25. Головні аспекти забезпечення конкурентоспроможності організації, програми підвищення конкурентоспроможності.

Підвищення конкурентоспроможності являє собою процес змін, і як будь-який процес, особливо той, який викликає певні протидії, він потребує управління і, зокрема, стратегічного підходу. Оскільки зміни стосуються всіх основних організаційних складових, включаючи структуру кадрів, зайнятість, кваліфікацію, технологію, обладнання, продукцію, ринки збуту, то, відповідно, вихідним моментом підвищення конкурентоспроможності виступає розробка стратегії такого підвищення з врахуванням всіх аспектів сприяння та протидії.

Процес підвищення конкурентоспроможності потребує врахування специфіки взаємозв’язку як між елементами організації, так і з їх оточенням, і являє собою процес прийняття рішень (включаючи цілі, методи, плани) по досягненню цілей підвищення конкурентоспроможності. При цьому менеджмент підприємства повинен:

• об’єктивно оцінювати існуюче положення організації; - визначати концепцію підвищення конкурентоспроможності; - доводити необхідність змін; - наочно представляти та пояснювати очікувані результати вдосконалення діяльності.

Серед основних засобів підвищення конкурентоспроможності підприємства можна виділити:

• промисловий інжиніринг: комп’ютеризація та автоматизація процесів на підприємстві, забезпечення гнучкості виробничого процесу; - організаційний розвиток;

економічні засоби: управління запасами, фінансами..

До основних способів підвищення конкурентоспроможності можна віднести:

• ґрунтовне вивчення запитів споживачів і аналіз конкурентів; - обґрунтована рекламна політика; - створення нової продукції;

• покращення якісних характеристик продукції; - модернізація обладнання; - всебічне зниження витрат; - вдосконалення обслуговування у процесі купівлі та післяпродажного сервісу тощо.

Програмою підвищення конкурентоспроможності прийнято вважати особливим чином організований комплекс робіт, спрямований на вирішення завдання підвищення конкурентоспроможності продукції та/або підприємства, виконання котрого обмежено в часі, а також пов’язано зі споживанням конкретних фінансових, матеріальних і трудових ресурсів. Діяльність як об’єкт управління розглядається у вигляді програми тоді, коли:

- вона об’єктивно має комплексний характер та для її ефективної реалізації важливе значення має аналіз внутрішньої структури всього комплексу робіт (операцій, процедур і т.д.);- досягнення цілей діяльності (і, зокрема, основної – підвищення конкурентоспроможності фірми чи продукції) пов’язане з послідовно-паралельним виконанням усіх елементів цієї діяльності; - особливе значення в процесі виконання комплексу робіт мають обмеження за часом, фінансовими, матеріальними та трудовими ресурсами; - тривалість та вартість діяльності прямо залежить від організації виконання усього комплексу робіт.

Програми підвищення конкурентоспроможності, як інструмент вдосконалення складної соціотехнічної системи, характеризуються: - цільовою спрямованістю та складністю мети; - багатозначністю та невизначеністю середовища;

- складною організаційною структурою (залученням великої кількості виконавців і організація їх кооперації); - складною динамікою функціонування та великими термінами розробки; - суттєвими ризиками успішного виконання.

В основу управління розробкою та реалізацією програми підвищення конкурентоспроможності покладаються наступні принципи: - сполучення єдиноначальності керівника та колегіальних повноважень представників груп для спільного прийняття рішень; - наділення керівників повноваженнями та відповідальністю при прийнятті рішень; - організація єдиного керування на всіх стадіях розробки та реалізації програми; - дотримання термінів та збалансованості ресурсів, що використовуються; - комплексне врахування інтересів усіх залучених і зацікавлених сторін, і в першу чергу, – учасників програми.