2.1. Модифікаційні флексії.

Семантичну функцію афікси виконують при зміні значення похідного порівняно з твірним. Дериваційна морфема лише доповнює, модифікує значення твірного, тому її називають модифікаційною. Вона вносить інформацію, що стосується певних об’єктивних ознак предмета чи інтенсивності: дівчина – дівчинка, хата – хатка, вухо – вушко, озеро – озерце, вовк – вовчисько, мама – мамуся, ведмідь – ведмежатко, дівча – дівчисько, баба – бабище, чорнявий, глухуватий, золотистий, височенний, довжелезний, веселенький, живесенький, глибочезний, товстелезний, злющий, хитрющий.

Іноді роль словотворчого засобу виконує вся словозмінна парадигма слова. В одних випадках вона творить фемінативи на базі назв осіб чоловічої статі модифікаційна функція:

Раб- раба : А я,раба твоя, не бачила слуг пана мого, яких ти прислав...

Петряков – Петрякова; Валерій-Валерія : Ще раз обернулась Валерія, зирнула на річку, на його, і він ще раз побачив її кругле лице, тонкий рівний ніс, чорні брови та чорні товсті дві косі на голові.

гість –гостя : Гостястиха посміхнулась, повертаючись до дверей.

Існують закінчення, що не тільки оформляють основу в слово певної частини мови, а й відіграють роль словотворчого форманта. Тоді функція флексій розширюється, і ця морфема вже є носієм не лише граматичного, а й словотвірного значення. Флексію, яка виконує і словотворчу роль, треба розглядати як словотворчий афікс, тобто якфлексію-суфікс [Ковалик 1965:50]. Наприклад:

кум- кума: Кума ще довго не відходила від дверей, розказувала, як її засоромили.

— А що??— стріва її кума.

— То ж воно, кумонько, саме!..— каже кума, перехрестившись.

маркіз- маркіза; Богдан –Богдана : Тільки Богдана була щаслива: вона ніби знайшла свою рідну матір, свого батька, хату, бо для неї вже не треба було більше поневіряться в наймах у чужих людей.

Валентин – Валентина: Тепер Валентині здалось, що вона пурхнула на якийсь широкий без краю степ, в синє небо і летить на волі, і сама не знає куди.

Розглядаючи родову класифікацію іменників, Виноградов відмічає, що співвідносні пари іменників чоловічого і жіночого родів іноді утворюються за допомогою самих лише закінчень, які виконують функцію "родової форманти"[Виноградов 1947: 61], як от:

Молодий – молода (подружжя);кум – кума: — А що??— стріва її кума.— То ж воно, кумонько, саме!..— каже кума, перехрестившись.

онук – онука: Тихо та важко стало у хаті, як у льоху... Бабина онука Христя,— дівка сімнадцятії літ,— низенька, некрасива, чогось важко зітхнула на всю хату; зітхання те так і загускло, так і окрило всіх...

В українському мовознавстві творення корелятів жіночого і чоловічого родів за допомогою флексій -ий, -а: розглядається як творення самостійних слів за допомогою закінчень.

хворий — хвора : Хвора лежала на долівці і лише тихо промовляла слова, які раз у раз зі стогоном повторювала.

ланковий — ланкова;рядовий – рядова: Пішла рядовакругом столу; знову пальці заходили, роти заплямкали...

А в світлиці тим часом обходила рядова, pозв'язувала й без того смілі язики, дурманила безпутним життя задурені голови, надавала силу й без того дужій волі; неслися сміхи, реготня; ґвалт окривав хату і несамовиі вривався в другу, де була Мотря з Галею.

Словотворчими можуть виступати флексії -а, -о, -е. При творенні апелятивів найчастотнішим словотворчим формантом виступає закінчення -а. Таким чином творяться кореспондуючі іменники на позначення осіб жіночої статі від чоловічого типу .

гість – гостя:На порозі з’явилась невідома гостя, і одразу окинула поглядом невелику, убогу хатинку.

онук – онука:Мала онука пригорнулась до діда, а той дав онукам по огірку і все розказував їм про далекий край, про Чорне море, про лиман.Діти слухали неначе якусь дивну казку та все розпитували діда про морську чудну та страшну рибу та про море. Мала дитина заснула на його руках.

Олександр – Олександра

Подібний процес проходить і в субстантивованих іменниках:

хворий – хвора; гнідий— гніда: Молода гнідакобила витанцьовувала на місті, неначе запрошувала на прогулянку лісом.

Як бачимо, в субстантивованих одиницях флексія-суфікс -а використовується також на позначення самок тварин.

Характерна особливість наведених іменників полягає в тому, що вони виступають базою для творення співвідносних за значенням назв осіб жіночої статі за допомогою суфіксів, зокрема –к-а :

бібліотекар-бібліотекарка; секретар–секретарка; росіянин-росіянка; степовик- степовичка: Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротних дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом,— вона здавалася справжньою степовичкою...

критик-критика; селянин-селянка: Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була населянок(селянка),часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротних дівчат.

-их-а : коваль-ковалиха: — Рада б вийти, та Ковалиха не пустить, — сказала Нимидора.

чабан-чабаниха: — Хто там? — закричала спросоння чабаниха та й знов захропла на всю хату.

-ух-а (-юх-а) :балакун-балакуха; веселун-веселуха;

-ш-а : директор - директорша

Всі похідні іменники на -а мають граматичне значення жіночого роду, є як апелятивами, так і власними іменниками; синкретична флексія -а виконує тут модифікаційну функцію, а процес словотворення проходить без будь-яких морфонологічних змін.

Отже, потрібно зробити висновок, що до модифікаційної відносяться дериваційні морфеми, які доповнюють, модифікують значення твірного, вносе інформацію, що стосується ознак предмета чи інтенсивності. Дослідивши, цю групу слів, з’ясувалось, що їх кількість становить п’ятдесят слів, що дорівнює 33,6 %.