17. Поняття і джерела конституційного права

Конституційне право України — це сукупність конституційно-правових норм, що регулюють визначену сферу суспільних відносин (конституційно-правові відносини). Конституційно-правові норми — це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють конституційно-правові відносини та становлять предмет галузі конституційного права. Норми конституційного права мають такі особливості: 1) вони здебільшого складаються тільки з диспозиції; 2) характеризуються відсутністю санкцій, що передбачені в інших галузях права; 3) гіпотеза в цих нормах рідко має словесне вираження.    Норми конституційного права за своїм змістом об’єднуються в певні групи. Одна група норм регулює питання громадянства, інша — організацію і порядок проведення виборів, третя — порядок організації, внутрішню структуру і компетенцію Верховної Ради України. Така сукупність норм близьких за характером називається інститутами права, а в даному разі — інститутами конституційного права.

Джерела конституційного права — це нормативні акти, в яких містяться норми конституційного права, що торкаються невизначеного кола осіб. Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Вона містить у собі найважливіші конституційні норми, які регулюють основні сфери суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення державної влади. До джерел конституційного права України також належать: Декларація про державний суверенітет України, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, Конституція та нормативні акти Автономної Республіки Крим, рішення органів місцевого самоврядування, які містять певні норми конституційного права, регламенти Рад. До джерел конституційного права слід віднести рішення Конституційного Суду України, який дає офіційні тлумачення Конституції України та законів України, визнає ті чи інші акти невідповідними Конституції України. Ст. 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а отже, належать до джерел конституційного права України.

18. Підстави набуття і припинення громадянства

Громадянство України набувається:

· за народженням;· за територіальним походженням;· внаслідок прийняття до громадянства;· внаслідок поновлення у громадянстві;· внаслідок усиновлення;· внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;· внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;· у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;· внаслідок встановлення батьківства;· за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Громадянство України припиняється з таких підстав:1)вихід із громадянства України; 2)втрата громадянства України;3)підстави, передбачені міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких дана Вер­ховною Радою України.

Вихід із громадянства України здійснюється за клопо­танням особи, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон. Вихід із громадянства допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала доку­мент, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Вихід із громадян­ства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід із громадянства, в Україні притягнуто як обви­нувачену в кримінальній справі або стосовно якої в Ук­раїні є обвинувальний висновок суду.Втрата громадянства України має місце:якщо громадянин України добровільно набув гро­мадянство іншої держави; внаслідок вступу особи на військову службу, у службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади іноземної держави без згоди на те державних органів Ук­раїни та за поданням відповідних державних органів України.