2. Наукові аспекти екологічної безпеки.

На думку автора, нині неможливо побудувати надійну систему безпеки без знань фундаментальних наукових законів впливу шкідливих антропогенних чинників на екосистеми, включаючи й людину. Знаючи закони розвитку природи і суспільства, можна завчасно спрогнозувати зміни стану природного середовища і передбачити небажані наслідки таких змін або завчасно запобігти їх. Для цього потрібно приділити значну увагу науково обгрунтованому регулюванню різних антропогенних навантажень на навколишнє середовище.

Наукове обгрунтування ГДК антропогенного впливу на екосистеми України гарантує не тільки їхню стійкість, але й економічну рентабельність природоохоронних заходів. Тут виникає необхідність в кількісному нормуванні інтенсивності антропогенного впливу, у вимірі й оцінці їхніх наслідків для довкілля та людини. Все це висуває на передній план опрацювання цілої низки першочергових теоретичних задач екологічного нормування антропогенних навантажень, серед них:

1. Опрацювання теоретичних основ формування нооценозів - фундаментальна проблема сучасної науки та стратегічний напрям забезпечення екологічної безпеки суспільства. Першочерговою задачею є опрацювання критеріїв екологічної безпеки (ноосферосумісного) розвитку виробничих сил й опрацювання на цій основі системи екологічних нормативів [1, 3, 18].

2. Задача опрацювання наукових основ екологічного нормування антропогенних навантажень на природні системи України повинна розв'язуватися у тісній взаємодії з іншими задачами, спрямованими на розв'язання протиріч, що виникають при взаємодії природи і людини.

3. Важливою задачею має бути визначення допустимих границь показників динаміки екологічних систем різного рангу, перевищення яких свідчить про наближення до критичного стану. При цьому вибір масштабу величин цих показників залежить від конкретних обставин, проте правилом тут має бути мінімізація ризику катастрофічної зміни екологічної системи вищого рангу.

4. В центрі уваги гігієнічних нормативів знаходяться прояви токсичності на рівні окремого організму і його прийдешніх поколінь. При опрацюванні наукових основ екологічної регламентації необхідно керуватися іншими принципами, оскільки основним об'єктом нормування є природні екосистеми (популяції, спільноти, біогеоценози тощо).

По-перше, екологічні нормативи не є абсолютно жорсткими, і задача нормування, по суті, зводиться до пошуку компромісу між вимогами дотримання якомога дальше від межі стійкості екологічної системи і отримання максимально можливої продукції з урахуванням технологічних можливостей того чи іншого виду господарської діяльності.

По-друге, екологічні нормативи повинні бути орієнтовані не на величину збитків і наслідки конкретних видів впливу на природні комплекси, а на реакцію біологічних систем.

На думку автора, найкращим вирішенням даної проблеми могло б стати опрацювання науково обгрунтованої комплексної державної програми екологічного нормування. Нова система природоохоронних нормативів і правил повинна спрямовувати екологічну безпеку України на досягнення конкретних природоохоронних результатів, а не на створення засобів природоохоронного призначення.

Можна знайти досить ефективні рішення завдяки розробці й впровадженню наукових основ державної політики, які функціонують у ході виконання державних, регіональних, галузевих науково-технічних проблем. Так, багатий статистичний та аналітичний матеріал про параметри та динаміку змін навколишнього середовища аналізується і публікується щорічно у цілій низці видань.

Міністерство освіти і науки України, Національна Академія наук, галузеві інститути, міністерства, вищі наукові заклади розробляють і затверджують комплексні програми та плани наукових досліджень у галузі охорони довкілля, раціонального природокористування та відтворення природних ресурсів і створюють необхідні умови для ефективних екологічних досліджень і впровадження отриманих результатів.

Варіант 6