36.Вплив Французької революції 1789 р. На розвиток міжнародного права.

• Акцентування уваги на питанні прав людини – Декларація Абата Грегуара, Декларація прав людини;

• Визнання народного суверенітету;

• Принцип природних та невід’ємних прав людини;

• Суверенітет належить нації, він єдиний, неподільний та невідчужуваний;

• Принцип невтручання та рівності;

• Плебісцити (найбільш демократичний в Савойї);

• Проведення плебісцитів стало основою територіальних змін (Авіньон 1791, Савойя 1972, Ніцца 1973);

• Лояльне ставлення до іноземців, визнання за ними цивільних прав. Встановлення інститут притулку на основі принципу взаємності;

• Принцип свободи річкового торгового судноплавства як доповнення принципу свободи морів;

• Скасовано ранги послів, вони всі визнавались нунціями Франції;

• Війна не може бути оголошена інакше як за декретом законодавчого корпусу;

• Розподіл на комбатантів та мирне населення;

• Зміна ставлення до військовополонених;

• Зміна інституту військової окупації – поширення суверенітету народу.

Пропозиції Вольнея та Декларація МП Грегуара стали своєрідним кодексом МП.

ПРОПОЗИЦІЇ ВОЛЬНЕЯ:

1. Замість війни всіх проти всіх передбачалось об’єднання людства. З цього положення кристалізувалась ідея співтовариства європейських країн, відносини між якими регулювало МП цивілізованих народів;

2. Сам поділ на цивілізовані і нецивілізовані нації суперечив принципам ВФР;

3. Міжнародно-правова суб’єктність держав та індивідів була урівнена, оскільки це відображало позиції природної школи права;

4. Засудження принципу застосування сили та загарбницьких воєн;

ДЕКЛАРАЦІЯ МП ГРЕГУАРА (21 стаття):

1. Народи знаходяться у природному стані і їх пов’язує спільна мораль;

2. Народи є суверенними та незалежними незалежно від чисельності населення та розміру території;

3. Народ має діяти так, як він хоче. Щоб діяли по відношенню до нього;

4. Народи повинні у стані миру робити якомога більше добре, а у стані війни – якомога менше зла;

5. Кожен народ має право організовувати та змінювати форму правління;

6. Тільки той уряд відповідає правам народів, коли він заснований на рівності та свободі;

7. Море належить усім;

8. Кожен народ є хазяїном своїх територій;

9. Принцип територіального верховенства;

10. Дозвіл ведення оборонних воєн;

11. Відмова від старшинства між дипломатичними агентами;

12. Договори між народами священні та непорушні;

13. Декларація не була прийнята через її демократичний характер.

• 23. Порівняти характерні особливості мп до та після іі-ї Світової війни.

• Международное право после Второй мировой войны в корне отличается по ряду своих положений от международного права пред­шествующего периода. И прежде всего тем, что запрещает применение силы (вооруженной) и угрозу силой в межгосударственных отношени­ях, предусматривает, что высшая цель организованного сообщества го­сударств в лице Организации Объединенных Наций — поддерживать международный мир и безопасность, принимать эффективные коллек­тивные меры для предотвращения и устранения угрозы миру и подав­ления актов агрессии, осуществлять международное сотрудничество в разрешении международных проблем экономического, социального, культурного и гуманитарного характера и в поощрении уважения прав и основных свобод человека.

• Другое дело, насколько основополагающие предписания современ­ного международного права соблюдаются и почему в некоторые перио­ды современной истории крупнейшие державы мира не раз, вопреки международно-правовым предписаниям, балансировали на грани войны, т.е. всемирной катастрофы.

• Устав ООН определил общие цели и принципы международного права, которые являются главными системообразующими факторами. Из совокупности норм право превратилось в систему на базе единых целей и принципов .

• Принципиально новыми в Уставе ООН явились положения, запре­щающие агрессию и устанавливающие механизм санкций в отношении государства-агрессора. Запрет агрессивной войны привел к пересмотру содержания многих международно-правовых отраслей и институтов, в частности норм об ответственности государств, норм об основаниях наказания преступников войны, норм о мирных средствах разрешения международных споров, норм, касающихся международных организа­ций.

• Не менее кардинальные изменения произошли в результате за­крепления в Уставе ООН нормы о праве народов на самоопределение, что явилось юридической базой борьбы колониальных народов за свою независимость и государственность. Их обрели после Второй мировой войны десятки народов Азии и Африки. Закрепление в Уставе ООН положения о праве народов на самоопределение оказало влияние на ряд отраслей международного права, в частности на право междуна­родных договоров, на регулирование вопросов признания, правопре­емства, территории в международном праве.

• Нормы Устава ООН послужили отправной точкой для принятия многочисленных международных актов как по специальным вопросам сотрудничества государств, так и по вопросам сотрудничества в сфере прав человека.

• Особой формой сотрудничества явилось развитие мер доверия между государствами, сложившаяся система целенаправленных дейст­вий государств по этим вопросам в рамках процесса, начало которому положил Заключительный акт Совещания по безопасности и сотруд­ничеству в Европе. Обеспечение прав человека становится одним из главных критериев оценки деятельности государств. В современный период общей тенденцией стала демократизация норм международно­го права, их широкая кодификация и прогрессивное развитие, резкое расширение числа универсальных норм. Сложилась группа норм, имеющих императивный характер. Все это сказалось на содержании практически всех отраслей и институтов международного права. На­пример, существенно обогатились такие отрасли международного права, как право международных договоров, дипломатическое право, международное морское право и т.д. Возникли новые отрасли, напри­мер право международной безопасности, космическое право, право ок­ружающей среды и др.

• Существенно изменился механизм функционирования междуна­родного права. Создание развитой системы международных организа­ций привело к институализации процессов правотворчества и правоосуществления. Без этих организаций современное международное право не могло бы выполнять свои сложные функции. Много и других новых, соответствующих требованиям времени моментов появилось как в правотворчестве, так и в правоосуществлении.

• 24. Встановитиособливостірозвиткусистеми МП ХХ ст.: процес «кодифікації та прогресивногорозвитку», появановихгалузей.

• З 50-х рр. – початок сучасного МП.

• З середини 20 ст. проявились основні тенденції розвитку ІМП. Зростання елементів прав людини в МП, трансформація інституту міжнародної відповідальності, процес кодифікації та прогресивного розвитку МП призводять до відходу від перебільшеного позитивізму. В теорії МП відбувається певне повернення до природно-правової концепції, а з кінця 20 ст. закріплюється нова ліберально-демократична концепція його розуміння.

• «кодифікація міжнародного права» («вживається у сенсі більш точного формулювання і систематизації норм міжнародного права в галузях, в яких уже існують широка державна практика, прецеденти і доктрини») і «прогресивний розвиток міжнародного права» («вживається у розумінні підготовки проектів конвенцій з питань, які ще не регулюються міжнародним правом або з яких право ще недостатньо розвинене у практиці держав»)

• Після Першої світової війни питання кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права були зосереджені в рамках Ліги Націй. Асамблея цієї організації 22 вересня 1924 прийняла резолюцію, яка передбачала створення постійного органу - Комітету експертів для прогресивної кодифікації міжнародного права, склад якого повинен був представляти головні форми цивілізації і основні правові системи. У задачуКомітета, що складався з 17 експертів, входила підготовка переліку питань, регулювання яких за допомогою міжнародної угоди було бажаним і здійсненним

• Комітет експертів вирішив, що для кодифікування дозріли тем: 1) громадянство; 2) територіальні води; 3) відповідальність держав за шкоду, заподіянуна їх території особистості або власності; 4) дипломатичні привілеї та імунітети; 5) процедура міжнародних конференцій і порядок укладення та складання проектів міжнародних договорів; 6) піратство; 7) експлуатація морських багатств.

• Після проведення ряду консультацій з урядами та Радою Ліги Націй Асамблея в 1927 р. прийняла рішення про скликання дипломатичної конференції для кодифікації трьох з п'яти тим, які, на думку Комітету експертів, були «досить дозрілими», а саме: 1) громадянство; 2) територіальні води; 3) відповідальність держав за збиток, нанесений на їх території особистості або власності іноземців.

• Конференція Ліги Націй з кодифікації проходила в Гаазі з 13 березня по 12 квітня 1930 Проте на Конференції були прийняті документи, що стосуються лише питання про громадянство. Такими були: Конвенція з деяких питань, що стосуються колізії законів про громадянство; Протокол про військові обов'язки в деяких випадках подвійного громадянства; Протокол, що відноситься до певного нагоди без громадянства; Спеціальний протокол, що стосується громадянства. За винятком останнього документа, всі інші вступили в силу в 1937 р.

• Після 1930 р. Ліга Націй офіційно не займалася кодифікацією міжнародногоправа. Однак 25 вересня 1931 Асамблея Ліги Націй прийняла резолюцію важливу про процедуру кодифікації, основна думка якої полягала в зміцненні впливу уряду на кожному етапі кодифікаційної процесу Ця ідея згодом була закріплена в Положенні про Комісію міжнародного права ООН (далі - КМП ООН) 1.

• Після Другої світової війни практично всіма аспектами кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права займається ООН - як універсальна і найбільш авторитетна організація в галузі управління міжнародними відносинами.

• Відповідно до п. 1 ст. 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організує дослідження і робить рекомендації з метою заохочення прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації. У січні 1947 Г; на другій частині своєї I сесії Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 94 (I), що заснували Комітет з прогресивному розвитку міжнародного права та його кодифікації. Йому було доручено розглянути методи, за допомогою яких Генеральна Асамблея могла б виконувати функції, пов'язані з кодифікацією міжнародного права і його прогресивним розвитком.

• Велику роботу з кодифікації і прогресивному розвитку галузевих норм проводять спеціалізовані установи ООН, особливо ІМО, ІКАО, ФАО, ВООЗ, ВМО, ЮНЕСКО та ін

• Кодифікація міжнародного права на неофіційному рівні. Така кодифікація може здійснюватися міжнародними неурядовими організаціями, національними неурядовими організаціями, асоціаціями, окремими вченими і фахівцями.