21. Сторія міжнародної валютної системи: Ямайська валютна система

Ямайська валютна система характеризується тим, що в ній формально відсутнє золото. Країни — учасниці системи не вста­новлюють золотого вмісту своїх валют і не обмінюють їх на золото. Втім, значна частина валютних резервів країн складається із золотих запасів.

Ямайська валютна система спрямовується на позбавлення долара статусу міжнародної (резервної) валюти.

За умовами Ямайської угоди валютний курс, як і будь-яка інша ціна, визначається ринковими силами — тобто попитом і пропозицією. Держави мають можливість впливати на динаміку валютних курсів, вдаючись до продажу чи закупівлі валют, тобто ця валютна система створює певні можливості для управління валютними курсами.

Валютний курс має ще й іншу назву — обмінний. Це кількісне співвідношення, за яким валюта однієї країни обмінюється на валюту інших країн.

Попит і пропозиція на міжнародному валютному ринку зале­жить від:

•   обсягів взаємної торгівлі між країнами;

•   масштабів інфляції та економічної кон'юнктури країни;

•   купівельної спроможності кожної національної валюти.

"Кошиковий" спосіб визначення валютного курсу є недоскона­лим (адже структура споживання товарів і послуг, що входять у кошик, різна у різних країнах). На жаль, досконалішого способу ще не винайдено.

У разі зниження курсу національної валюти виграють експор­тери. Якщо ж валютний курс коливається, то завжди хтось виграє, а дехто програє.

Валюта може бути:

• Замкнутою (неконвертованою).

• Частково конвертованою.

• Повністю конвертованою.

Резервна валюта — це національні кредитно-грошові засоби провідних країн — учасниць світової торгівлі. Така національна валюта використовується центральними банками інших країн для накопичення і зберігання резервів для міжнародних розрахунків.

Основні принципи Ямайської системи: відмова від встановлення офіційної ціни на золото і золотих паритетів; припинення розміну доларів на золото; дозвіл купівлі-продажу золота за ринковими цінами; право вибору країнами будь-якого режиму валютного курсу; визнання плаваючих валютних курсів на підставі ринкових механізмів (вільна торгівля валютою); надання повноважень МВФ з нагляду за валютною політикою країн-членів.

23. Система обліку міжнародних операцій в формі платіжного балансу

Платіжний баланс — це підсумковий документ, у якому відображаються всі операції резидентів країни з резидентами інших країн протягом визначеного часу, звичайно календарного року, у формі співвідношення надходжень та платежів.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату й за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які кожен день постійно змінюються. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії й дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Якщо загальна сума платежів з міжнародних операцій країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

Будь-яка операція, що призводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (–), а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом) коштів, є прибутковою статтею балансу (+).

У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису; кожна операція має дві сторони — дебет та кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті завжди повинна дорівнювати загальній сумі на кредиті. Ця рівність дебету та кредиту не має спеціального значення, але ґрунтується на обліковій логіці, що дебетові суми (виплати) мають дорівнювати кредитним сумам (надходженням). Облікова системам платіжного балансу використовується економістами як механізм проведення оцінок та інструмент аналізу.