4. Відмежування тп від інших галузей права

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.

До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від пов'язаності останніх відносин з майновими (див. Цивільне право. - Ч. 1.- К., 1997. - С. 8-9). Предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини. Як уже зазначалося, предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокрема тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підряду, доручення, авторського договору, є матеріалізований результат праці. За трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду (за конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'язаний виконувати певну міру праці, підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах всі ці моменти відсутні, громадянин виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання щорічної відпустки, виплати допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплати надурочної роботи та інших гарантій, передбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах - на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).

Трудове право відрізняється від цивільного і за методом правового регулювання. Про метод трудового права вже йшла мова. Характерними рисами методу цивільного права є: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству (див. Цивільне право: визначення, поняття, законодавство: Навч.-практ. довідник / За ред. Є.О. Харитонова. - X.: ТОВ "Одісей", 1998. - С. 6). Схожість трудового й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони й відрізняються. До предмета трудового права входять індивідуальні та колективні трудові відносини, яким притаманний організаційно-управлінський елемент, а предмет адміністративного права утворюють відносини в сфері державного управління, однак трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) пов'язані договірними відносинами. Працівники самі, як члени трудового колективу, беруть участь в управлінні підприємством. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у даному разі є відсутність владного припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання.

Спільність трудового права й аграрного права виявляється в тому, що вони регулюють колективний процес праці. У той же час трудове право регулює трудові відносини найманих працівників (несамостійна праця), а аграрне право - трудові відносини власників засобів виробництва - членів колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечення у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реалізації права на працю. Трудове право має справу з працюючими громадянами, а право соціального забезпечення - в основному з непрацездатними особами. У трудовому праві виплачується заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фонду оплати праці підприємства (установи, організації), а правом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допомог зі спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування). Крім того, є відмінності і в методі правового регулювання.

Існує зв'язок трудового права з цивільно-процесуальним правом. Трудові спори розглядаються судом на основі норм цивільно-процесуального права. Якщо в майбутньому будуть створені спеціалізовані трудові суди, як це має місце у країнах з розвинутою ринковою економікою (США, Франція, ФРН та ін.), то доцільним буде знову повернутися до проблем трудового процесуального права.

5. Особливості методу правового регулювання трудових відносин

Конспект

6. Система трудового права

У науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права структурно складається з Загальної та Особливої частин. Усі правові норми, що визначають загальні положення в регулюванні праці, належать до Загальної частини. Це норми, що визначають предмет, метод, принципи трудового права тощо.

До Особливої частини традиційно відносили правові інститути, що регулюють окремі елементи трудових відносини, а також відносини, тісно пов'язані з трудовими: забезпечення зайнятості й працевлаштування; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці; матеріальна відповідальність сторін трудового договору; дисципліна праці; охорона праці; пільги для осіб, які суміщають роботу з навчанням; трудові спори; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

Є й інші точки зору. Так, на думку П.Д. Пилипенка, поділ трудового права на Загальну і Особливу частини носить штучний характер (див. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. - Львів: Вільна Україна, 1996. - С.15).

Немає між авторами єдності з приводу приналежності окремих правових інститутів до Загальної або Особливої частини.

Разом з тим розвиток трудового права в постсоціалістичних та індустріально розвинутих державах свідчить про новий підхід до системи трудового права. Зокрема, заслуговує аналітичного дослідження Трудовий кодекс Угорщини (1992), про який згадувалося вище, котрий синтезував усі позитивні надбання попереднього угорського трудового права і положення трудового законодавства розвинених країн Заходу, передусім ФРН, тобто країн так званого ринкового капіталізму, чітко зорієнтованих на соціальну ринкову економіку. Трудовий кодекс Угорщини являє собою європейський тип трудового права, для якого є характерним одночасне визнання ролі капіталу, приватної власності, прерогативи підприємців і не менш важливої ролі праці, профспілок, трудових колективів, встановлення чисельних обмежень господарської влади (Киселев Й. Я. Цит. раб. - С. 214). Цей Кодекс складається з таких частин: загальні положення; колективні трудові відносини; індивідуальні трудові відносини, трудові спори; заключні та перехідні положення.

Професор І. Я. Кисельов в основу свого монографічного дослідження "Зарубежное трудовое право" по суті поклав структуру сучасного трудового права, в якому виділяє загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право; процесуальне трудове право; колізійне трудове право.

Ці ідеї заслуговують найуважнішого вивчення, бо відповідають і реальному розвиткові трудових відносин в Україні, а також тенденції до уніфікації моделей правового регулювання на міжнародному рівні, зокрема європейському.

З урахуванням викладеної аргументації про зміст предмета трудового права, ми вважаємо, що структура трудового права України, що формується, складається з трьох частин: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право.

Загальні положення містять норми, що визначають предмет, сферу дії, функції трудового права, принципи правового регулювання, єдність і диференціацію, суб'єктів трудового права, їх правовий статус. Належне місце в загальних положеннях має бути відведено нормам, які закріплюють право на працю, його поняття, зміст, гарантії.

Індивідуальне трудове право включає такі правові інститути: трудовий договір; нормування праці; оплата праці; робочий час; час відпочинку; охорона здоров'я працівників на виробництві; дисципліна праці; оцінка результатів праці та атестація працівників; навчання і підвищення кваліфікації працівників; дисциплінарна відповідальність працівників; матеріальна відповідальність сторін трудового договору. Колективне трудове право включає правові інститути: соціальне партнерство; правовий статус трудових колективів; правовий статус профспілок та інших органів представництва трудового колективу; правовий статус об'єднань роботодавців; колективний договір і колективні угоди; вирішення трудових спорів.

Не важко помітити, що правові інститути не завжди співпадають із видами трудових відносин, котрі складають предмет трудового права і викладені у відповідному розділі підручника. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що окремі правові інститути здійснюють правову регламентацію кількох видів трудових відносин. Так, у рамках правового інституту трудового договору здійснюється правове регулювання відносин з правової орієнтації професійного добору кадрів, яке проводиться роботодавцем, укладання, зміни і припинення трудового договору, відсторонення працівника від роботи. У той же час, деякі відносини перебувають під впливом не одного, а декількох правових інститутів. Це особливо проявляється щодо правового регулювання колективних відносин, серед яких лише відносини щодо вирішення трудових спорів охоплюються безпосередньо інститутом "Вирішення трудових спорів", який у свою чергу поділяється на два підінститути:

"Індивідуальні трудові спори" і "Колективні трудові спори". Інші колективні відносини зазнають впливу тією чи іншою мірою усіх названих інститутів колективного трудового права.

Зрозуміло, викладена структура трудового права далека від досконалості, однак вона складена з урахуванням нового законодавства і тенденцій розвитку сучасного трудового права. Система трудового права не є застиглим конгломератом правових норм, вона динамічна, знаходиться в розвитку під впливом нових економічних і соціальних відносин і зазнає змін. Переважна більшість дослідників поділяють точку зору про те, що система права носить об'єктивний характер, і в силу цього її розвиток обумовлює відповідну трансформацію системи законодавства, що створюється законодавцем (Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. - М.: Юристь, 1999. - С. 406). Трансформація системи трудового права під впливом процесів інтеграції, диференціації, поширення сфери правового регулювання тягне за собою зміни системи трудового законодавства.

Система науки ширша за систему трудового права, оскільки вона вивчає трудове право як галузь права не тільки "із середини", але й "зовні", тобто досліджує найближчі суспільні зв'язки, котрі забезпечують функціонування діючої правової моделі. Зокрема, це стосується проблем забезпечення зайнятості та працевлаштування, котре здійснюється органами державної служби зайнятості, а також посередницькими фірмами недержавної форми власності; відносин щодо державного нагляду за додержанням трудового законодавства; розгляду трудових спорів поза рамками підприємств, тобто у судовому порядку. Актуальним є встановлення зв'язків з правом соціального забезпечення та в цілому визначення місця трудового права у соціальному праві. Надзвичайно важливою проблемою науки сучасного трудового права є встановлення рівня відповідності трудових прав, закріплених законодавством України, міжнародним стандартам прав людини в галузі праці та вироблення на цій основі рекомендацій щодо нормотворчості й правозастосування. Об'єктами Дослідження є предмет, метод, джерела трудового права, історія його розвитку, порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, перспективи розвитку тощо. Система науки трудового права в основному відповідає системі трудового права, однак вона ширша за системи галузі трудового права за своїм предметом та змістом.

Система навчального курсу "Трудове право України" значно ширша за систему трудового права. Вона включає розділи про предмет, метод, принципи трудового права, його систему - індивідуальне та колективне трудове право. Крім того, в навчальному курсі вивчаються правові питання забезпечення зайнятості й працевлаштування, а також нагляду і контролю за додержанням трудового законодавства. Під час розгляду конкретних правових інститутів проводиться порівняльно-правовий аналіз національного законодавства про працю з законодавством зарубіжних країн.