Вибухові роботи

Для розпушення, а також безпосередньо для влаштування виїмок і насипів. Вибухові речовини, підготовлені до вибуху, – заряд. Його розташовують в зарядних камерах ‑ шпурах, свердловинах, гірничих виробках. Розрізняють вибухи навикид, якщо радiус вирви рівний глибині закладання заряду, а якщо більший ‑ то це підсилений викид. Якщо порода роздріблена, але не викинута, то це заряд пушіння, а якщо тільки в безпосередній близькості від заряду ‑ прострілювання. Камуфлетний ‑ на значній глибині з місцевим ущільненням породи.

Для вибухових робіт застосовують аммоніти, акватол, алюмотол, гранулотол, грануліти. Для збудження вибуху вибухових речовин (ВР) в зарядах використовують засоби вибуху ‑ капсюль-детонатори, електродетонатори, детонуючі і електропровідні шнури, засоби запалювання вогнепровідного шнура, джерело струму для електричного підривання. Накладні заряди менш ефективні ‑ великий заряд, значне розкидання. Кращі ‑ глибинні.

При проходці котлованів і траншей розраховують потрібну кількість, місцезнаходження свердловин та зарядів залежно від об'ємів, видів порід та видів вибухів.

Безпека праці: до виконання вибухових робіт допускаються тільки особи, які пройшли спеціальний курс навчання та здали екзамени. Організації, що мають ліцензію. Зона огороджується, обов'язково подається сигнал, всіх людей виводять в безпечні місця. Обов'язково рахують вибухи і заряди, приймаючи відповідні заходи, якщо якийсь заряд не вибухнув. Щоб зменшити розліт шматків порід, місця вибуху огороджують і вкривають.

Виконання земляних робіт в зимових умовах.

Розробка сухих піщаних, гравелистих і скальних грунтів ‑ майже без додаткових витрат. Глинисті треба розробляти на глибину більшу 3 метрів. Найбільш нераціональні неглибокі канави. Роботи в забої треба вести безперервно цілодобово, вузьким фронтом. Зразу ж після виконання земляних робіт до замерзання основи треба виконувати роботи з улаштування фундаментів, закладання труб та інші і зразу ж зворотню засипку та ущільнення немерзлого грунту. Розкривати сніг чи утеплювач тільки на площу змінної виробки. Треба застосовувати потужні екскаватори, краще лобовою проходкою. При зворотній засипці чи улаштуванні насипів, штучних основ не можна укладати мерзлий грунт, сніг. Пошарове ущільнення грунту оптимальної вологості взимку дуже важко забезпечити.

Для захисту від промерзання використовують рихлення грунту, захист термоізоляційними матеріалами, насичення розчинами солей. Замерзлий грунт розпушують механічними методами: клин-молотом, вибухівкою.

Відтаювання енергомістке, тому виконуються тільки невеликі об'єми: вогневий, електричний, паровими і водяними регістрами. Легше здійснювати зверху вниз по мірі розробки грунту, але більш ефективно знизу вгору, оскільки менші витрати енергії.

Технологія занурювання палей і влаштування палевих підвалин.

Переваги:

• об'єми земляних робіт скорочуються на 70…75%

• об'єм бетону менше на 25…30%

• трудомісткість зведення підземних частин будівель та споруд менша в 1,5…2 рази у порівнянні з традиційним фундаментом.

Класифікація паль:

• за способом передачі навантаження:

• висячі

• стійки

• за матеріалом:

• залізобетонні

• металеві

• дерев'яні і ін.

• за формою ствола:

• прямокутні

• круглі

• полі

• за методами виконання робіт:

• занурювані

• набивні

Р ізновиди паль: І ‑ виготовлені заздалегідь, з подальшим заглибленням їх у грунт; ІІ ‑ монолітні, виготовлені на місці їхньої експлуатації; III ‑ комбіновані; а ‑ циліндричні та призматичні; б ‑ малопірамідальні; в ‑ пірамідальні; г ‑ з жорстким потовщенням ствола; д ‑ з розширенням ствола, що розкривається; е ‑ з гвинтовим розширенням; є ‑ буронабивні; ж ‑ пневмотрамбовані; з ‑ частотрамбовані; и ‑ буронабивні з поліпшеною основою; і ‑ буронабивні з розширенням ствола; ї ‑ камуфлетні; й ‑ у витрамбованих котлованах; к ‑ буроопускні; л ‑ комбіновані камуфлетні; м ‑ ін'єкційні анкери; 1 ‑ жорстке потовщення ствола внизу; 2 ‑ жорстке потовщення ствола зверху; 3 ‑ наконечник, що розкривається; 4 гвинтове розширення; 5 ‑ свердловина; 6 ‑ штанга; 7 ‑ трамбівка; 8 ‑ бетонна суміш; 9 ‑ обсадна труба; 10 ‑ шлюзовакамера; 11 ‑ наконечник обсадної труби; 12 ‑ збірні забивні елементи; 13 ‑ розбурене розширення ствола; 14 ‑ камуфлетне розширення; 15 ‑ витрамбований котлован; 16 ‑ опускний елемент; 17 ‑ вібратор; 18 ‑ цементний розчин; 19 ‑ бур-ін'єктор

Занурювані палі виготовляють на заводах будіндустрії і привозять на будівельні майданчики. Бетонну суміш для ростверків готують на заводах або безпосередньо на будівельних майданчиках.

Способи занурювання:

• Ударом

• Вібрацією

• Вдавлюванням

• Загвинчуванням

• з додатковим підмивом.

Будівельний майданчик оснащують необхідним обладнанням і енергоресурсами. Після планування до позначки низу ростверка осі виносять на обноску і переносять на місцевість, закріплюючи місцезнаходження кожної палі кілочками. Розкладають палі так, щоб їх можна було захвачувати і ставити в проектне положення перед забиванням копром. Спочатку виконують пробну забивку, щоб уточнити правильність запроектованих параметрів, контролюючи відмову та довжину палей.

Найбільш поширений ударний метод занурювання палей. Застосовують молоти механічні, пароповітряні; останнім часом найчастіше ‑ дизельмолоти, бо вони найбільш продуктивні і надійні в роботі. Вони розміщуються на копрових установках, які найчастіше являються навісним оснащенням до тракторів, екскаваторів або гусеничних і пневмоколісних кранів. Самостійні копрові установки баштового типу, які переміщуються по спеціально влаштованих на шпалах рейках, застосовуються рідко, тільки при великому фронті робіт.

Копер оснащується стрілою, щоб спростити захват палі за оголовок, її підтягнення і підйом та встановлення має місце занурювання. Для довгих палей може застосовуватися автокран, яким підтримують палі за нижню скобу під час волочіння. У дизельмолотах ударна частина піднімається робочим ходом двотактного двигуна. В штангових циліндр переміщується по направляючих штангах. При ударі по поршню в камері згорання спалюється суміш палива і повітря, енергією якого циліндр підкидається вгору. В трубчатих ударною частиною є поршень, який також підкидається вгору при згоранні палива в сферичній частині циліндра. Кількість ударів дизельмолотів 60 за хвилину. Енергія удару трубчатих в 2…3 рази більша від штангових, тому маса ударної частини трубчатих 0,5…0,7, а штангових ‑ 1,25 від маси палі.

Тип молоту вибирають за коефіцієнтом використання:

K=(Q+g)/W,

де Q – маса молота, кг;

g – маса палі з наголовником, кг;

W – енергія удару (паспорт).

Для підвісних молотів К=3, парових і штангових дизельмолотів одиничної дії К=5, подвійної дії і трубчатих дизельмолотів К=6.

Відмова (глибина занурювання) від застави (10 ударів або кількість їх за одну хвилину). Проектна відмова ‑ коли паля матиме проектну несучу здібність (це дінамічні випробування), тоді палю перестають далі занурювати, бо може розрушитися. По проектній відмові здійснюють головний вид контролю якості, а також по місцезнаходженню (допуск), вертикальності занурення, відсутності тріщин та ін., по операційному контролю якості.

Вібраційний метод – за допомогою віброзанурювача, але останні 15…20 см ‑ ударним, щоб підвищити несучу здібність. Частота коливань 1500 за хвилину. Найбільш ефективний на водонасичених незв'язних грунтах або коли ударним не можна. Глибина занурювання ‑ до проектної відмови. Якщо проектна відмова досягається при глибині занурювання менше 85% проектної, то необхідне погодження з проектувальниками.

Занурювання підмивом ‑ грунт частково вимивають під напором із спеціальних трубок, які закріплюють на палі, щоб знизити опір занурюванню. Як правило, використовують для довгих та палей-оболонок. Але останні 1…2 м занурюють без підмиву.

Методи вдавлювання, загвинчування, опускання в підготовлену свердловину застосовуються рідко, коли забивання неможливе (розрушуються будівлі, споруди, комунікації, що знаходяться неподалік). Але останнім часом вдавлювання ефективно використовується сучасними агрегатами.