4. Визнання боржника банкрутом та його правові наслідки

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачена можливість визнання боржника банкрутом у наступних випадках: 1) за рішенням комітету кредиторів (ч. 8 ст. 16), якщо не прийняте рішення про санацію або укладення мирової угоди; 2) у випадку відхилення комітетом кредиторів плану санації, який запропоновано керуючим санацією (ч. 5 ст. 18); 3) за рішенням господарського суду, якщо план санації не представлено протягом 6 місяців з моменту призначення даної процедури (ч. 6 ст. 18); 4) у випадку недостатності коштів, одержаних від продажу цілісного майнового комплексу боржника в процедурі санації, для задоволення вимог кредиторів та відсутності згоди на укладення мирової угоди (ч. 2 ст. 19); 5) за рішенням комітету кредиторів після розгляду звіту керуючого санацією (ч. 5 ст. 21); 6) за рішенням господарського суду, якщо комітетом кредиторів після розгляду звіту керуючого санацією не прийнято будь-якого рішення або таке рішення не представлено до суду протягом 15 днів (ч. 6 ст. 21); 7) судом відмовлено у затвердженні звіту керуючого санацією (ч. 11 ст. 21); 8) після закінчення процедури санації не здійснені розрахунки з кредиторами в термін, який встановлено господарським судом (ч. 15 ст. 21); 9) при розгляді справи стосовно відсутнього боржника (ч. 2 ст. 52). У вказаних випадках суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Визнання боржника банкрутом тягне за собою певні правові наслідки, передбачені ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», як для самого боржника, так і для третіх осіб.

У разі визнання господарським судом банкрутом страховика та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються, за винятком випадку, коли інший страховик придбав цілісний майновий комплекс банкрута. Страхувальники за договорами страхування, дії яких припиняються на підставах, передбачених вище, мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між строком, на який було укладено договір страхування, і тим, протягом якого фактично діяв договір страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати виплати страхової суми.

У даному випадку уточнення потребують два питання. По-перше, між моментом визнання боржника банкрутом (момент припинення договорів страхування) та моментом купівлі цілісного майнового комплексу страховика іншим страховиком минає значний проміжок часу, протягом якого може статись страховий випадок. У цей проміжок часу договір страхування припинено, отже, відшкодування не відбувається. Навряд чи можна вимагати від страховика – одержувача цілісного майнового комплексу банкрута страхове відшкодування за цей період. По-друге, Цивільним кодексом України не передбачено поновлення зобов’язань із припинених договорів. Тут мова може йти тільки про укладення нового договору зі страхувальниками на умовах попередніх угод. Тому найбільш вдалим є припинення всіх зобов’язань за договорами страхування, за якими на час визнання страховика банкрутом страховий випадок не настав. При цьому страхувальникам виплачуються суми, пропорційні невикористаному часу страховки. У подальшому вони мали б право укласти договори страхування з одержувачем цілісного майнового комплексу банкрута на умовах попередніх угод.

Із дня прийняття господарським судом постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: 1) строки виконання зобов’язань громадянина-підприємця вважаються такими, що настали; 2) припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій по всіх зобов’язаннях громадянина-підприємця; 3) припиняється стягнення з громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян.

Із дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом і розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п’ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. He дозволяється публікація або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає ліквідатора у порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більш ніж двадцять п’ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та за необхідності – органу місцевого самоврядування. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства (якщо банкрутом визнано державне підприємство) та представник органів місцевого самоврядування. Таким чином, кількість членів ліквідаційної комісії визначається довільно.

У постанові господарського суду можуть бути вказані конкретні особи - члени ліквідаційної комісії, якщо відповідні організації заздалегідь повідомили про них суд. В іншому випадку господарський суд зобов’язує установи та організації виділити представників для роботи у ліквідаційній комісії. Відповідно до роз’яснень Вищого господарського суду України, у разі ухилення організацій, що призначені господарським судом як члени ліквідаційної комісії, від виділення представників для роботи у ліквідаційній комісії, господарським судом можуть бути застосовані до них заходи, передбачені ст. 119 ГПК України. Однак, для застосування даної норми права в постанові мають бути вказані термін або дата, до настання якої ліквідаційна комісія повинна бути створена. Вбачається доцільним, щоб термін утворення ліквідаційної комісії не перевищував десяти днів з моменту призначення ліквідатора, що дозволить запобігти затягуванню ліквідаційної процедури.

Постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Копію постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і інформацію про відкриття ліквідаційної процедури господарський суд направляє всім відомим кредиторам із зазначенням строку пред’явлення кредиторами вимог, який не може перевищувати два місяці. Направлення кредиторам зазначеної копії постанови господарського суду здійснюється за рахунок громадянина-підприємця, визнаного банкрутом.