, передбачає двосторонній рух, тобто залежить не лише від нашого прагнення стати складовою частиною цивілізованої Європи, а й бажання європейських структур бачити Україну у своєму складі.
Слід зазначити, що формування позитивного іміджу країни неможливе без наявності спеціалізованого інформаційного ресурсу. Саме з метою виконання цього завдання в Україні діють такі установи, як державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”, Всесвітня служба іномовлення Національної радіокомпанії України, Українське національне агентство Укрінформ”.
Державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба „УТР” – перша національна супутникова телерадіоорганізація, створена згідно з Указом і дорученнями Президента України та рішеннями Ради Національної Безпеки і Оборони України для поширення інформації про Україну за кордоном. „Всесвітня служба „УТР” розпочала розміщувати в ефірі перші експериментальні передачі на супутниковому каналі „Експрес” першого березня 2003 р. (початковий обсяг – 4 години на добу, за технічного сприяння Державного підприємства „Укркосмос”. А в листопаді того ж року року Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення про видачу УТР ліцензії на супутникове мовлення. Головною метою створення Національного каналу супутникового телерадіомовлення є забезпечення входження України у світовий інформаційний простір та вирішення завдань входження національної інформаційної інфраструктури до європейської інформаційної інфраструктури, та глобальної інформаційної інфраструктури; розповсюдження як в Україні, так і за кордоном, технічними і технологічними засобами об’єктивної інформації про процеси, що відбуваються в нашій державі та у світі. З першого січня 2004 року розпочалися регулярні передачі УТР обсягом 18 годин на добу. З першого липня 2007 року обсяг мовлення доведено до 24 годин на добу з титруванням програм англійською мовою. У планах є спеціальні програми англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською та арабською мовами. На сьогодні обсяг мовлення складає 72 години на добу (24 годин на Євразію, 24 годин на Північну Америку, 24 годин Інтернет-мовлення). 82 країни підтвердили якісний прийом телесигналу13.
При Національній радіокомпаній України діє „Всесвітня служба „Радіо Україна”, яка є єдиним державним цілодобовим джерелом радіоінформації у світовому просторі про розмаїттям політичного, соціально-економічного та культурного життя України. Вона виходить в ефір українською, англійською, німецькою та румунською мовами14.
НРКУ також активно співпрацює з багатьма телерадіомовними організаціями світу в різних сферах. Міжнародна діяльність Українського радіо здійснюється в межах підписаних угод про технічне та творче співробітництво із зарубіжними фірмами і радіоорганізаціями, а також членства НРКУ в Європейській Мовній Спілці. Європейська Мовна Спілка (ЄМС) – найбільша асоціація національних мовників у світі. Спілка налічує 71 члена у 52 країнах. НРКУ є активним членом ЄМС з травня 1995 р15.
Серед цих організацій важливе місце займає Українське національне інформаційне агентство „Укрінформ” – потужне інформагентство, широко відоме в Україні і за кордоном. Сьогодні „Укрінформ” співпрацює з багатьма зарубіжними інформаційними інституціями, у тому числі і світовими, на основі двосторонніх угод. „Укрінформ” – єдиний від України член Європейського Альянсу інформаційних агентств, а також член Асоціації національних інформаційних агентств країн Причорномор’я, який упродовж 2007 року головував у ній. Зарубіжні кореспонденти агентства оперативно інформують про події з Німеччини, Китаю, Польщі, Росії, Сербії, Румунії, Угорщини, Узбекистану, країн Балтії та інших. „Укрінформ” надає близько 500 повідомлень українською, російською, англійською і німецькою мовами, майже 200 фотознімків щодня. Агентство широко представлене своїми інформпродуктами у світовій мережі Інтернет. Одержувачами інформації „Укрінформ” у є владні структури, газети різних рівнів і телерадіокомпанії України, підприємства, організації, комерційні фірми, зарубіжні споживачі. Стрічки „Укрінформ”у отримують за угодами 26 зарубіжних агентств, серед яких, зокрема: ІТАР–ТАСС (Росія), МТІ (Угорщина), ТАSR (Словаччина), ТАНЮГ (Сербія), БТА (Болгарія), Сіньхуа (Китай), БілТА (Білорусь), ЕЛЬТА (Литва), АзерТадж (Азербайджан), КАБАР (Киргизія); зарубіжні посольства в Україні, передплатники у США, Канаді, ФРН, Королівстві Бельгія, Республіці Болгарія, Республіці Польща, Австралії. „Укрінформ” також пропонує інші види послуг, а саме: розміщення банерів та веб-сторінок на серверах агентства; організацію прес-конференцій, інтернет-конференцій, „круглих столів” та проведення презентацій Всеукраїнським прес-центром „Укрінформ” у, а також аудіо- та відеозвіти про них16.
На вирішення питань, пов’язаних з розширенням інформаційної присутності України за кордоном на державному рівні було прийнято Державну цільову Програму формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008-2011 роки. Метою Програми є забезпечення створення у світі інформаційного простору, сприятливого для політичного та соціально-економічного розвитку України, її сприйняття міжнародним співтовариством як надійного, передбачуваного партнера, що неухильно дотримується принципів зміцнення демократичних засад суспільного життя і подальшої лібералізації економіки, має розвинуту індустріальну базу, висококваліфіковані трудові ресурси, значний інноваційний, науково-технічний, промисловий, сільськогосподарський і туристичний потенціал, культурні та історичні традиції. Основними шляхами здійснення Програми є розроблення стратегії інформаційної діяльності, що передбачає чітке визначення специфіки іноземних держав, їх населення та розширеного відображення позитивних відомостей про Україну в інформаційному просторі цих держав, шляхом створення необхідної для цього інфраструктури, налагодження співпраці з неурядовими міжнародними та громадськими організаціями, зацікавленими у формуванні позитивного міжнародного іміджу України, активізації інформаційно-роз’яснювальної роботи на території України, спрямованої на покращення розуміння громадянами її стратегічних зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних напрямів діяльності17.
Позитивним зрушенням в цьому контексті є також проведення в Києві Міжнародного медіафоруму „Україна на інформаційній карті світу” 15 листопада 2006 р. Метою Медіафоруму стала необхідність сприяти налагодженню механізмів об’єктивного інформування світової громадськості про соціально-економічні та суспільно-політичні процеси в Україні, інтеграції нашої держави у світовий інформаційний простір. У Медіафорумі взяли участь представники провідних світових та європейських ЗМІ, медіа-експерти, представники законодавчої та виконавчої влади України, міжнародних неурядових та громадських організацій. Медіофорум посприяв налагодженню механізмів об’єктивного інформування світової громадськості про соціально-економічні то суспільно-політичні процеси в Україні, утвердженню демократичних цінностей, становленню громадянського суспільства, інтеграції нашої держави у світовий Інформаційний простір. За мету було поставлено об’єднати світову громадську думку у прагненні захищати та утверджувати основні права і свободи людини, її вільний життєвий вибір, забезпечувати реальну, а не декларовану свободу слова18.
Протягом двох днів, за участю більш як півтисячі журналістів та медіаекспертів з 25 країн світу та регіонів нашої держави, йшлося про шляхи забезпечення більш помітної присутності України в світовому інформаційному просторі, про формування європейського іміджу нашої держави. Особливої ваги, при цьому, набули виступи Президента і Прем’єр – міністра України, які підтвердили прагнення нашої держави інтегруватись у світове інформаційне поле. Так, Віктор Ющенко, зокрема, зазначив, що „поміж сучасних глобалізованих загроз і можливостей Україна бачить свій шлях у площині стабільності і демократії. Саме це Україна і пропонує сьогодні Європі і всьому світові. Такий підхід, на думку Президента, визначає системне бачення наших зовнішніх орієнтирів, серед яких чотири – найголовніші:
- формування навколо України безпечного і сприятливого міжнародного середовища;
- повномасштабна інтеграція України до європейських і євроатлантичних структур, структур безпеки, економічного співробітництва і культурної взаємодії;
- активна і конструктивна регіональна присутність України”19.
Не можна не відмітити також Міжнародний щорічний саміт „Дні PR в Україні” „Іміджеві технології та інвестиції”, який відбувся 23–24 жовтня 2008 року в Києві. Саміт пройшов при підтримці членів Міжнародної асоціації по зв’язкам з громадськістю (IPRA), при підтримці Міністерства закордонних справ України та за сприянням Української PR Ліги. Цей захід пройшов в міжнародному форматі за участю спеціалістів у галузі PR з ведучих країн світу і дав можливість вітчизняним фахівцям зі зв’язків з громадськістю познайомитися із сучасними тенденціями розвитку, стандартами та можливостями паблік рілейшнз в світі.20 Основний висновок, зроблений на саміті - імідж держави повинен ґрунтуватися, насамперед, на реальних позитивних фактах, що висвітлюються таким чином, щоб у сукупності вони створювали неповторну, характерну тільки для нашої держави комбінацію, що і стає основою для формування позитивного подання про неї21.
Серед позитивних зрушень слід відмітити також кампанію, яка розпочалась 10 листопада і тривала 7 тижнів, присвячена туристичному потенціалу України і передбачала 300 виходів в ефір CNN International рекламного відеоролику „Україна. З красою, ваша”. Завдяки цьому, інформацію про сучасну Україну, про її можливості, красу та самобутність побачили жителі більш ніж 150 мільйонів осель в цілому світі. В коментарі для прес-служби CNN International, міністр культури і туризму України Василь Вовкун заявив, що „Україна – це справжній прихований скарб спільної Європейської культурної спадщини. Україна – це краса тисячолітньої історії, краса унікальної природи, краса справжньої щирості і гостинності нашого народу. Нашим спільним з CNN проектом, ми б хотіли від усього серця щиро запросити весь світ до нас у гості і збагатити своє відчуття краси”. Як заявив Геннадій Курочка, керівний партнер компанії CFC Consulting, ексклюзивного представника CNN International в Україні, дана інформаційна кампанія відкриває нову еру присутності України в глобальному інформаційному просторі. З цієї миті Україна буде самостійна і цілеспрямовано формувати свій імідж в світі за допомогою такого могутнього інформаційного ресурсу як CNN International. В майбутньому також плануються розміщення подібних матеріалів, які будуть присвячені різностороннім аспектам сучасної України, а також її історії, повідомили у прес-службі телеканалу22.
Для більш конкретного аналізу іміджу необхідно проаналізувати фактори, які впливають на його складові. Фактори іміджу країни можна розділити умовно на внутрішні й зовнішні. Зовнішніми можна назвати: зовнішню політику України, національні інтереси й пріоритети, членство в міжнародних організаціях, розвиток відносин зі стратегічними партнерами, інвестиційний клімат і т.п.. Внутрішні фактори, це: добробут населення, дотримання конституційних прав кожного громадянина, рівень корупції, рівень злочинності, рівень тіньового сектора економіки, соціальне самопочуття тощо.Також важливими є психологічні аспекти сприйняття позитивного іміджу України, такі як: гордість за країну, бажання в ній жити, захищати, щастя, комфорт і проекція свого майбутнього із країною. Зовнішні проявляються як: цікавість країною, бажання приїхати в неї, робити в ній бізнес і вкладати кошти, комфорт і безпека, пов’язані з Україною23. Але, на жаль, багато із цих показників працюють не на користь нашому іміджу.
Мабуть саме тому уявлення про Україну у країнах світу залишається досить поверхневим та фрагментарним, а інколи — негативним. Так, згідно досліджень, елементи іміджу України це: Чорнобиль, „Помаранчева” революція 2004, прізвища – Шевченко, Кличко, Ющенко, Тимошенко, Руслана, Вєрка Сердючка, корупція, проблеми з Росією. Дослідники при цьому наголошують,що причиною цьому, певною мірою, є як небажання політиків займатися інформаційною сферою, так і „хвороби” української журналістики, зокрема безвідповідальність та непрофесіоналізм у міжнародній тематиці. В результаті цього Україна в очах Європи виглядає надзвичайно непривабливо. Не останню роль в цьому також відіграє незначна присутність корпунктів західних ЗМІ в Україні24.
Окрім цього, існує значна проблема з інформаційною присутністю в європейських ЗМІ і в Інтернеті, зокрема. Так, наприклад, дослідження, опубліковане у журналі польського інституту міжнародних справ „Позиція України в європейському інформаційному просторі: кількісне дослідження”, яке мало на меті розглянути місце України в міжнародному й, зокрема , у європейському культурно-інформаційному просторі з позицій кількісних методів дослідження, заснованих на застосуванні нових технологій, у першу чергу – Інтернету. Матеріалом для аналізу сприйняття України в західних країнах стали: інтернет-енциклопедія „Вікіпедія”, каталог книжкового інтернет-магазину „Амазон”, зібрання національних бібліотек обраних держав, а також інтернет-архіви провідних європейських газет. Україна користується незначним інтересом з боку європейських журналістів, публіцистів, видавців і користувачів Інтернету. Україна займає 23 місце серед європейських країн по частоті згадування, що звісно ж погано, якщо врахувати такі показники, як величина її території та демографічний потенціал. Найбільше уваги приділяють Україні поляки, що цілком зрозуміло, особливо якщо врахувати багаторівневі зв’язки, що поєднують обидві держави. В англосаксонських країнах, публікується відносно велика кількість книг, присвячених Україні. Цей факт можна пояснити, очевидно, впливом трьох основних факторів: потенціал місцевих наукових й аналітичних центрів, позиції української діаспори (Канада) і діяльності українських дослідницьких центрів у цих країнах. Сильна позиція публікацій, присвячених Україні, на видавничому ринку не відбивається в матеріалах найбільш впливових британських газет, що приділяють цій країні порівняно мало уваги; це стосується, в першу чергу, до газети Fіnancіal Tіmes, найбільш впливової в масштабах континенту. Позиція України у Франції й Німеччині є самою слабкою в порівнянні із двома попередніми країнами. Хоча позиція України поступово еволюціонує, цей процес розвивається нерівномірно. Із часів „Помаранчевої революції” (2004 р.) західноєвропейські журналісти присвячують Україні набагато більше уваги, ніж раніше, що частково пов’язано з нестабільною політичною ситуацією в країні25.
Отже, формування негативного іміджу України є результатом не лише дій, безпосередньо спрямованих на її дискредитацію, а й недостатнього поширення інформації про позитивні зрушення в її внутрішньому розвитку та зовнішній політиці. З огляду на це, дослідники виділяють ряд заходів, спрямованих на формування позитивного іміджу України, серед яких, окрім вже зазначених:
використання сучасних інформаційних технологій, зокрема мережі Інтернет;
встановлення постійних контактів із впливовими політиками, політологами, представниками ЗМІ в країнах світу;
забезпечення внутрішньої стабільності в державі;
створення відповідної установи, наприклад, координаційного центру на базі МЗС або спеціалізованого інституту – як для досліджень у цій області, так і з метою формування рекомендацій для різних галузей влади по висвітленню тих або інших подій;
формування консолідованої позиції з різних питань, які висвітлюються зовні;
активне пропагування досягнень і можливостей України, підтримка українських інформаційних центрів в різних країнах, просування українських ЗМІ в різних мережах у світі, проведення віщання на різних мовах;
забезпечення належного фінансування політики формування позитивного іміджу26.
Окрім цього, експерти закликають не впустити той шанс для формування міжнародного іміджу, який надано Украйні у зв’язку з проведенням на її території Євро 2012. Адже саме цей захід залучить в нашу країну притік не лише іноземних інвестиції, а й розвиток туристичних пропозицій для жителів європейських країн27.
SWOT-аналіз як метод структурування та оцінки інформації на стадії розробки стратегії, що дозволяє виділити її слабкі чи сильні сторони, а також можливі «побічні ефекти» [5], виник у 1963 році в Гарварді на конференції з проблем бізнес-політики, коли професор К. Ендрю вперше публічно промовив акронім SWOT (Strengths, Weaknesses, Opportunities, Threats) [1]. З 60-х років і до сьогодні SWOT-аналіз широко застосовується в процесі стратегічного планування. Використання методу SWOT-аналізу є досить актуальним під час створення та розробки галузевих політичних стратегій.
Загальна модель SWOT-аналізу складається з чотирьох головних компонентів, які відображені в самій назві: внутрішні – сильні та слабкі сторони, зовнішні – можливості та загрози. Відповідна загальна методика цього аналізу складається з таких етапів:
ситуаційний аналіз (або аналіз контексту);
аналіз внутрішніх факторів (сильних та слабких сторін) та зовнішніх факторів (можливостей та загроз);
виявлення головних внутрішніх факторів (сильних та слабких сторін) та зовнішніх факторів (можливостей та загроз);
створення SWOT-матриці (профілю) [10];
5. вибір стратегічного вектора [9]. Починаючи SWOT-аналіз з метою вибору вектора іміджевої політики сучасної України або створення певної іміджевої стратегії.
Аналіз внутрішніх факторів допоміг виокремити такі слабкі сторони:
відсутність досвіду створення та реалізації власної іміджевої політики України на міжнародній арені;
переважно декларативний характер державних іміджевих програм та відсутність довгострокової іміджевої стратегії;
відсутність спеціалізованого державного органу, на який має бути покладена проблема формування іміджу держави (стратегічне державне управління іміджевим позиціонуванням держави);
обмежене фінансування іміджевих заходів;
внутрішня нестабільність в усіх сферах (політичній, економічній, соціальній, правовій тощо).
Українська влада вперше зацікавилася необхідністю займатися іміджем України лише в 2002 році, коли він вже був негативно сформований зовнішнім оточенням як уявлення про колишню країну Радянського Союзу, візитними картками якої є Чорнобиль та політичні скандали. У серпні 2002 року Кабінет Міністрів України ухвалює державну програму «Інвестиційний імідж України», яка мала на меті «поліпшення іміджу України у сфері залучення інвестицій шляхом здійснення заходів щодо широкомасштабного висвітлення здобутків у формуванні сприятливого інвестиційного клімату та активізації інвестиційної діяльності в Україні».
В 2003 році Кабмін на чолі з В. Януковичем ухвалює Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 рр., контроль та виконання якої покладається на Міністерство закордонних справ України. В програмі зазначається, що «державна іміджева політика повинна забезпечити узгоджені дії органів державної влади та громадських організацій на цьому напрямі на основі використання економічного, інтелектуального та культурного потенціалу українського суспільства».
Наступна державна програма була ухвалена 2009 року та в своєму додатку мала кількісне визначення необхідних заходів (розповсюдження рекламних матеріалів, участь у виставках тощо) та прораховані результати. Отримати публічний звіт про виконання цих програм, на жаль, неможливо з огляду чи то на секретність, чи то на відсутність такого звіту.
Однак станом на 1 січня 2010 загальна законодавча база України нараховує 152 343 документи згідно з даними офіційного сайту Верховної Ради України, і тільки 7 документів у своїй назві мають слово «імідж» і стосуються проблеми формування іміджу держави. Лише 3 з них – цільові урядові програми формування привабливого іміджу України у світі й жодного закону. Державні документи з цієї проблеми, прийняті в Україні за роки її незалежності, носять переважно декларативний та непослідовний характер. Найбільш суттєва проблема, що стоїть на заваді виконанню навіть таких декларативних програм, – дуже низький рівень фінансування. В таблиці 1 наведено дані фінансування українських іміджевих заходів протягом останніх 5 років згідно з офіційними даними законів про Державний бюджет на 2005-2009 рр. У цій таблиці також проаналізована іміджева доля в загальнодержавному бюджеті України.
Таблиця 1. Фінансування іміджевих заходів України з коштів державного бюджету (2005-2009 рр.)
Рік |
Фінансування статей бюджету щодо покращення іміджу (тис. грн) |
Загальний обсяг фінансування державного бюджету (тис. грн) |
Іміджева частка від загальнодержавного бюджету, % |
2005 |
22 800 |
11 128 858,3 |
0,2 |
2006 |
14 600 |
13 245 666,9 |
0,1 |
2007 |
27 500 |
19 066 000,1 |
0,14 |
2008 |
17 300 |
25 020 179,1 |
0,07 |
2009 |
2 400 |
31 563 026,1 |
0,008 |
Ще одним вагомим фактором, що послаблює позиції України в сфері формування власного привабливого іміджу, є відсутність спеціальної державної структури, на яку було б покладене завдання формування та реалізації іміджевої політики держави. Звичайно, це також вимагає виділення бюджетних коштів, яких сьогодні в умовах фінансової кризи не вистачає на інші важливі сфери.
В Україні завдання формування іміджу кожного року покладається на різні міністерства: декілька років – це Міністерство закордонних справ, потім один рік цією проблемою займалося Міністерство освіти та науки України, деякі заходи проводилися в рамках діяльності Міністерства культури та туризму.
