23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.

З погляду вживання найбільшу групу становлять загаль­новживані (стилістично нейтральні) слова. Вони викорис­товуються практично всіма носіями літературної мови й охоплюють найрізноманітніші сфери життя. Це слова на позначення родинних стосунків (батько, мати, сестра, брат, дід, тітка); органів людського тіла (голова, плече, шия, вухо, нога); речей, пов’язаних із побутом та працею людини (кух­ня, ліжко, черевики, блокнот, комп’ютер, відеомагнітофон); рослин (пшениця, жито, троянда, каштан, тополя);

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

Терміноло́гія — це

Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Номенклату́ра (від лат. nomenclatura — перелік, список) -Сукупність прийнятих для наукового вжитку назв, термінів, що застосовуються в тій чи іншій галузі знання.

24. Термінознавство та термінографія.

Термінозна́вство — наука, яка займається вивченням термінів та терміносистем.

Термінознавство вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, значення і функціонування, а також використання, упорядкування і творення.

У наш час в термінознавстві виділяється ряд незалежних напрямків дослідження:

теоретичне термінознавство;

прикладне термінознавство;

загальне термінознавство;

типологічне термінознавство;

порівняльне термінознавство;

семасіологічне термінознавство;

ономасіологічне термінознавство;

історичне термінознавство;

функціональне термінознавство;

когнітивне або гносеологічне термінознавство.

Термінографії - розділ лексикографії. Предметом Т. є розробка методології та конкретних прийомів складання спец. словників. У завдання Т. входять розробка принципів класифікації та типології термінологіч. словників, вироблення науч. обгрунтованих принципів відбору спец. лексики, а також встановлення єдиних принципів орг-ції і подачі (тлумачення, перекладу, описи і т. п.) термінів, номенів та ін спец. лексики в спец. словниках.

25. Джерела української термінології.

Терміни, як і інші пласти лексики, можуть виникати на базі наявних слів і коренів літературної та діалектної лексики. Але процес термінотворення має низку рис, що відрізняють його від творення слів загальновживаної лексики. Для виникнення терміна необхідна чітка дефініція, чого не потребує нова одиниця загальновживаної лексики. Термінотворення має у своєму активі різноманітні словотворчі засоби.

До складу власне української термінології зараховуємо не лише номі¬нації, утворені від питомих твірних основ, а й слова, утворені за допомогою українських афіксів від запозичених твірних основ. Наприклад, терміни кредит (лат.), біржа (нім.), реклама (фр.) – запозичені з указаних мов, але похідні від них терміни: кредитування, біржовий, рекламувати та багато інших є власне українськими. Для позначення наукових понять застосовують і словосполучення: достроковий платіж, зовнішньоторговельний баланс, незба¬лан¬сований інвестиційний портфель.

Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Джере¬лами її поповнення є використання:

1) вторинної номінації (термінологізація або ретермінологізація);

2) наявних у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний способи);

3) словосполучень (аналітичний спосіб);

4) іншомовних запозичень.

У розвитку української термінології спостерігаємо давню традицію входження іншомовних запозичень. Вони наявні у пам’ятках ХІ ст. (арфа, ліра, дах, шиба). У радянський період запозичення в українській мові уподіб¬нювали до відповідних термінів російської мови (йон – іон, капельмайстер – капельмейстер). Тому сьогодні необхідно переглянути й виправити неточ¬ності, правильно транслітерувати нові запозичення.

Отже, процес називання спеціальних наукових понять безпосередньо пов’язаний з мовною номінацією. Творення української термінології підпо¬рядковується загальним словотворчим законам мови. Збагачення термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні аналітичні конструкції та входження з чужих мов. Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Значну її частину становлять терміни, запо¬зичені з різних мов, проте основою є власне українські номінації.