Висловлювання г. Лейбніца:
- Бажання підпорядкувати собі зброєю народи цивілізовані і войовничі які в той же час люблять свободу, сьогодні - це майже всі народи Європи, - є не лише злочином, але й божевіллям.
- Слабкі бояться гніту, сильні остерігаються, що їх свавілля буде обмежене.
- При поясненні тілесних явищ не слід без потреби залучати ні Бога, ні яку-небудь іншу матеріальну річ, форму або властивість, наскільки можливо, слід виводити з природи тіла і його первинних властивостей величини, фігури і рухи.
- Дві речі мені дуже стали в пригоді. По-перше, те, що я був самоучкою, автодидактом, і по-друге, те, що я в кожній науці, коли ще звичайне недостатньо засвоїв, шукав нового.
Витяг:
Я показав вище, що відомий доказ Перипатетиків, які стверджують, начебто існує лише один дух, загальний для всіх людей, не має ніякої сили і заснований лише на невірних уявленнях. Спіноза вважав, що довів існування єдиної субстанції у світі, але його докази жалкі або нечіткі. Точно так нові Картезіанці, які вважали, начебто один Бог діє, не дали цьому доказів, не кажучи вже про те, що отець Мальбранш, мабуть, припускає принаймні внутрішню діяльність окремих духів.
Однією з причин невизнання окремих душ є складність визначення її походження. Схоластики чимало сперечалися про походження форм, під якими вони розуміли і душі. Думки сильно розділялися з питання про те, чи відбувається при цьому виведення душ із сили самої матерії, подібно до того, як фігура вивільняється з мармуру; - або здійснюється передача душ, так що одна душа народжується від попередньої подібно до того, як вогонь загоряється від іншого вогню; або, далі, душі вже існують і лише виявляється разом з народженням тварини, - або, нарешті, душі творяться Богом, щоразу як відбувається народження.
Ті, хто заперечував окремі душі, бажали вийти таким чином з тупикової ситуації. Але це означало б розрубати вузол, а не розплутати його, і не може існувати жодного аргументу, побудованого таким чином: „дане вчення невірне, оскільки тлумачення його різноманітні”.
Висновок
Основною проблемою філософії 17 століття – була проблема МЕТОДУ наукового пізнання