43. Політична модернізація: основні теорії.

На думку В. Горбатенка політична модернізація як процес суспільної трансформації розвивається у двох основних вимірах : - спонтанно (стихійно) через поступове нагромадження передумов у певних царинах суспільного життя , вдале поєднання яких у певний історичний час , у межах того чи іншого суспільно-політичного простору , дає якісно новий поштовх ;-свідомо (цілеспрямовано) завдяки вольовим зусиллям впливових соціальних груп або правлячих еліт .Успіх модернізації , зазначає вчений , в обох випадках залежить від ступеня органічності її перебігу співвідносно з реально існуючими національними інститутами та ментально-психологічними орієнтаціями населення .C. Блек поділяє процес модернізації на декілька стадій :усвідомлення мети ; консолідація зорієнтованої на мету еліти ; період трансформації ;інтеграція суспільства на новій основі .Отже спираючись на історичні здобутки цивілізації визначимо коло завдань , вирішення яких є метою модернізаційних процесів.Одним з найголовніших завдань модернізації є структурне оновлення політичної системи , формування політичної структури соціальної дії , оскільки політична система повинна бути якомога більш адаптованою до нових проблем ,породжених сучасним суспільством , здібною діяти за конкретних історичних умов суспільно-політичних ситуацій . Представники ліберального напрямку західної політології , зокрема Р. Даль , висунули так звану теорію поліархії , як забезпечення відкритого політичного суперництва лідерів та еліт та високої політичної активності населення , що можливі лише за умов структурного перетворення політичної системи . Також важливим елементов , про нього вже йшлося , є забезпечення високої політичної активності населення , як здатність влади до мобілізації людських і матеріальних ресурсів задля вирішення суспільно значущих завдань . Інституціоналізація політичної структури також є вельми важливою , оскільки є удосконаленням традиційних інститутів , які в процесі модернізації суттєво змінюють свої функції та характер діяльності або взагалі реформуються у нові , сучасні соціально-економічні інститути . Це має велике значення , оскільки саме таким чином відбувається процес їх адаптації та усвідомлення ними суспільно-політичних проблем , які перебувають у постійній зміні , а отже реагування їх на ці проблеми повинне бути адекватним . Рівень інституціоналізації визначається якісними показниками : здатністю вдосконалених чи нововдосконалених структур до адаптації за нових умов , ступнем їхньої складності , рівнем автономності щодо соціальних груп або інших інститутів взаємною узгодженістю суспільно-політичної діяльності.Процес модернізації має альтернативний характер , тобто припускає певні варіанти перебігу оновлювальних заходів , в залежності від умов їх протікання , традицій та національних цінностей , але існуючий світовий досвід дозволяє все ж таки вести мову про певні стандарти в організації економіки , політики , соціальних відносин .