27. Реформа церкви та освіти в 17ст.

Духовні цінності стали предметом громадської уваги і критичного осмислення. І це спонукало передусім до реформування і православну, і новоутворену уніатську конфесії як захисників певних поглядів та моральних засад.

Напрямки, в яких оновлювалася церква, були подібні до європейських реформаційних. Передусім, відбулося впорядкування церковного життя па засадах більшої демократичності, що вимагало нового покоління церковнослужителів — добре освічених, енергійних та підготовлених до пасторських обов'язків. Першою вдалася до змін уніатська церква, яка ще наприкінці 10-х pp. XVII ст. провела реформу чернецтва: вводилося, зокрема, слино послушництво й однорідність чернечого статуту. Обов'язковою ставала філософська і богословська освіта ченців — новачків (ноні-ціїв), оскільки Василіанський орден (в який об'єдналося оновлене уніатське чернецтво) націлював — подібно до ордену єзуїтів — не па аскетичне самозаглиблення, а па активну освітпьо-місіоисрську роботу. Українське православ’я запровадило обов'язкові літургійні правила і, подібно до польської, чеської та інших церков, націоналізувалося. Останнє означало вшанування власних святих, піднесення культу регіональних реліквій та ікон, використання місцевого християнського фольклору, що наповнювало живим змістом релігійну свідомість українця. Піднесенню православної церкви сприяла широка підтримка її з боку суспільства, народу, а також особистість київського митрополита Петра Могили. Він почав реставрувати — переважно за власний кошт — культурні та духовні пам'ятки Києва. Реставраційпі роботи цього часу повернули з "темряви підземної", як тоді писали, багато храмів. Петро Могила забрав в уніатів Софійський собор і монастир, які на той час стали подібні до зруйнованих фортець. їх швидко відремонтували. Повернули до життя й інші храми княжої доби — Десятинну церкву, храм Спаса па Берестові, Михайлівську церкву у Видубицькому монастирі. Відновлення княжих святинь унаочнювало безперервність традицій. Невипадково в цей же час фіксується старе повір'я, що доки в Софійському соборі стоїть непорушна стіна з Богородицею-Орантою, доти стоятиме й Київ.

Оновлення торкнулося й освітянської справи, й воно теж супроводжувалося гострими суперечками. Єдиної концепції навчання не було. Пожвавлення дискусії про освіту припадає на літо 1631 р, коли Петро Могила, відкрив власне училище при Лаврському монастирі, зорієнтоване навчальною програмою і організацією (зокрема, безкоштовним навчанням) на єзуїтський колегіум, а через рік, об'єднавши його з братським училищем, створив відому Києво-Могилянську колегію. Вчилися в пій не лише католики-шляхтичі, а й православні (часто незаможні), тому у програмі була й церковнослов'янська мова, а учнів православного віросповідання звільняли від участі в церковних католицьких богослужіннях. Отже, вимальовувався новий тип школи. Він суперечив старій формі освіти, оскільки було наявне зміщення орієнтирів у західний бік. Україні потрібні були діячі різного фаху, різного масштабу — не лише козацька старшина й священнослужителі, а й вчителі, вчені, архітектори, будівничі, добре обізнані чиновники для різних державних служб, дипломати.

Першою дала зразок поєднання вітчизняних освітніх канонів із західною школою Острозька колегія, де в навчальний процес було впроваджено "сім вільних мистецтв" — граматику, поетику, музику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, а також викладання грецької та церковнослов'янської мови, латини, елементів філософії та теології. Слідом пішла Львівська братська школа. Українське шкільництво прилучилося так до гуманістичного типу освіти. Навіть мови тут почали вивчати за методикою ранніх гуманістів, які ввели до навчального процесу практику текстів античних авторів як стилістичних еталонів, зразків для наслідування. Велику роль у поширенні освіти па західноукраїнських землях продовжує відігравати Львівський університет. Однак саме Києво-Могилянська академія стала найвпливовішим закладом східнослов'янського православного світу. З Києво-Могилянської академії вийшли філософи й державні діячі, пости й історики, композитори і медики, полководці і юристи — багато ґрунтовно освічених і талановитих людей. Академія була справжнім європейським центром науки. Тут формувалася філософська думка слов'янського світу в цілому. Академія заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові, Переяславі й постійно їм допомагала. Ці колегіуми, у свою чергу, ставали місцевими просвітительськими осередками. Так, Харківський був центром освіти Слобідської України. А 1765 р. при ньому відкрили додаткові класи, де викладали інженерну справу, артилерію, архітектуру, геодезію, географію.

На кінець XVII ст. Україна має розвинену освітню систему, що включала в себе початкову, середню і вищу школу високого класу.