26. Структура валютного ринку: арбітраж і валютний ринок

Валютний арбітраж – валютна операція між банками щодо купівлі-продажу валют для отримання прибутку. Цей прибуток отримують за рахунок різниці в курсах на різних валютних ринках (просторовий валютний арбітраж) або за рахунок коливання курсів протягом певного часу (часових валютних арбітражів).

Розрізняють простий і складний валютні арбітражі. Простий валютний арбітраж – банківська операція з валютами двох країн, що полягає у використанні різниці в курсах валют на валютних ринках цих країн. Складний валютний арбітраж – банківська операція з валютами трьох і більше країн, що передбачає використання різниці в курсах валют цих країн на їх валютних ринках.

Для здійснення валютного арбітражу банки повинні нагромадити значні валютні фонди й мати спеціальні відділи, які б займалися цими операціями. Такі відділи збирають інформацію про співвідношення курсів валки на різних валю і них ринках, оперативно здійснюють розрахунки по очікуваних результатах.

Валютний ринок — це сфера економічних відносин, що виникають за здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з руху капіталу іноземних інвесторів. Сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо ТНК.

Основні особливості сучасних валютних ринків:

• широке використання електронних засобів зв’язку;

• безперервність здійснення операцій;

• страхування валютних та кредитних ризиків;

• нестабільність валют.

Функції валютних ринків:

• обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу;

• формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;

Основний товар валютного ринку — будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті.

27. Міжнародний ринок капіталу: основні міжнародні банки

У даний час можна виділити такі групи банків, що ведуть міжнародні операції.

До першої групи належать національні банки, що мають лише невелике іноземне відділення, на яке припадає незначна частка активів, прибутків і персоналу. Такі відділення звичайно фінансують торговельні угоди, разові валютні операції, надають послуги із застосуванням акредитивів клієнтам у країні перебування, здійснюють обмежені кореспондентські відносини з іншими банками.

Друга група — банки, міжнародні операції яких дають від 5 до 10 % їхніх прибутків. Для завоювання репутації конкурентоспроможного міжнародного банку цього явно замало. Такі банки розширюють свою участь у міжнародних операціях через створення окремих філій і представництв у основних світових фінансових центрах, проведення оптових валютно-кредитних операцій, зокрема шляхом участі в різних міжнародних кредитних угодах. Іноземна мережа таких банківських установ має підпорядкований характер і в цілому виконує пасивну роль.

Дедалі численнішою стає третя група — транснаціональні банки. Ці міжнародні банківські угруповання є новим типом міжнародного банку і посередника в міжнародній міграції капіталу, їм належать сьогодні провідні позиції на світовому ринку капіталів.

Транснаціональні банки - це найбільші банківські установи, котрі досягли такого рівня міжнародної концентрації й централізації капіталу, який дає їм змогу брати реальну участь у економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів і валютно-кредитних ресурсів (кредитно-фінансових послуг).

Нарешті, дедалі більшу роль на ринках капіталів відіграють "глобальні банки ".

Глобальними називають банки, які діють на світовому фінансовому ринку і для яких цільовий ринковий сегмент не обмежений національним фінансовим ринком.