79. Оцінювання знань та умінь студентів під час вивчення соціально-педагогічних дисциплін

Оцінювання - це визначення та вираження викладачем в оцінних судженнях й умовних одиницях (балах) знань, умінь і навичок студентів.

Оцінювання може бути виражене:

1. якісною словесною характеристикою ("правильно", "неправильно", "досконало");

2. числовим балом, що, власне, і є оцінкою. Оцінка - це кількісний показник якості результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Основні дії викладача щодо формування оцінки:

• установлення фактичного рівня знань;

• співвідношення виявлених знань з еталонними;

• оформлення результату навчальної діяльності студентів у вигляді оцінки-бала.

Критерій - міра оцінювання, показник, на основі якого визначається рівень оволодіння знаннями, уміннями, навичками.

Основою критерію є якість знань, яка визначається такими харак­теристиками:

1. повнота (обсяг знань, який визначається кількістю засвоєних елементів про вивчений об'єкт);

2. глибина (проявляється в розумінні істодних зв'язків, які існують між різними поняттями);

3. міцність (збереження в пам'яті вивченого матеріалу, безпомилкове відтворення протягом тривалого часу);

4. оперативність (уміння використовувати знання в стандартизованих однотипних умовах);

5. гнучкість (використання знань у змінних умовах);

6. систематичність (логічна послідовність і наступність у засвоєнні знань).

Однак оцінювання лише знань студентів є недостатнім процесом, професійна освіта спрямована на формування в кожного майбутнього фахівця комплексу компетенцій, або навчальних досягнень.

Критерії оцінювання навчальних досягнень (компетенцій) студентів:

1. якість знань;

2. сформованість загальнонавчальних умінь, навичок;

3. рівень володіння розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація тощо):

4. розвиток творчих умінь студента (уміння бачити проблему, формулювати й перевіряти гіпотези);

5. самостійність оціночних суджень.

На основі названих критеріїв розрізняють чотири основні рівні навчальних досягнень: низький (початковий), середній, достатній, високий.

Відповідно, ці рівні є основою для норм оцінювання.

Норма оцінювання - це конкретна вимога, яка регулює виставлення оцінки-бала з навчального предмета.

Під час виставлення оцінки викладач орієнтується на норми, які відповідають певним балам (наприклад, за 12-бальною шкалою). Щоб отримати відповідну оцінку, студент повинен:

а) мати первинне уявлення про предмет вивчення та фрагментарність відповіді (початковий рівень)- 1 -3 бали;

б) розв'язувати найпростіші завдання за зразком, відтворювати основний зміст, володіти елементарними навичками, уміннями (середній рівень) - 4-6 балів;

в) виявляти знання суттєвих ознак, понять, оперувати поняттями, розв'язувати стандартні завдання, уміти робити висновки, виправляти власні помилки (достатній рівень) - 7-9 балів;

г) демонструвати систематичні знання, уміти переносити й вико­ристовувати знання в змінених ситуаціях, виконувати творчі завдання, самостійно оцінювати різні явища, факти й відстоювати особисту думку

(високий рівень) — 10—12 балів.

Для оцінки використовують різні оціночні шкали. Оцінювальна шкала - це система чисел, якими вимірюють або оцінюють ту чи іншу величину.

У практиці використовують кількісні й порядкові оцінювальні шкали.

Кількісна шкала є абсолютною й відносною. За кількісною абсолютною шкалою кожен оцінюється осібно. За кількісною відносною шкалою студент оцінюється в порівнянні з власними результатами.

Порядкова шкала є ранговою й рейтинговою. Рангова - кожен студент займає в сукупності тих, хто навчається, своє місце - ранг. Рейтингова: кожен студент має свій рейтинг - накопичення балів (за тему, модуль тощо), які можна порівняти з результатами інших студентів.

У ВНЗ використовують і кількісні, і порядкові шкали:

28. двобальна: зараховано, не зараховано;

29. чотирибальна - 5 (відмінно), 4 (добре), 3 (задовільно), 2 (неза­довільно);

30. дванадцятибальна - докладніше характеризує знання студента, ніж чотирибальна;

31. стобальна - накопичувальна: за кожну тему студент набирає певну кількість балів, які згодом сумуються й передають ситуацію щодо опанування навчальною дисципліною загалом. Бали можуть переводитись у літери А, В, С, Б, Е, Б.

Оцінювання використовується і під час. міжсесійного, і під час підсумкового контролю. Поєднання оцінок поточного, тематичного (модульного), періодичного (рубіжного) й підсумкового контролю вимагає дотримання певних моделей (технологій) оцінювання. Таку систему, зазвичай, розробляє сам викладач, дотримуючись загальних норм навчального закладу.

У практиці ВНЗ є декілька способів обчислення оцінок, які відо­бражають успішність студента з певної навчальної дисципліни. Це, зокрема:

1) підсумкова;

2) рейтингова; її моделі:

32. кумулятивна (накопичувальна);

33. критеріальна (модульна);

34. комплексна (система і рейдів).

Підсумкова. Знання студентів оцінюються переважно під час складання заліків й екзаменів. Усі зусилля студентів і викладачів сконцентровані на підсумковому контролі. Поточне оцінювання виконує роль знайомства викладача зі студентами, формує його уявлення (якщо він проводить семінарські, практичні, лабораторні заняття) про знання, старанність, здібності студента й може слугувати або аргументом допуску до підсумкового контролю, або рішенням поставити екзамен (залік) "автоматом". Удосконалення підсумкової системи відбувається за допомогою тестового проведення заліків й екзаменів, що дає можливість уникнути "лотерейності" екзаменаційного білета.

Рейтингова. Із 80-х років XX ст. у практиці навчання в українських вищих закладах освіти почала впроваджуватися рейтингова система оцінювання, в основі якої лежить багатобальна оцінка, отримана шляхом сумування результатів поточної та рубіжної (іноді й підсумкового контролю) роботи студента в процесі вивчення навчальної дисципліни. Рейтингова система засвідчує не лише рейтинг (або індивідуальний кумулятивний індекс) студента, а й дає можливість визначити його ранг відносно інших студентів. Рейтингова система ґрунтується на принципі систематичності оцінювання і, власне, цим набуває значних переваг над підсумковою системою. Усередині системи є ряд самостійних напрямів, які різняться технологічними підходами щодо реалізації основних можливостей рейтингової системи. Основні з них:

— кумулятивна (накопичувальна). Характерною особливістю цієї системи виступає додавання балів за різними шкалами відповідно до здійснених видів діяльності. Студентам наперед повідомляють, за які знання, уміння вони будуть оцінені, які з видів навчальної роботи мають більшу

питому вагу. Бали, які викладач пропонує за усні, письмові відповіді, за доповіді, звіти, есе, прояв певних умінь, активність тощо, мають максимальне й мінімальне вираження, орієнтовані на якість навчальної праці студента. Кумулятивне оцінювання проводиться систематично протягом семестру й може передбачати обов'язкове складання іспитів (заліків), які теж дають студентам певну кількість балів;

— критеріальна (модульна). В основі навчання й оцінювання за цією моделлю є модуль (крок, блок) - набір споріднених навчальних матеріалів і визначених дій, якими має опанувати студент. Критерії формування модулів та їхня кількість визначає викладач залежно від мети, яку переслідує вивчення дисципліни. Студент почергово опановує модулі й після кожного з них складає модульну (тематичну) контрольну роботу. За умови виконання всіх поставлених завдань йому зараховується модуль. Оцінка за модуль може формуватися декількома способами. По-перше, середньоарифметичним способом, коли всі отримані поточні оцінки поділяються на лімітоване число необхідних відповідей (повідомлень, доповідей тощо). По-друге, накопичувальним, коли додаються всі отримані за модуль оцінки. По-третє, критеріальним способом, коли поточні оцінки відсутні (або не враховуються) і за модуль фіксуються результати модульної (тематичної) роботи. У модульній системі переважно використовують багатобальну шкалу оцінювання. Екзамен може взагалі не використовуватись або слугувати доповненням до загального результату - рейтингу;

- комплексна (система грейдів). Ця система дає змогу, як і в кумулятивній системі, чіткіше визначити види навчальної роботи студента та їхню питому вагу в загальній підсумковій оцінці. Перелік видів необхідної навчальної роботи і їхню значимість визначає викладач.

Контроль й оцінювання результатів навчання студентів здійснюється за дотримання певних педагогічних умов, а саме:

• об'єктивності - оцінювання знань, умінь та навичок передбачає правильне застосування встановлених критеріїв, єдиних норм оцінювання;

• систематичності - контроль має здійснюватися регулярно протягом семестру та навчального року;

• вчасність й оперативність. Щоб процес навчання був ефективним, студент мас якомога швидше отримати від викладача інформацію про правильність своїх міркувань, дій тощо. Інакше в пам'яті закарбується спотворене уявлення про знання чи вміння;

• поетапне охоплення незначного обсягу навчального матеріалу. Контроль не повинен зміщуватися на закінчення вивчення дисципліни. Уносити корективи в знання тоді буває запізно. Краще ліквідовувати помилки під час вивчення тем, модулів;

• позитивність контролю. Контроль здійснюється не заради того, щоб покарати студента за його незнання, а заради того, щоб допомогти розібратися, що йому вдалось опанувати належним чином, а в чому існують прогалини й неадекватне розуміння;

• оптимізм. Контроль має вселяти в студента надію на подолання недоліків і прогалин, створювати позитивний емоційний настрій під час опитування;

усебічності та всеосяжності - високий ступінь охоплення контролем змісту навчального матеріалу (розділів, тем, теорії та практики), осмисленість, глибину, гнучкість, дієвість, міцність, системність його засвоєння;

• індивідуального підходу під час оцінювання успішності студентів - забезпечення таких дидактичних умов, за яких знімається психологічне напруження;

• диференційованості - різні рівні сформованості знань, умінь та навичок студентів мають бути відображені диференційованою системою оцінок;

• різноманітності форм і методів контролю, що забезпечує ефек­тивність реалізації його функцій;

• плановості. Студент наперед має знати, коли і яка форма контролю передбачається;

• достатності. Під час контролю відповідь студента має бути розгорнутою;

• дотримання етичних норм зі сторони студентів і викладачів;

• гласності контролю;

• економності - викладач не повинен витрачати багато часу на контроль й оцінювання, оптимальними в часі вони мають бути й для студента;

• заохочення та стимулювання навчальної праці студентів. У певних випадках викладач може зважати на зусилля та старання студента й поставити заохочувальні бали.