8. Основи використання електронного підпису в юридичній і комерційній практиці.

22 травня 2003 року Вер­ховна Рада України прийняла Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" і За­кон України "Про електронний циф­ровий підпис" (ЕЦП). Ці закони за юридич­ною силою прирівнюють електронні й паперові документи, електронний підпис і власноручний (чорнильний) підпис.

Для того, щоб забезпечити можливість підписання елек­тронних документів, були розроблені спеціальні технології, названі за аналогією "електронним підписом". Специфічність електронного підпису, йоro відмінність від власноручного підпису зумовили необхідність роз­робки і прийняття спеціального за­конодавства, яке б врегулювало відпо­відні питання щодо порядку викори­стання новітніх програмних засобів з ідентифікації електронних документів у цивільному обороті.

Деякі положення про еле­ктронний підпис були включені до Закону України " Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 року № 2346-Ш і до Закону Ук­раїни "Про електронні документи та Електронний документообіг" від 22 травня 2003 року № 851-IV.

Законодавством України передба­чено можливість використання для підписання електронних документів п'яти технологій електронної ідентифікації, що мають різну юридичну силу і різний механізм правового ре­гулювання.

В Україні існують такі види електронного підпису:

1. Електронно-числовий підпис — використання даного виду електронного підпису передбачено частиною третьою статті 207 ЦКУ. Але законодавст­во не містить жодної правової норми, що регламентує порядок її використання;

2. Цифровий підпис — відповідно до частини сьомої статті 5 Закону України "Про електронний цифровий підпис" застосовується в бан­ківській сфері, і порядок його вико­ристання визначається Національним банком України, але, як і у випадку з електронно-числовим підпи­сом, не регулюється законодавством України;

3. Електронний підпис — згідно зі статтею 6 Закону України "Про еле­ктронні документи та електронний документообіг" під цим поняттям слід розуміти дані в електронній формі, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані і призначені для ідентифікації особи, яка підписала ці дані. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом еле­ктронного документа, а з його накла­денням завершується створення та­кого документа. І хоча відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону Ук­раїни "Про електронний цифровий підпис" електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сер­тифікаті ключа, такий підпис (через відсутність прямого наголошення в законі стосовно цього) не прирів­нюється за юридичною силою до власноручного підпису, а тому не мо­же використовуватися учасниками цивільних відносин для підписання електронних документів;

4. Електронний цифровий підпис — сукупність даних, отримана за допомогою криптографічного перетво­рення вмісту електронного докумен­та, яка дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, що його підписала (стаття 1.11 Зако­ну України '' Про платіжні системи та переказ коштів в Україні";

5. Електронний цифровий підпис — вид електронного підпису, отри­маного за результатом криптогра­фічного перетворення набору елек­тронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєд­нується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, що його підписала (частина третя статті 1 Закону України "Про елек­тронно-цифровий підпис"). Даний вид підпису за своїм правовим статусом прирівнюється до власно­ручного підпису (печатки) у випадку, якщо його (підпис) підтверджено з використанням посиленого серти­фіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису.