Розділ 2. Масштаби, форми й основні напрямки сучасних міграційних процесів

2.1 Характеристика форм та масштабів міграційних процесів

Друга половина XX ст. характеризується різким зрос­танням міжнародної міграції з економічних причин. Хоча су­часним міграціям властиві, порівняно з великим переселенням народів у минулому, відносно скромніші розміри, але, враховуючи їх високу територіальну концентрацію й специфіку використання праці працівників-мігрантів, вони відіграють досить суттєву роль у системі міжнародних економічних відносин, слугуючи засобом міждержавного перерозподілу робочої сили в межах всесвітнього господарства.

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальні­шого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної й Південної Америки, Африкансь­кого материка, Південно-Східної й Західної Азії. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн чол., що становить близько 2 % населення планети. Ця цифра в 90-ті роки зросла насамперед за рахунок інтегрування в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Схід­ної Європи.

Серед найважливіших світових центрів тяжіння іноземної ро­бочої сили, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудо­вої міграції, можна виділити такі: Північне- та Південноамери­канський регіон. Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. В ос­танній період щорічно з країни в країну переїжджають 20 млн осіб.

На досить високому рівні зберігається приплив іммігрантів до США та Канади, що історично були й залишаються районами масової імміграції населення та робочої сили. Хоча в повоєнні роки в цих країнах були прийняті законодавчі заходи, що обмежу­ють Імміграцію, приплив населення туди з інших країн значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиріччям. З 1946 по 1982 р. в США емігрувало 3,3 млн чол., в Канаду — більш ніж 2 млн тільки з європейських країн. У загальному потоці іммігрантів, що в'їжджають у США, основна частка припадає на вихідців із країн Латинської Америки, що пов'язані із США історично усталеними традиціями та географічною близькістю. Їхня кількість, з ураху­ванням як легальних, так і нелегальних емігрантів, перевищує два десятки мільйонів чоловік. Приплив іммігрантів в США і Канаду впродовж 90-х років оцінюється в 900 тис. осіб щорічно. Мігра­ційне сальдо тільки в США становить до 600 тис. на рік. Останні два десятиліття імміграція в США зростала також за рахунок вихідців з Японії, Індонезії, Філіппін, Південної Кореї, а також країн Південної і Східної Європи.

Динамічним є також обмін робочою силою між самими ла­тиноамериканськими країнами, особливо у формі сезонної та нелегальної міграцій. Найбільшу кількість іноземних робітників поглинають Аргентина та Венесуела. Загальна чисельність іно­земних іммігрантів в усіх країнах Латинської Америки дорівнює понад 4 млн чол.

Зовсім новим пунктом концентрації інтернаціональних загонів робочої сили в повоєнні часи став регіон Перської затоки. Великомасштабна міжнародна міграція робочої сили почалась тут у 50-ті роки, коли внаслідок збільшення видобутку нафти потреба в робочій силі перевищила кількість місцевої. Міграція робочої сили в цей регіон швидко зростала після 1973 р., коли великі прибутки від нафти дали змогу здійснювати масштабні програми розвитку. В 1975 р. немісцеве населення шести основних центрів імміграції в регіоні (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати) становило 2 млн чол., у 1980 р. — 4 млн, або 44 % загальної кількості населення. Наприкін­ці 90-х років у цих шести країнах, а також у Лівії налічувалося вже 5 млн чол. іммігрантів, частка яких становить понад 50 % усієї робочої сили. Переважну частину арабської міграції забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина.

Щодо Африканського континенту, то тут регіоном найактив­ніших міграційних рухів є країни Південної та Центральної Аф­рики. Слідом за залученням іноземного капіталу вдалися до ім­порту робочих рук ПАР, Зімбабве, Гана, Камерун, Кенія, Ліберія, в яких у середині 90-х років працювало понад 3 млн чол., що приїхали з сусідніх африканських країн. Загальна кількість мігран­тів у всіх країнах Африки досягає 6 млн чол.