3. Наслідки голоду 1921-1923 pp. Серед наслідків голоду 1921-1923 pp. Можна виділити такі:

- людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли від голоду сотні тисяч селян;

- придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором, який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;

- за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.

Таким чином, у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики.

77.1 Україна 20-х початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор

1921-1922 рр.

Період, про який ідеться, багато в чому був переломним, а то й

трагічним для українського народу. На початку цього періоду боротьба за

незалежність України завершилася поразкою. Сюди, на цей раз надовго,

повернулася радянсько-більшовицька влада. Процес нищення української

самобутності здійснювався тепер в основному «мирним шляхом» — протягом

усього існування комуністично-тоталітарного режиму в радянській Росії, а

потім в СРСР.

Становище в Україні після завершення громадянської війни було

надзвичайно важким. Кращі борці за волю України загинули. Господарство

опинилося в стані глибокої кризи. Через нестатки й розруху сотні тисяч

людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично

припинилося виробництво товарів. Українські землі знову поділили

радянська Росія, Польща, Румунія, Чехословаччина. Найбільша частина

України з населенням майже 40 мли стала об'єктом небаченого за своїми

масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті

побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи.

Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки

громадянської війни політика «воєнного комунізму». Відповідно до неї

проводилася націоналізація всієї промисловості й торгівлі, на селі

запроваджувався продрозкладка, за якою селянам залишали мінімальні норми

продовольства, решта ж конфісковувалась державою. Здійснювалося

насильство над економікою, над законами економічного розвитку. Їхнє

місце зайняли партійні директиви та політичні рішення. Внаслідок цього

економічна і політична криза ще більше поглибилася.

«Воєнно-комуністичні» методи та розруха швидко руйнували

матеріально-технічну базу індустрії, майже знищили торгівлю, вбивали

найменші економічні стимули до продуктивної праці й ефективного

господарювання, руйнували грошову систему, призвели до зростання

безробіття, викликали масове невдоволення. Свідченням останнього стали

виступи робітників, повстання селян. Радянська влада жорстоко

розправлялася з незадоволеними більшовицькою політикою.

Втім почуття самозбереження, намагання не допустити втрати своєї влади

продиктували більшовикам удатися до інших методів подолання кризи.

Йдеться про запровадження нової економічної політики (НЕП). Це рішення,

прийняте під тиском тодішніх скрутних обставин, можливо, було чи не

єдиним більш-менш серйозним кроком більшовицької влади за весь період її

існування. Але більшовицька влада не була б такою, коли б вона дала

змогу реалізувати цю політику в усіх її вимірах.

Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП

передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів

директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та

ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки

продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств,

насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу,

заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільноїуації, пов'язаної з першими успіхами нової економічної політики.

Випадки голоду, хоч і в менших масштабах, спостерігалися і в інші роки.

Наприклад, на Поділлі він повторився в 1925 р. і також був значною мірою

спровокований більшовицько-радянською владою, котра мала змогу запобігти

лихові, але не зробила цього.

78.

УСРР — соціалістична держава. Економічна політика уряду була спрямована

на ліквідацію приватних підприємств, поміщицького і капіталістичного

землеволодіння. Методи проведення цієї політики були різноманітними:

націоналізація; фізичне знищення капіталістів і поміщиків, насильницьке

впровадження колгоспів, радгоспів, комун, в яких земельна власність —

спільна; продовольча диктатура; репресії.

Навесні 1921 p., виправдовуючи жорстокість при проведенні соціалістичної

економічної політики, В.Ленін назвав таку політику "воєнним комунізмом".

"Воєнний комунізм" — явище тимчасове, надзвичайне, породжене війною,

—так пояснювали свої дії В. Ленін і більшовики в 1919-1921 рр.

Сутність політики "воєнного комунізму"

Продовольча диктатура.

Заборона підприємницької діяльності, торгівлі.

Націоналізація землі, скасування приватної власності.

Скасування товарно-грошових відносин

Введення замість грошей карток на продовольчі та Інші товари для

працюючих.

Зрівнювальна система оплати праці (через картки).

Організація державними органами влади "трудових армій" для примусової,

безкоштовної праці.

Репресії, спрямовані проти ворогів влади більшовиків.

Така політика викликала невдоволення не тільки усередині країни, але й

за кордоном. Тим більше, що більшовики, які встановили свою владу,

пропагували ідею про неминучість в найближчому майбутньому світової

революції і створення світової соціалістичної держави.

Отож, досягнення в сфері міжнародних відносин як УСРР, так і РРФСР були

незначними.

Міжнародне становище УСРР (1921-1922 pp.)

УСРР до квітня 1922 р. — самостійна держава, що веде незалежну

міжнародну політику.

В квітні 1922 р. РРФСР — головний союзник УСРР — отримує право укладати

і підписувати міжнародні договори від імені України (і інших радянських

республік).

Продовжує діяти укладений ще в 1919 р. і підтверджений договорами