Глава II

25 Відповідаючи на докір критиків у тому, що сучасні дослідження міфу проводяться не шляхом експедицій, а, так би мовити, кабінетним методом, один з видатних фахівців у цій царині К. Леві-Строс (котрий, до речі, неодноразово брав участь у польових дослідженнях) писав: «…нам дорікають [що]… ми вивчаємо [культуру племен] за їх творіннями, не завжди відправляючись до них; це у трьох чвертях, якщо навіть не більше, випадків не сприяло б такого роду дослідженню їх – у стані занепаду, що став результатом вторгнення механічної цивілізації…» [118, с. 95].

26 Подібні думки висловлювали й інші дослідники міфу. Так, В. Пропп, визначаючи неможливість для етнолога мати справу виключно з текстами міфів, писав: «…справа суттєво змінюється, щойно ми починаємо знайомитися не з текстами лише, а із соціальною організацією хоча б одного з племен. Ці тексти раптом постають у зовсім новому світлі. Ми бачимо, як тісно вони пов’язані з усім ладом життя цього племені, так що ні обряди, ні інститути племені не зрозумілі без розповідей, «легенд»... і навпаки – розповіді стають зрозумілими тільки з аналізу соціального життя, вони входять до нього лише як складові частини, але в очах племені служать однією з умов життя, поряд зі знаряддями й амулетами, і бережуться й охороняються як велика святиня» [185, с. 365].

27 Див., наприклад, [21, с. 7].

28 [139, с. 188].

29 Порівн. у Маліновського: «Власне сакральність цих імен, будучи ланкою, що пов’язує людину, яка практикує магію, з міфічним предком і першим власником магії, в очах тубільця є цілком достатньою prima facie, причиною перерахування» [139, с. 204].

30 «…в обряді, що виконується на городах, бере участь усе село, і, за повір’ям, при цьому присутні також балома» [139, с. 194].

31 «Ідіть, відкрийте пащу акули в море; ідіть, зробіть так, щоб акула зустрілася в морі, щоб залишалася відкритою (зяючою) її паща; ідіть, зробіть так, щоб вони зустріли акулу…» [139, с. 197]. А, наприклад, у селі Лаба-і рибальська магія пов’язана з ім’ям міфічного героя: «…Тудава мав звичай ходити дорогою, що веде від берега до села; і на цій дорозі є місця, що, за переказом, свідчать про його діяння. «Традиційна присутність», якщо можна так висловитися, героя відчувається в усіх місцях, де ловлять рибу. Вся округа «оплутана» табу, що особливо суворі під час рибного лову» [139, с. 198].

32 «Військова магія також утворює систему… Ця система пов’язана з певною місцевістю, і в заклинаннях міститься згадування цієї місцевості…» [139, с. 201].

33 «Магія погоди, головним чином магія «викликання» дощу… є місцевою й пов’язана з міфом» [139, с. 201].

34 Порівн. у О. Елькіна: «Різні явища природи виникли як наслідок певних дій героїв, предків і тварин у міфологічному минулому» [2270, с. 193].

35 Конкретні приклади зв’язку онтологічних міфів з різними аспектами життя міфічного суспільства наведені в розділі 1 глави II.

36 Слово «історія» в даному випадку береться в лапки у зв’язку з тим, що примітивне суспільство як таке не знає історії в новоєвропейському розумінні цього слова.

37 М. Еліаде вказує на значущість залучення того, хто проходить ініціацію, до «початку всього» під час церемонії посвячення у знахарі: «Між іншим, він [шаман після ініціації] тепер, онтологічно й екзістенціально, ближчий до первісних істот, ніж до своїх побратимів» [268, с. 247].

38 [266, с. 20].

39 «Ріка, розділяючи два світи, служить границею й початком світу підземного, тим самим є його приналежністю, а отже, протилежна явищам людського світу» [66, с. 28].

40 Див., наприклад, [128, с. 27-40].

41 Див., наприклад, [128, с. 27-40].

42 «…природа»... не мислиться протипоставленою людині, вона присутня тільки в досвіді та сприймається через досвід, границі між нею й людською спільнотою чітко не проведені. Але якщо суб’єкт не протиставляє себе об’єкту, то неможливе й пізнання в експлікованій формі» [133, с. 69].

43 [120, с. 162].

44 О. Елькін додає до цього списку тотемізм секцій і субсекцій, локальний і множинний тотемізм. Докладніше див. [270, с. 134-138].

45 О. Елькін пише: «На думку одного дослідника, добре знайомого з життям аборигенів, основне в їхніх уявленнях – це поділ самої природи на дві половини; людина лише підкоряється такому поділу. Аборигенам здається, що поділ на класи (половини й секції) є загальним законом природи, і тому вони всі розподіляються на відповідні групи… австралієць, не замислюючись, завжди скаже, до якої половини чи до якої групи належать кенгуру, бамбук, ті чи інші види дерев, трав, каменів» [270, с. 181-182].

46 Порівн. в О. Елькіна: «Між людиною й усіма біологічними видами та явищами природи встановлюється певний зв’язок; усе, що бачить абориген на землі й на небі, включаючи людей, класифікується, тобто розбивається на половини, роди, культові групи чи секції. Отже, тотемізм – це метод класифікації явищ природи шляхом їхнього включення до тих соціальних і культових груп, на які розподіляється людство…» [270, с. 151].

47 Характерні риси міфічного часу виявлені сучасними дослідниками для міфів різних епох. Порівн., наприклад, висновок Хюбнера щодо давньогрецького міфу: «Профанний час має отвори, у які вічність архе просвічує та проникає. Хоч усе смертне йде своїм необоротним ходом, але в ньому діють незмінні праподії» [242, с. 130]. Див. також зауваження Андрєєва про сучасний міф африканського племені кікуйя, який розрізняє два різновиди часу – саса й замані: «Посейбічне саса ніби «угвинчується» в потойбічне замані, досягає його й розчиняється в ньому, наче ріка, що впадає в море. Але сам час саса дуже своєрідний і багатошаровий, нагадуючи хронологічний сендвіч… «Замані» при цьому виступає… скарбницею досвіду… Від нього йде струм регуляції життя традиційного соціуму» [10, с. 66-67].

48 «Як священний час… укладається в профанному часі, так священний простір укладається в профанний. Наприклад, поле, у якому коли-небудь перебував Омфал, могло щоразу виглядати… по-іншому, але завжди там була присутня та сама Гея, як нумінозна істота, із центральної точки якої «розходиться» Земля. Два місця могли бути то несхожими, то подібними, залежно від точки зору, з якої вони розглядалися» [242, с. 150].

49 Порівн. у Є. Мелетинського «У космогонічних системах, що відносяться до різних традицій (наприклад, в індійській, китайській, давньомексиканській та ін.), досить експліцитно співвіднесені сторони світу, боги та тварини, пори року, стихії, органи тіла, кольори, іноді геометричні форми, деякі географічні сфери, соціальні ранги, спеціальні атрибути» [146, с. 233].

50 [109, с. 331], [242, с. 144-159].

51 Див. в О. Лосєва, [128, с. 109-112, 209-214, 323].

52 [116, с. 144-177], [147, с. 67].

53 [167, с. 463-464].

54 «З формальної точки зору не має принципової різниці між зоологом чи ботаніком, який приписує нещодавно відкритій рослині позицію Elephantopus spicatus Aubl., підготовлену йому системою (навіть коли вона не була йому запропонована заздалегідь), і жерцем омаха, який визначає соціальні парадигми нового члена групи, даруючи йому незайняте ім’я: Стерте-копито-старого-бізона. В обох випадках вони знають, що роблять» [117, с. 284].

55 «…Ця наука конкретного [міфи й ритуали]... повинна була зводитися до інших результатів, ніж... точні та природничі науки, але вона була не менш науковою, і її результати були не менш реальними» [117, с. 126].

56 «Категорії положення, розташування в просторі й відстані мають в уявленнях диких народів таке ж основне значення, що для нас мають категорії часу та причинності» [116, с. 124].

57 «Недолік допитливості має реальну й позитивну підставу: він – безпосередній і необхідний наслідок того факту, що первісні люди живуть, мислять, відчувають, рухаються й діють у світі, який багато в чому не збігається з нашим. Тому маси питань, що досвід ставить перед нами, для них не існує, тому що на ці питання відповідь дана заздалегідь, точніше, система їхніх уявлень така, що ці питання для них не цікаві» [116, с. 303].

58 «Протягом усієї історії сучасної психології, аж до останнього часу, сприйняття розумілося так, ніби суб’єкт, який сприймає, був усього лише приладом, що реєструє...» [24, с. 65].

59 [268, с. 285-288].

60 [265, с. 8-9].

61 [265], [251].

62 [187].

63 Порівн. у Є. Мелетинського «В архаїчних і давніх суспільствах космічна модель… є основою деякої універсальної глобальної символічної моделі, що реалізується в ритуалах – цих формах соціальної поведінки, що сакралізовані та стереотипізовані, в устрої «чоловічого будинку» й... селища, храму й міста, у сімейно-шлюбних стосунках, в одязі, у приготуванні їжі, у виробничій діяльності, у найрізноманітніших планах у сфері колективних уявлень і поведінки» [146, с. 236].

64 Цим пояснюються спостереження Л. Леві-Брюля, що стосуються ранньої смерті дитини [116, с. 344].

65 [268, с. 158].

66 Див., наприклад, у М. Еліаде про знахарську ініціацію [268, с. 225-244].

67 Порівн., наприклад: «…коронування нового фараона, пише Франкфорт, «можна розглядати як створення нового часу, що настав після небезпечної перерви в гармонії між суспільством і природою, і така ситуація властива створенню світу» [265, с. 44].

68 [265, с. 47].

69 Місто було першим і найдавнішим творінням; по суті, воно навіть передувало створенню світу – процесу, що став можливим тільки завдяки появі міста та йшов з нього як із центру [11, с. 46].

70 Див. також: «Так само, як сукупність богів втілює політичне поняття «Єгипет», кожен окремий – бог, який володіє землею, – втілює поняття «місто» [11, с. 38].

71 «…моделювання особистості згідно з видовими, елементарними чи категоріальними схемами призводить не тільки до фізичних, але й до психологічних наслідків. Суспільство, що визначає свої сегменти залежно від гори й долу, неба й землі, дня й ночі, може охопити тією ж опозиційною структурою соціальні та моральні способи буття: примирення й агресію, мир і війну, правосуддя й охорону порядку, добро та зло, порядок і безлад тощо. У цьому відношенні воно не обмежується абстрактним спостереженням системи відповідностей; воно надає привід для окремих членів цих сегментів відокремитися через поведінкові дії, а іноді й спонукує їх до цього» [117, с. 247].

«Усі імена живих надихаються яким-небудь елементом тотемічного комплексу та прямо чи опосередковано відносяться до тотему» (Warner). Імена власні вік мункан також походять від відповідних тотемів. Так, для людей, які мають за тотем рибу баррамунді, на яку полюють зі списом: баррамунді-плаває-у-воді-й-бачить-людину, баррамунді-рухає-хвостом-навколо-своєї-ікри, баррамунді-з-розкритими-очима, баррамунді-ламає-спис, баррамунді-їсть-рибку тощо» [117, с. 250].

72 [117, с. 194].

73⁷³ «Посвячений чоловік остаточно отримує право розпоряджатися своєю чурінгою, коли йому виповнюється двадцять п’ять років. Років до тридцяти чи сорока він знає вже всі пісні й ритуальні секрети. Адже новачку під час першої ініціації розкривають далеко не все» [268, с. 167].

74⁷⁴ Порівн. в І. Лосєвої: «...міф... виступає як спосіб конституювання спільності в мовних, етнічних і, у кінцевому рахунку, культурних відносинах. Міф необхідний для виправдання дій і їх результату, для мобілізації сил колективу, для його згуртованості, від якої залежить ступінь його спроможності вижити. Єдина сила, підвладна громаді, – це її згуртованість, тому в колективі існує установка, виражена в міфі, – максимальне підпорядкування життя індивіда інтересам спільноти» [133, с. 67].

75⁷⁵ [117, с. 243].

76⁷⁶ [117, с. 243].

77⁷⁷ Шляхи міфічних істот проходять через «світи» різних племен, і між цими племенами є таємні узи дружби та взаємне право на гостинність і захист. Члени культової групи можуть безпечно подорожувати стежкою Героя навіть на території інших племен. Кожна культова група – берегиня певного епізоду в міфі й конкретних обрядів, пов’язаних з ним. «...повна впевненість у сьогоднішньому й завтрашньому дні може бути забезпечена та збережена тільки знанням усього міфу й виконанням усіх обрядів. Важливо, щоб кожен «член» виконував свою частину. Таким чином, групи та племена пов’язані між собою культовим життям» [268, с. 110-111].

78⁷⁸ [102, с. 390].

79⁷⁹ Порівн. з характеристикою, даною Б. Маліновським: «Магічні ритуали служать ніби кістяком, на якому тримаються всі роботи в городі. Маг повідомляє про перерви на відпочинок, яких усі повинні дотримуватися; його робота – регулювати роботу громади, він змушує всіх жителів громади виконувати певні справи одночасно, він не дозволяє нікому ні відставати, ні вириватися далеко вперед» [139, с. 184].

80⁸⁰ [21, с. 92-96].

81⁸¹ Порівн. у Леві-Брюля: «Покійник перебуває в стані, болісному для нього самого й небезпечному для інших, котрі відтепер бояться спілкування з ним. Якщо він більш не є подібною до інших складовою частиною групи, то його необхідно видалити» [69, с. 246]. І далі: «Із другою церемонією [поховання] усе скінчується. Дозволено думати, що головна, якщо не єдина, ціль цієї церемонії – остаточний розрив зв’язку, що, незважаючи на все, робить покійника співпричетним до життя суспільної групи» [116, с. 251].

82⁸² «Будь-яка традиційна влада (навіть потестарна) у своєму самовизначенні незмінно спиралася та спирається на сакралізоване «міжчасся», що якомога далі поглиблене в часі, і проголошувала себе спадкоємно-вічною у змісті нового «міжчасся», але такого, що йде в невидиме майбутнє» [10, с. 75].

83⁸³ Б. Маліновський наводить приклади із соціальної практики описуваного ним співтовариства, що ілюструють дієвість міфу з цього боку: рядова жінка з клану, виділеного міфом як головний, виходить заміж за правителя нижчого (знову ж з погляду міфу) клану й затьмарює чоловіка своєю впливовістю. Незважаючи на матрилінійність тробріанського суспільства, сини жінки можуть привласнити владу, що за правом належить братам батька чи синам його сестри. Причому робиться це з мовчазної згоди всієї громади, яка піднімається завдяки новим правителям у своєму соціальному статусі.

84 Див., наприклад, [100, с. 30]

85 Приналежність до того самого тотема виражає лише локальний феномен – локальність орди [117, с. 66].

86⁸⁶ Порівн.: «На момент експедиції А.С. Хаддона ця структура перебувала в стані руйнування, що вже почалося. Проте в тубільців малося досить живе почуття фізичної та психологічної спорідненості між людьми та їхніми тотемами й відповідних обов’язків для кожної групи увічнювати поведінковий тип...» [117, с. 203].

87 [242, с. 170].

88 В. Козловський у роботі, присвяченій генезі культурних змістів, відзначив значення змістів у закріпленні сформованого ними образу дійсності: «…змісти додають речам і подіям, принципам і нормам життя, технічним і економічним формам статусу реальності» [92, с. 71].

89 [245, с. 167].