- •Національна економіка та економічна система
- •2. Предмет та функції макроекономіки
- •3. Методологія макроекономіки
- •4. Модель кругопотоку
- •5. Дайте характеристику адміністративно-командній, перехідній та ринковій економіці.
- •6. Об’єкти і суб’єкти макроекономіки, їх характеристики
- •7. Сутність та особливості снр.
- •Національний доход Характеризує прибуток, який заробили постачальники ресурсів від участі у поточному виробництві. Розраховується в поточних цінах.
- •9. Методи розрахунку внп і його особливості
- •8. Основні макроекономічні показники, їх особливості.
- •Чистий національний продукт. Характеризує результати виробництва підприємств і організацій країни.
- •10. Розкрити суть номінального та реального ввп і його особливості
- •11. Розкрити сутність ввп, чнп, нд, од, дкв, чед
- •12. Розкрити суть індексу споживчих цін, привести приклади
- •13. Сутність економічного зростання
- •14. Неокласична модель економічного зростання: збільшення населення і нтп.
- •15. Неокласична модель економічного зростання: нагромадження капіталу.
- •16. В чому сутність виробничої функції Леонтьєва.
- •17. Модель економічного зростання Харрода – Домара.
- •18. Розкрийте фізичний зміст чед.
- •19. Модель економічного зростання р. Солоу.
- •20. Цикли ділової активності та їх особливості.
- •21. Безробіття: основні визначення та вимірювання.
- •22. Сутність та структура економічного циклу, їх види.
- •23. Інфляційні явища в економіці.
- •24. Повна зайнятість, природне безробіття та потенційний ввп.
- •25. Закон Оукена та втрати економіки від циклічного безробіття.
- •26. Чинники від яких залежить рівень інфляції за кривою Філіпса.
- •27. Розкрийте суть антиінфляційної політики держави.
- •28. Крива Філіпса в короткостроковому та довгостроковому періодах.
- •29. Інфляція попиту та інфляція витрат, очікувана та неочікувана інфляція.
- •30. Види інфляції. Темп інфляції та його розрахунок.
- •31. Теорія ринку праці.
- •32. Крива Філіпа у коротко та довгостроковому періодах
- •33. Економічна нерівність та перерозподіл доходів.
- •34.Соціальна політика в Україні.
- •35.Класична теорія ринку праці.
- •36. Державна політика зайнятості.
- •37. Кейнсіанська теорія ринку праці.
- •38. Висновки кривої Філіпса для політики зайнятості.
- •39. Крива Лоренца, як графічна модель фактичного розподілу доходів.
- •40. Державна система соціального захисту населення.
- •41. Бідність та прожитковий мінімум.
- •42. Сукупний попит.
- •43. Сукупна пропозиція.
- •44. Відновлення рівноваги, що нормується сукупним попитом та сукупною пропозицією.
- •45. Модель ad - as як базова модель економічної рівноваги.
- •46. Охарактеризуйте основні складові сукупного попиту.
- •47. Дайте характеристику кривій сукупної пропозиції в короткостроковому періоді.
- •48. Пояснити сутність ,,збурення’’ (шоку) пропозиції.
- •49. Дайте характеристику проміжному (висхідному) відрізку короткострокової сукупної пропозиції.
- •50. Сутність грошей та їх агрегати.
- •51. Пропозиція грошей.
- •52. Рівновага на грошовому ринку.
- •53. Попит на гроші.
- •54. Механізм функціонування грошового ринку.
- •55. Банківська система та грошова пропозиція.
- •56. Основні методи монетарної політики.
- •57. Грошово-кредитне регулювання економіки.
- •58. Модель is – lm як імітація одночасної рівноваги на товарному і грошовому ринках.
- •59. Модель is – lm як аналітичний засіб макроекономічної політики.
- •60.Обгрунтування кривих is та lm, їх рівняння.
- •61. Взаємозв’язок використовуваного доходу і споживання.
- •62. Чинники споживання і заощадження не пов’язані з доходом.
- •63. Взаємозв’язок використовуваного доходу і заощадження.
- •64. Споживання як функція після податкового доходу.
- •65. Середня та гранична схильність до споживання, їх суть і зміст.
- •66. Розкрийте суть переміщення ліній споживання та заощадження.
- •67. Середня та гранична схильність до заощадження, їх суть і зміст.
- •68. Розкрийте суть стабільності ліній споживання та заощадження.
- •69. Пояснити сутність гіпотези життєвого циклу.
- •70. Інвестиції: сутність та особливості.
- •71. Пояснити як визначається річний обсяг споживача.
- •72. Взаємозв’язок використовуваного доходу і заощадження.
- •73. Чинники заощаджень не пов’язані з доходом.
- •74. Приватні заощадження – інвестиції як спрощена модель економічної рівноваги.
- •75. Відсоткова ставка і чиста прибутковість інвестицій.
- •76. Ринок позичкового капіталу та його роль у забезпеченні рівноваги між заощадженнями та інвестиціями.
- •77. Мультиплікатор інвестицій, його суть, види і способи розрахунку.
- •78. Модель ,,витрати – випуск ‘’.
- •79. Сукупні видатки і ввп.
- •80. Модель ,, вилучення – ін’єкції ‘’.
- •81. Інфляційний та рецесійний розрив.
- •82. Дискреційна та не дискреційна фіскальна політика.
- •83. Сутність та особливості бюджетно-податкової політики.
- •84. Бюджетний дефіцит та управління державним боргом.
- •85. Розкрити суть кривої Лаффера.
- •86. Вигоди від зовнішньої торгівлі.
- •87. Теорія міжнародної торгівлі.
- •88. Тарифні та нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі.
- •89. Розкрийте сутність фіксованого та плаваючого валютних курсів.
- •90. Номінальний та реальний обмінний курс.
41. Бідність та прожитковий мінімум.
Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінюються як показники економічного добробуту. Отримувані населенням доходи складають базу певного рівня життя.
Рівень життя визначається на основі оцінки кількості і якості спожитих життєвих благ (матеріальних і духовних). Він оцінюється як забезпеченістю населення життєвими благами, так і ступенем задоволення потреб людей у певних благах.
Склад життєвих благ дуже різноманітний. Поряд з доходами населення рівень життя визначають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певний спосіб і стиль життя, оцінюється його якість.
Система показників рівня життя, яка рекомендована ООН, включає широке коло характерних умов життя. Виділяють 12 груп показників:
1. Народжуваність, смертність та інші демографічні характеристики населення.
2. Санітарно-гігієнічні умови життя.
3. Споживання продовольчих товарів.
4. Житлові умови.
5. Освіта і культура.
6. Умови праці і зайнятість.
7. Доходи і витрати населення.
8. Вартість життя і споживчі ціни.
9. Транспортні засоби.
10. Організація відпочинку.
11. Соціальне забезпечення.
12. Свобода людини.
При оцінці рівня життя використовуються показники річного споживання продуктів харчування, одягу, взуття в розрахунку на людину і сім'ю, забезпеченість житловою площею, меблями, товарами довготривалого користування, предметами культурно-побутового призначення. Окрім цього, використовуються показники, які характеризують забезпеченість населення школами, дитячими садками, рівнем медичного обслуговування, пунктами побутового обслуговування, пральнями, перукарнями, банями, їдальнями тощо.
Відповідна повинна бути і структура харчування, наприклад, хліба і картоплі рекомендується споживати приблизно 80 кг в рік у розрахунку на одну людину, овочів - 150 кг, фруктів -70-80 кг, м'яса - 60-70 кг.
Проте значна частина населення при переході до ринкової економіки не може дотримуватися цих норм і проживає на рівні малозабезпеченості. Іще у 80-х роках ми вперше зіткнулися з наявністю бідності.
Бідність, малозабезпеченість має декілька рівнів і характеризується такими показниками: 1) прожитковим мінімумом, 2) гарантованим прожитковим мінімумом, 3) мінімальним споживчим бюджетом.
Розрізняють прожитковий мінімум фізіологічний і соціальний. Перший розрахований на задоволення тільки головних найелементарніших потреб в товарах і послугах. Другий, окрім мінімальних норм задоволення фізичних потреб, включає витрати на мінімальні духовні і соціальні запити. Соціально-фізіологічний мінімум - нижня межа малозабезпеченості (бідності).
Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитковий мінімум і не може перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету.
Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини. Він визначається суспільством як необхідний для збереження більш-менш допустимого рівня життя.
Розрахований прожитковий мінімум забезпечує можливість придбання найнеобхідніших товарів та одержання послуг (200 видів товарів). Розраховується також оптимальний (раціональний) споживчий бюджет. Він відображає ту величину і структуру споживання матеріальних і духовних благ, які забезпечують найповніше й розумне задоволення потреб людини за даного рівня розвитку продуктивних сил.
*** Прожитковий мінімум визначається вартістю так званого споживчого кошика. Останній розраховується виходячи з мінімально припустимих нормативів споживання найважливіших
благ та послуг. Такі нормативи споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат 10 % найменш забезпечених верств населення.
У світовій практиці застосовують нормативний та статистичний методи розрахунку прожиткового мінімуму. Нормативний метод заснований на науково обґрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Статистичний метод ґрунтується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ.
Прожитковий мінімум доповнюється показниками фізіологічного та соціального мінімуму, які визначають його верхню і нижню межі. Фізіологічний мінімум орієнтований тільки на задоволення фізіологічних потреб людини. Соціальний мінімум, або показник мінімального достатку, крім мінімальних норм задоволення фізіологічних потреб включає також мінімальні духовні та соціальні потреби, отже, задовольняє більш високий рівень потреб сім'ї. Мінімальний споживчий бюджет, який забезпечує основні фізіологічні та соціально-культурні потреби людини на суспільно-необхідному рівні, окреслює верхню межу малозабезпеченості або прожиткового мінімуму. Нижня межа малозабезпеченості означає можливість задоволення лише необхідних фізіологічних потреб (збігається з фізіологічним мінімумом).
Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись у розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою СЕТ (Європейське економічне товариство) до низькооплачуваних відносяться ті, чия заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього рівня в країні. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижча за офіційно визначений прожитковий мінімум.
