Контроль якості забивки палей, відмова, застава.

Якість виконання робіт відповідно до вимог нормативних документів та робочих креслень. Роботи повинні виконуватися за розробленими ПВР та технологічними картами з детально відпрацьованим операційним контролем якості. Обов’язкові також акти на закриті роботи з улаштування свердловин, армування, позначок ростверка; ведення журналу робіт, сертифікати на використані матеріали. Потрібен ретельний контроль за бетонуванням, виключивши можливість обвалень стінок свердловин. Якість бетону визначається по зразках, які виготовляють із відібраних проб з кожної партії бетонної суміші, зберігають в тих же умовах, що і твердіючий бетон палей, та випробовують у проектному віці (28 діб звичайних і 90 діб гідротехнічних бетонів). Особливу увагу приділяють місцеположенню палей: допустимі відхилення в плані від проектного положення при однорядному розташуванні не білььше 0,2 діаметра (перерізу) палі, при 2…3 рядному – не більше 0,3 діаметра. Вертикальні позначки ростверка ±50 мм монолітного, ±30 мм збірного.

По завершенню робіт роблять виконавчу схему з прийманням робіт комісією до початку виконання послідуючих робіт. Роботи в зимових умовах з улаштування занурюваних палей майже не відрізняються від виконання таких робіт в звичайних умовах. При промерзанні грунту вибурюють лідируючу свердловину на глибину промерзання, а далі занурюють звичайними методами палю. При влаштуванні буронабивних палей головну увагу приділяють недопущенню попадання снігу та наледі в свердловини ‑ їх закривають після улаштування. Дуже важливо також не допустити замерзання бетонної суміші під час бетонування та витримати необхідний термо-вологісний режим на період твердіння, закриваючи термоізоляційними матеріалами відкриті поверхні.

Способи будівництва підземних споруд

Традиційний відкритий – найбільш розповсюджений. Котлован відривають, в ньому споруджують запроектовану конструкцію і після захисту її стін (гідроізоляція та їн.) пазухи засипають, пошарово ущільнюючи грунт. Такий спосіб раціональний в сухих грунтах на глибину до 15 метрів. Але в складних гідрогеологічних умовах, особливо при глибокому закладанні підземних споруд, традиційний метод стає економічно невигідним, а інколи і технічно неможливим. У кожному конкретному випадку розробляють детальну технологію виконання таких робіт і з порівнюваних варіантів вибирають найбільш ефективний за найважливішими техніко-економчними показниками.

Один з добре технологічно відпрацьованих методів будівництва підземних споруд – «стіна в грунті». Його суть: по периметру майбутньої споруди (як правило, це її фундамент або тільки захисна стіна) споруджують запроектовану «стіну в грунті». Траншею потрібної ширини відривають на повну глибину по всьому периметру або окремими ділянками довжиною 3…6 метрів. В нестійких грунтах для попередження обвалення стінок використовують суспензію бентонітової глини або рідше ‑ обсадні елементи. Траншею можуть виконувати суцільно грейфером, а можуть спочатку пробурювати свердловини, а після їх бетонування розробляти грунт між ними. «Стіну в грунті» можуть виконувати із суцільного ряду буронабивних палей.

«Стіну в грунті» намагаються виконувати на всю товщу (глибину) нестійкого грунту, щоб установити її на шар щільного грунту (граніт, дресва і т.ін). В підготовленій траншеї стіну можуть влаштовувати монолітну, а також із збірних елементів з послідуючим омонолічуванням тільки стиків. В стійких сухих грунтах застосовують сухий спосіб монтажу і бетонування, а в насичених водою грунтах використовують суспензії бентонітової глини. Після влаштування стіни в траншеї і затвердіння бетону під її захистом розроблять грунт всередині грейферами або іншими машинами і виконують інші роботи. При необхідності здійснюють заходи по захисту від ґрунтових вод.