17. Особливості архітектури,живопису і жуд.Ремесел у Галицько-Волинському князівстві

* У ХІІ-ХШ ст. сформувалися дві архітектурні школи: Волинська і Галицька. На волинських будівничих відчутний вплив мала київська школа. Галицькі архітектори використовували традиції Подніпров'я і надбання західноєвропейських будівничих. В 1160 р. за повелінням князя Мстислава Ізяславича майстрами з Подніпров'я було споруджено Успенський собор у Володимирі-Волинському, який зберігся до нашого часу. Це чудова однокупольна споруда, форми якої прості і величні. Внутрішнє приміщення храму шістьма стовпами розділене на три приміщення (нефи). Великим містом був Галич, який мальовничо розташувався на пагорбах над притокою Дністра Луквою. В добре укріпленій ділянці знаходився князівський двір, далі на південь — оточена валами торговельна площа, на якій стояв Успенський собор. В Галичі будували не з цегли, а з місцевого природнього каменю, використовували різні породи алебастру і вапняку. На території Галича та його околиць вчені відкрили до 30-ти руїн давніх кам'яних будівель. Рештки Успенського собору досліджувалися археологами. До наших днів зберігся храм Пантелеймона (ХІІ-ХШ ст.). Залишки князівських палаців досліджені археологами в Галичі, Звенигороді, Луцьку та деяких інших містах. Масова забудова представлена наземними і напівземлянковими житлами стовпової та зрубної конструкцій. Відомі й дерево-глинобитні двоповерхові будинки. Художня культура Галицько-Волинської держави сформувалася на місцевому ґрунті під впливом художньої культури Києва, Візантії та центральноєвропейських країн (Польща, Угорщина, Чехія). Важливим центром художньої культури був Галич. Цікавою пам'яткою галицького живопису XIII ст. є ікона "Покрова Богоматері", що тепер зберігається у Державному музеї українського образотворчого мистецтва. В Галичі широко застосовували різьблення по каменю. Підлоги в галицьких будинках і храмах були вкриті керамічними плитками з кольоровою поливою. Про багатство галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Івана в місті Холмі, вміщений у літописі: склепіння спиралися на капітелі у вигляді людських голів, у вікна були вставлені різнокольорові скляні вітражі, купол церкви було прикрашено "зірками золотими на лазурі". Скульптурні прикраси були пофарбовані усіма кольорами і золотом. Зовнішні фрески були надзвичайно добрі. Ікони в церкві — "диву подібні". На території Галицько-Волинської держави виявлено багато речових скарбів. До скарбів входять такі предмети: сережки, колти, рясна, привіски, підвіски, браслети-наручі. Ці речі свідчать про те, що галицько-волинські ювеліри добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, чеканку, позолоту, інкрустацію та ін.

18. Розвиток освіти в польсько-литовську добу

* В XVI ст. стали поширеними школи при церквах та монастирях. У 1550 році згадується школу при Красноставській церкві. В 1596 році княгиня Олена Чарторийська-Горностай зорганізувала школу в заснованому нею Пересопницькому монастирі. В Почаївському монастирі збудувала школу Ганна Гойська, в Загаєцькому — Раїна Ярмолинська і т. д. У цих школах діти вивчали азбуку, молитви, читали часослов, псалтир. Письма вчили староуставного, а пізніше скоропису, що виробляється з XV ст. і з XVI ст. уживається в актовому письмі та урядовому діловодстві; вчили також рахунки. Навчителями в церковних та монастирських школах були дяки. Україна, вступивши в склад Литовської держави, значно перевищувала Литву та Білорусь своєю культурою. Руська, тогочасна українська мова, запанувала в установах, українці, стаючи урядовцями, вводили в загальний ужиток українське право, звичаї, мову. Православна віра витісняла литовське поганство. В Україні були протестантські школи в Дубні, Хмельнику та інших містах. У боротьбі за піднесення Католицької Церкви єзуїти взяли приклад у протестантів, і Польща та Литва вкрилися мережею єзуїтських шкіл — колегій з добрими педагогами, з бурсами для учнів. Там було зразково поставлено навчання, а разом і виховання в католицькому дусі. Українці, які не мали рівноцінної школи, охоче віддавали своїх дітей до цих шкіл, де поступово перевиховували їх на католиків. Навчання провадилося за старою, звичайною в Західній Європі, схоластичною системою. Курс поділявся на дві групи: «тривіюм» і «квадривіюм» (інфіма, граматика, синтакса:, поетика, риторика, діалектика та філософія). Мовою навчання була латинська. У протестантських та католицьких школах навчали також історії, географії, космографії, природознавства. Але все це було чуже 1 відривало учня від рідної культури. Для боротьби з чужими впливами українці почали засновувати свої школи, які не поступалися перед протестантськими та католицькими. У 1570-их роках заклав князь Острозький в Острозі, своїй резиденції, першу в Україні високу школу, відому під назвою Острозької академії. За прикладом Острозької Академії владика Володимирський хотів 1588 року заснувати школу в Володимирі. Після смерті князя К. Острозького в 1608 р. Академія занепала а з переходом Острога до унуки старого князя — Анни-Алоїзи Ходкевич, ревної католички, на її місці засновано єзуїтську колегію. Острозька Академія була культурною пам'яткою єдиного з українських магнатів. Провід у культурному житті взяли на себе міщани. Вище вже була мова про діяльність церковних братств. З 1586 року Львівське братство зреорганізувало свою школу, поставивши її управителем грека-епископа Єласонського Арсенід Слов'янські науки викладав тут Стефан Куколь (за прибраним іменем — Зизаній Тустановський). Виховання мало церковний характер; викладали слов'янську та грецьку мови, а також «вільні науки»: «тривіюм» та «квадривіюм». У 1588 році, після виїзду Арсенія до Москви, разом з патріархом Єремією, професором грецької мови став Кирило Транквілюн- Ставровецький, видатний богослов (пізніше перейшов на унію); висунувся на видатне місце Іван Борецький, майбутній митрополит Йов. Студенти виступали з промовами, деклараціями, і в 1591 році митрополит Михаїл Рогоза дозволив старшим учням проповідувати в церквах. Щоб оборонити слов'янську мову від закидів у нездатности п для наукових викладів, видано три підручники: один — Острозької академії, другий — Лаврентія Зизанія і третій — Мелетія Смотрицького (р. 1619), якого вживали до XVIII ст. Під проводом Арсенія укладено підручник грецької мови, яку вивчали дуже добре. Вивчали також діалектику, риторику, філософію, твори античних авторів: Аристотеля, Овідія, Люкіяна та інших. Учні мали деякі знання математики, астрономії, музики. Мета школи була підготовляти вчителів, священиків. Школа Львівського Успенського братства служила зразком для ряду інших шкіл у Галичі, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарні, Перемишлі, Ярославі, Холмі, Володаві, Володимирі, Луцьку, Дубні, Пинську, Межибожі. Найбільшого розвитку досягає шкільництво на переломі XVI та XVII ст. Братські дидаскали, спудеї (студенти) і бурсаки (учні нижчих класів) дали нове, національно-свідоме, виховане не в атмосфері боротьби покоління. Вихованці братських шкіл, шукаючи заробітку, мандрували по селах, містах, розносячи знання і гасла боротьби проти католицького наступу. «їх впливи можна бачити в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, в селянських повстаннях і печатках козаччини. Наступала епоха національного відродження», — пише І. Холмський. Українська молодь не обмежувалась місцевими школами. Багато шляхетських дітей їздило до чужоземних університетів — до Кракова, Праги, Падуї, Віттенберґу, Галле, Парижу. Вплив гуманізму відбився на збільшенні інтересу до природничих наук, математики, астрономії. Ширилися філософські твори, головним чином античних філософів. Хоч і не безпосередньо, мав вплив на розвиток думок Максим Грек, що загинув у Москві. Його листи поширював князь Андрій Курбський, що втік від Івана IV Лютого на Волинь. Перебуваючи у Миляновичах, на Ковельщині, Курбський перекладав твори грецьких авторів, писав філософський трактат. Вихованого в дусі церковної «книжности», його вразило становище Православної Церкви, приналежної супроти польсько-католицької культури, яку Курбський називав «польською барбарією». Він став енергійним захисником Православної Церкви, вів колосальне листування з представниками різних кіл суспільності — від князів Острозьких до львівських міщан Сідлярів, обмінюючись з ними літературними, церковними та науковими новинами. Є натяки, що у нього в маєтку були школа та друкарня. На білорусько-українському пограниччі двір князя Юрія Слуцького, нащадка Київського князя Олелника, був подібним культурним осередком. Можливо, що у Слуцького були також школа і друкарня. Важливі твори пересилали один одному; читали «всім собором». Наукові літературні інтереси об'єднували магнатів з міщанами. Про характер зацікавлевості деякою мірою свідчать бібліотеки. У Супрасльському монастирі митрополит Йосиф Солтаи зібрав бібліотеку з 215 каталізованих назв; там було багато богословських книг, збірники морального змісту, історичні оповідання, природничо-географічні описи тощо. Таких бібліотек було чимало.