- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3. Поняття престижу мови, засоби його забезпечення.
- •4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7. Основні ознаки функціональних стилів.
- •8. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •10.Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •9. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення
- •15.Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17.Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •18. Використання синонімів у ділових паперах.
- •19. Специфіка вживання омонімі
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24. Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •27. Сучасні проблеми української термінології.
- •28. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29. Види і форми спілкування
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій
- •33.Способи впливу на людей під час спілкування
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування.
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення проблем
- •38. Мистецтво перемовин.
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення.
- •40. Правила ведення дискусії.
- •Основні поняття діловодства
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів
- •44. Вимоги до тексту документів
- •Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклад.
- •46.)Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47.)Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48 .Поняття про мовні штампи і кліше
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
В офіційно-діловому стилі переважають відносні прикметники, хоч у деяких документах можуть вживатися і якісні. Однак саме відносні прикметники уточнюють, конкретизують поняття, терміни, відносні прикметники входять у склад терміносполук: аудиторський аналіз, звичайний і повноважений посол, ринкова економіка.
Присвійні прикметники утворюються переважно від назв осіб. Уживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якого твориться прикметник.
Від іменників ІІ відміни на означення осіб прикметники утворюються за допомогою суфікса -ів-, -ев- від іменників м'якої та мішаної груп: Гоголь – Гоголеве, Дем'ян – Дем'янів, Черниш – Чернишів, Чернишеве.
Присвійні прикметники обмежено вживаються в діловій мові на позначення належності предмета людині: Шевченків "Кобзар", Франкові сонети (але: шевченківські традиції, сковородинівські читання).
Ступені порівняння прикметників
Якісні прикметники при порівнюванні ознак предметів можуть вказувати на неоднакову міру якості. У зв'язку з цим розрізняються два ступені порівняння: вищий і найвищий.
Вищий ступінь показує, що в одному предметі ознака проявляється більшою (або меншою) мірою, ніж в іншому: сьогодні погода холодніша, ніж учора.
Найвищий ступінь показує, що в якомусь предметі ознака виявляється найбільшою (або найменшою) мірою порівняно з іншими предметами: Дніпро — найдовша річка України.
Кожен зі ступенів має дві форми: просту й складену.
Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш-, -ш-: милий — миліший, ніжний — ніжніший. У деяких прикметників при таких змінах можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек-: глибокий — глибший, далекий — дальший.
Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — найдорожчий, кращий — найкращий. Значення найвищого ступеня можна посилити префіксами як-, що-: якнайзручніший, щонайвродливіший.
Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою приєднання слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш, вдалий, більш глибокий, менш вередливий.
Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш, зручний, найбільш стійка, найменш, приємне.
51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
У даний час у цифровій формі можна передавати будь-який вид інформації, забезпечуючи необхідну надійність за значної швидкості передачі. Сильним поштовхом у розвитку цифрових систем передачі інформації послужило створення інформаційно-обчислювальних мереж і наявність технологічної бази для виробництва високошвидкісних перемикачів, широкосмугових модемів, мультиплексорів, підсилювачів та ін
Отже, однією з головних переваг передачі інформації в цифровій формі є можливість використання кодованих сигналів і оптимального в заданих умовах способу їхнього прийому. Важливо, що за цифрової передачі усі типи сигналів, такі як мова, музика, телебачення, дані, можуть об'єднуватися в один загальний потік інформації, передача якого формалізована.
1. Числівники два, три, чотири вживаються з іменниками чоловічого роду у формі називного відмінка множини та іменниками жіночого і середнього роду у формі родового відмінка однини: два учні, дві газети, два озера; три стільці, три школи, три поля; чотири уроки, чотири книги, чотири слова.
2. При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини: дві шостих метра, двох шостих метра, двом шостим метра...
3. Числівники півтора, півтори, півтораста вимагають від іменника форми родового відмінка: півтори години, півтора яблука, півтораста робітників.
4. Числівники від п'яти і далі у формі називного відмінка керують іменниками, вимагаючи від них форми родового відмінка множини: вісім будинків, тридцять сім учнів. У всіх інших відмінках маємо узгодження: восьми друзів, тридцятьма сімома учнями.
5. Зі складеним числівником іменник уживається в тій формі, якої вимагає останнє слово: триста двадцять одне дерево, сорок три столи, п'ята сторінка.
