3. Раціоналізм.

Р. Декарт (1596-1650) - французький філософ, математик, фізик.

• сформулював правила методу. У цих правилах набуває свого вираження раціоналістична впевненість Декарта в тому, що розум (потенційно або реально) володіє висхідними, абсолютно вірогідними аксіомами знання, які доступні лише інтуїції, тобто чіткому, виразному сприйняттю, а в зв'язку з цим і методологічна, абсолютизація можливостей дедукції як способу одержання нового знання;

• за Декартом, дедукція тлумачиться як евристичний метод;

• Декарт, наділивши духовну субстанцію атрибутом мислення, матеріальну субстанцію наділяє атрибутом протяжності. У Декарта матерія сама по собі вже подана, а це означає, що вона не просто можливість, а дійсність, яка навіть носить назву субстанції, тобто того, що може існувати саме по собі, не маючи потреби ні в чому іншому, крім Бога, який створив її. Декарт – дуаліст .

Б. Спіноза -нідерландський філософ (1632-1677). В роботі «Етика» обґрунтовує погляди щодо матеріальної субстанції, яка поєднує в собі два атрибути - протяжність і мислення. Таким чином, дві субстанції Декарта бу­ли перетворені на нерозривну єдність єдиної матеріальної суб­станції, яку разом з тим він називав Богом. Ця субстанція визначається як причина самої себе, що містила як діалектичну ідею взаємодії, так і ідею матеріальної єдності світу.

Б. Спіноза свої онтологічні погляди викладав у формі метафізичних учень у тому (відмінному від діалектики) розумінні, в якому метафізика сприймалась як особливе вчення про надчуттєві принципи буття і пізнання.

Б. Спіноза розумів детермінізм механістичним, ототожнював причинність з необхідністю та розглядав випадковість лише як суб’єктивну категорію.

Б. Спіноза був впевнений у тому, що весь світ - математична система - може бути до кінця пізнаний геометричним способом.

За Б. Спінозою, безкінечний модус руху та спокою повинен пов’язувати світ одиничних речей, які перебувають у взаємодії одна з одною, з субстанцією, що мислиться в атрибуті протяжності. Іншим безкінечним модусом є безкінечний розум, який повинен пов’язати світ одиничних речей з субстанцією, що мислиться в атрибуті мислення.

Чуттєве пізнання становить, за Б. Спінозою, перший рід пізнання, який називається думкою. Він ділиться на два способи сприйняття:

1) шляхом безпорядочного досвіду;

2) як чується.

Раціоналізм Б. Спінози проявляється у протиставлені розуміння як єдиного джерела вірогідних істин чуттєвому пізнанню. Розуміння виступає як другий рід пізнання, який складає глузд, а також розум. Лише на цій стадії можлива адекватна істинність, яка виражається у загальних поняттях.

Третій рід пізнання складає інтуїція, яка є фундаментом вірогідного знання.

Висловлювання Б. Спінози:

- Бог дав нам обмежений розум і необмежену волю, однак так, що ми не знаємо, заради якої мети він нас створив.

- Страх виникає внаслідок безсилля духу.

- Ми діяльні, лише тому, що ми пізнаємо.

- Той, хто хоче регулювати все законами, той скоріше розбудить пороки, ніж виправить їх...

- Субстанція не може бути подільною. Частини матерії - яка усюди одна і та ж - розрізняються лише модально. А не реально. Так, наприклад, ми уявляємо, що вода, оскільки вона є вода, ділиться і її частини відділяються одна від одної. Але це неможливо для неї, оскільки вона є тілесна субстанція: вода як вода виникає і зникає, а як субстанція вона не виникає і не зникає.

- У природі ніде не існує повинного: є лише необхідне.

- Не слід уявляти природу до того обмеженою, що така її частина, як людина, і є найголовніша її частина.

- Для людини немає нічого кориснішого людини.

- Розуміння - початок згоди.

- У бажанні виражається сутність людини.

- Як тільки ви уявите, що не в змозі виконати певну справу, з цього моменту її здійснення стає для вас неможливим.

- Краще розмовляти з людиною про її волю, ніж про її рабство.

Г. Лейбніц.

Г. В. Лейбніц (1646-1716) - німецький філософ, вчений, громадський діяч.

Г. В. Лейбніц розвивав плюралістичну концепцію об'єктивного ідеалізму в ученні про монади - різні неподільні духовні субстанції, які становлять світ первинний, ідеальний, осягнути який можна ли­ше розумом. Монад не лише нескінченно багато, вони утворю­ють певну ієрархію, в межах якої має місце процес їхнього роз­витку.

Найнижчими в упорядкуванні монад є ті, які в основному утворюють неорганічну природу. Це - каміння, земля тощо. Ці монади «сплять без сновидінь», але вся природа повна жит­тя. Більш високий другий клас монад: це ті, які мають відчут­тя і споглядання (сприйняття, перцепції).

Найменш розвиненим представникам цього класу притаманні підсвідомі, напівсвідомі, невиразні споглядання. До цього класу належать тварини. Нарешті, до найвищого класу монад він відносив душі людей з їхніми здібностями до самосвідомості, активного міркування.

Лейбніц вважав, що у Всесвіті є живі істоти, досконаліші за людей і в духовному, і в тілесному від­ношенні.

Великою заслугою онтології Лейбніца було те, що він наблизився до висновку про нерозривний зв'язок матерії і руху, а кожну із монад розглядав як «живе дзеркало Всесвіту».