1. Культура слов'янських народів у XIX ст.: основні тенденції розвитку.

Наприкінці XVIII - початку XIX ст. виникає слов'янознавство - наука про єдність походження

слов'янських народів і мов, спільність їх культурногота історичного життя. До цього часу належать перші дослідження, для яких характерний науковий підхід до слов'янської історії, критичне ставлення до джерел. Оскільки «слов'янське відродження» набуло найбільшого розмаху в чеських землях, розробка проблем славістики з нових позицій почалася саме там. Першим таким дослідником був славіст, філолог Й. Добровський (1753-1829), який, хоч і не написав окремої праці про слов'ян, у своїх дослідженнях приділяв увагу питанням їхньої історії, міфології тощо.

Перший у науці опис життя слов'янських народів у далекому минулому було здійснено чеським

славістом П. Й. Шафариком. Його відносять до «романтичного» напрямку в історіографії,

започаткованого в першій половині XIX ст. Шатобріаном у Франції та Я. Гріммом у Німеччині, який постулював консерватизм етносу, тобто його незмінність протягом тривалого часу. Слов'ян V—VII ст.

П. Шафарик розглядав через призму антського та склавинського союзів племен. У другій половині XIX ст. інтерес до вивчення слов'ян раннього середньовіччя зростає. Проблема

знайшла відображення в працях В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Костомарова. Хоча до її вирішення не було широко залучено археологічні матеріали, дослідники виділяють нові ознаки етносу, які можуть бути визначені за даними археології, тобто відображаються в матеріальній культурі: усвідомлення міжетнічної диференціації та внутрішньої єдності. З приводу першої М. Костомаров зазначає: «Відмінностей в одязі, будівництві осель, дріб'язкових особливостях домашнього побуту було достатньо, щоб сусіди дали сусідам прізвисько, і вже це одне підтримує свідомість окремішності» Таким чином, у кінці XIX ст. дослідники почали звертати увагу на можливості археологічних досліджень - часом це були інтуїтивні здогади, часом - наслідок раціонального осмислення. Археологія як наука, що, фактично, на той час народжувалася, займалася дослідженням окремих пам'яток, накопиченням матеріалу та розробкою методик. Об'єднання пам'яток у комплекси та їхня інтерпретація були справою майбутнього.

2. Розбудова незалежної Української держави (90-ті рр. XX - початок XXI ст.).

Основними віхами утвердження незалежності України були:

- липня 1990р. - прийняття Декларації про державний суверенітет України;

-24 серпня - прийняття Акта проголошення незалежності України;

-1 грудня 1991р· - підтвердження Акта проголошення незалежності України на всеукраїнському референдумі;

- 28 червня 199бр. - прийняття Конституції України.

Нова суспільна ситуація, що виникла в Україні після розпаду СРСР і проголошення незалежності України, поставила перед українським народом нові завдання і перш за все - будівництво власної суверенної держави, Серед них завдань: демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави ; трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні; встановлення рівноправних зв'язків з далекими та ближніми сусідами. Ключовими завданнями перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади -законодавчої, виконавчої, судової - і становлення державниx владних структур. Поряд з цим нео6хідно забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної вдади. Ці завдання в цілому реалізовані, хоч певні проблеми залишилися.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень. Однак багато з прийнятих парламентом ХІІ (1990 -1994рр·) і ХІП (1994 - 1998рр,) скликань законів і постанов не діє через відсутність чи недоскоиалість конкретного механізму реалізації, контролю за, виконанням або через їх популістський характер, невідповідність можливостям держави. Нові парламентські вибори - березень 1998р.

Чимало проблем було у становленні і роботі виконавчої влади (вищий орган - Кабінет Міністрів України; центральні - міністерства, державні комітети і відомства; в областях, містах, районах- державні адміністрації). Головна з них - нерішучість і непослідовність у здійсненні реформ.

Далеко не завершений процес формування й утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів.

Главою держави є Президент України, Перший Президент незалежної України - Л.М. Кравчук (1991 -1994рр.),нинішиій- Л.Д.Кучма. Чергові президентські вибори-жовтень1999р.

Концентрованим виявом процесу державного будівництва, його проблем є стан справ з прийняттям нової Конституції України. Конституційний процес в Україні особливо пробуксовав. Коли в усіх бувших республіках були прийняті нові конституції, Україна до 1996 року жила за перелицьованим основним законом радянського зразка 1978р.

Основні етапи конституційного процесу в Україні такі: жовтень 1990р, - угворення Конетитуційної иомісії; червень 1991 р, - схвалення Верховною Радою концепції нової Конституції України; липень 1992р, - винесення на всенародне обговорення офіційного проекту Конституції України; жовтень1993р.-подано доопрацьований проект Конституції України; листопад 1994р· - утворення нової Конституційної комісії; 8 червня 1995р· - прийнятя Консгитуційного договору між Верховною Радою України та Президентом України; 20березня 1996 р.- проект нової Конституції України передано Верховній Раді України; 28 червня 1996р, - 5-та сесія Верховної Ради України прийняла нову Конституцію України. Процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним.

Становлення Збройних Сил незалежної України розпочалося восени 1991р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991р. прийнято Закон про Збройні Сили України, 19жовтня 1993р.-воєнну доктрину України, яка виходить з того, що Україна не е потенційним противником жодної держави, а свою воєнну безпеку розглядає як стан воєнної захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи МВС, Національна гвардія, частини спеціального призначення, Служба безпеки України.

Особливостями державмого будівництва в Україні є: встановлення й утвердження незалежної держави відбувається в умовах незавершеності процесу формування української нації, недостатнього рівня иаціональної самосвідомості; в суспільстві досить слабкі демократичні традиції; тяжке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкриті і приховані противники незалежності.