59. Філософія а. Кентерберійського

Ансельм Кентерберийский ставит веру выше разума, догматы веры составляют незыблемую истину, но они... нуждаются в осмыслении. Диалектика необходима верущему, чтобы укрепить его веру. В своем трактате «Монолог» он ведет речь о рациональной вере. Человек должен размышлять не для того, чтобы верить, но верить, чтобы понимать. И в этом смысле вера предшествует разуму, ее положения оставляют для разума отправную точку отсчета познания. Истина человеку дана в вере, но она требует своего прояснения. Для этой цели Бог и наделил человека разумением. Такой подход и сформулировал основную формулу схоластики - догматы веры оправдываются средствами человеческого разума. С этих позиций Ансельм продолжает развивать концепцию реализма Эриугены, согласно которой общее понятие является большей реальностью, чем та реальность, которую оно замещает. Чем более общим является данное понятие, тем реальнее, объективнее его существование в качестве особой сущности. Самым общим понятием является понятие Бога.

60.Основні проблеми Філософського вчення Фоми Аквінського Видатним мислителем Середніх віків був Фома Аквінський (1221–1274 pp.). У центрі проблем, які він прагнув вирішити, були проблеми співвідношення релігії і філософії, віри та знання. У 1323 р. Папським престолом Фома був проголошений "святим", а його система стає офіційною філософською доктриною римсько-католицької церкви. Центральною в філософії Фоми Аквінського є категорія буття, під яким розуміється все, що є, і все, що може бути. Це – реальне буття, таке, яким воно дається людині в її відчуттях. Зрозуміло, відчуття здатні вводити в оману, але ми їх коригуємо розумом. За Фомою, речі мають змінюватись, але суще не змінюється, воно просто набуває інших форм. Наприклад, вода, стає парою або льодом. По суті це одне й те саме, але за формою – різне. Проте одночасно не можна бути льодом і парою. Речі і процеси чітко визначені в певний момент, хоча кожен з них може ще чимось стати. Тому під повнотою буття слід розуміти також і те, чим річ може стати, тобто її можливість. Речі постійно змінюються, а це означає, що вони не повні. Однак всі речі – це частина чогось повного, цілого, якоїсь граничної повноти буття. Така гранична повнота буття є Бог. Бог – кінечна реальність, його сили знаходяться в постійній дії. Бог створив світ, але Фома допускав думку про те, що світ – без початку і без кінця. При цьому Бог, за Фомою, може створити і безпочаткове, і безкінечне в часі і просторі, оскільки він сам – поза простором і часом і створив все із нічого. Фома Аквінський прагнув поставити філософію на службу релігії. Основна його ідея – підкорення істини розуму істині одкровення. Розум і віра не виключають, а допомагають одне одному в прагненні душі людини до пізнання істини – Христа і його вчення. Істина одна, але до неї є два шляхи. Один шлях – це шлях віри, одкровення, який є коротким і безпосереднім. Другий шлях – шлях розуму, науки. Це довгий шлях з багатьма доказами. Оскільки християнська віра істинна, то все, що ми пізнаємо в природі, створеній Богом, також істина і не суперечить вірі. Отже, в цілому, за Фомою, розум і наука, які спираються на факти природи, не суперечать церкві й вірі, а теологія не заміняє філософію і науку. Філософія – преамбула віри. Для соціально-політичних поглядів Фоми характерним є переконання його в необхідності монархічного правління. Метою державної влади має бути всезагаль-не благо. Людина – це суспільна істота. Визнає, хоч із деякими застереженнями, право народу повстати проти тирана, який систематично порушує справедливість.З другої половини XIX ст. вчення Фоми Аквінського стає основою неотомізму.

61.Фома Аквінський про співвідношення віри та розуму.У середньовічній філософії загострюється проблема співвідношення віри і розуму та похідна від неї проблема взаємодія релігії і науки. Суттєвий внесок у вирішення цих проблем на ґрунті християнства зробив Фома Аквінський, який жив у XIV ст. Спираючись на деякі ідеї Аристотеля, цей теолог розробив обґрунтування буття бога, а також релігійно-філософське вирішення проблеми співвідношення віри і розуму, що використовується християнством усіх напрямків. Аквінський припустив, що Бог, як творець світу і людини, має розум універсальний, а людина, як істота створена, наділена розумом частковим. Тому розум божий і розум людський не співмірні, людина не може зрозуміти премудрість божу. Через це шлях віри у всемогутність божого розуму вищий, ніж дорога людського розуму. На цій аргументації будується й релігійне вирішення проблеми співвідношення теології і науки. Аквінський вчив, що наука є результат створеного богом людського розуму, який освоює ті істини, котрі бог дозволяє. Бог же володіє "понадістинами". недоступними розумові, але які можна збагнути тільки через "одкровення", суть якого пояснює теологія. Тому теологія проголошується Аквінським "наднаукою", якій повинні слугувати наука та філософія. Тобто, релігійна філософія перевагу надає ірраціональному, нерозумному в житті і в людському пізнанні. Людські гідності нібито полягають не в силі і творчості, а у немічності та безпорадності.

бІ.Тома Аквінський про співвідношення віри та розуму.

Відомий теолог Т.Аквінський намагався розгорнути філософську систему, в якій можна було б поєднати філософію Арістотеля і офіційне вчення Католицької Церкви. Опрацювання філософської спадщини Арістотеля дало змогу науково довести істини св. Письма і,таким чином, зняти розбіжності, які існували між вірою і розумом. Бажаючи осягнути істину, яка перебуває у лоні католицького віровчення, Тома вважав, що потрібно вдатись до послуг природного розуму, оскільки язичники не апелювали до авторитету св. Письма.

Актуальність даної томістичної концепції, полягає насамперед у тому, що, як і в середніх віках, так і тепер, можливо у іншій формі, людство бажає знайти істину і розкрити закони природи та ставить питання сумісності розуму і віри. Тому, коли ми звернемо увагу на дану концепцію і проаналізуємо аргументи Аквіната, то неодмінно стане зрозуміло, що між вірою і розумом не існує суперечностей, а навпаки є гармонійне співіснування і доповнення одне одного.

Т.Аквінський вважав, що існує двоїста форма науки. Дані, які отримуються за допомогою природних пізнавальних здібностей, є підвладні розумові, а інші дані, які грунтуються на знанні, належать Богові і відкриті лише тим, хто мав одкровення (Об'явлення). І тому теологія є священною наукою, бо свої положення отримує безпосередньо від Бога. Але, попри священне походження, теологія користується філософськими знаннями, не в силу власної необхідності, а в силу доступності викладених положень. Саме в такому випадку філософія є "служницею теології" (ancilla theologiae)

Функції філософії, як "служниці теології" полягають у тому, щоб репрезентувати та тлумачити у категоріях розуму релігійні істини(об'явлення) і заперечувати, як хибні аргументи розуму проти віри. Сама філософія не може довести надприродну істину, бо це поза і над її можливостями, але вона у рамках своїх можливостей може послабити виставленні розумом аргументи проти віри. Внесок філософії у богослов'я є суттєвим на ділянці підготовки до розуміння віри. Філософія подає поняття і терміни за допомогою яких богослов розкриває і інтерпретує догми віри у чітко вираженій формі для сприйняття розумом .

Тома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Наукове знання - це знання про світ, і воно повинно бути об'єктивним і вірним. Тома відкидає такі уявлення, за якими дійсною вважається лише діяльність розуму. Наукове знання, пізнання, мають сенс тоді, коли вони спрямовані на об'єкт, а не на суб'єктивні форми мислення

62. Докази існування Бога у ф. Томи Аквінського

Святи́й Тома́ Акві́нський— один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної школи томізму, святий католицької церкви. Монах-домініканець

1. Космологічний доказ: всі об’єкти, які існують в цьому світі, постійно змінюються, рухаються.

2. Каузальний (причиновий) доказ: у світі чуттєвих речей ми віднаходимо порядок діючих причин.

3. Онтологічний доказ: серед існуючого в світі є багато випадкових речей, тобто таких, які можуть існувати, або не існувати.

4. Догматичний доказ повинна існувати

причина досконалості, доброти, благородства. Саме

це є Бог.

5. Телеологічний доказ: повинна існувати сила, яка скеровує природні істоти до цілі. Саме вона є богом.

63.Проблема пізнання у філософії Фоми Аквінського.Хома Аквінський вважав, що універсалії (тобто поняття речей) існують трояко: * " до речей ", як архетіпи - в божественному інтелекті як вічні ідеальні прообрази речей (платонізм, крайній реалізм). * " у речах " або субстанціях, як їх суть (арістотелізм, помірний реалізм). * " після речей " - в мисленні людини в результаті операцій абстрагування і узагальнення (номіналізм, концептуалізм) Сам Хома Аквінський дотримувався позиції помірного реалізму, висхідної до арістотелівського гилеморфізму, відмовившись від позицій крайнього реалізму, що спираються на платонізм в його августіновськой версії. Услід за Арістотелем Аквінат розрізняє пасивний і активний інтелект. Хома Аквінський заперечував природжені ідеї і поняття, а інтелект до початку пізнання вважав подібним tabula rasa (лат. "чиста дошка"). Проте людям прірожденни "загальні схеми", які починають діяти у момент зіткнення зплотським матеріалом. * пасивний інтелект - інтелект, в який потрапляє плотський сприйманий образ. * активний інтелект - абстрагування від відчуттів, узагальнення; виникнення поняття. Пізнання починається з плотського досвіду під дією зовнішніх об'єктів. Об'єкти людиною сприймаються не цілком, а частково. При входженні в душу що пізнає пізнаване втрачає свою матеріальність і може увійти до неї лише як "вигляд". "Вигляд" предмету є його пізнаваним чином. Річ існує одночасно поза нами у всьому своєму бутті і усередині нас як образ. Істина - це "відповідність інтелекту і речі". Тобто поняття, що утворюються людським інтелектом, достеменні в тій мірі, в якій вони відповідають своїм поняттям, передуванням в інтелекті Бога. На рівні зовнішніх відчуттів створюються первинні пізнавальні образи. Внутрішні відчуття обробляють первинні образи. Внутрішні відчуття: * загальне відчуття - головна функція, мета якого збирати воєдино всі відчуття. * пасивна пам'ять - сховище вражень і образів, створених загальним відчуттям. * активна пам'ять - витягання збережених образів і вистав. * інтелект - найвища плотська здатність. Пізнання свій необхідний витік бере в чуттєвості. Але чим вище духовність, тим вище міра пізнання. Ангельське пізнання - умоглядно-інтуїтивне пізнання, не опосередковане плотським досвідом; здійснюється за допомогою властивих понять. Людське пізнання - збагачення душі субстанциональнимі формами пізнаваних предметів. Три розумово-пізнавальні операції: * створення поняття і затримка уваги на його утриманні (споглядання). * думка (позитивне, негативне, екзістенциональноє) або зіставлення понять; * висновок - скріплення думок один з одним. Три види пізнання: * розум - вся сфера духовних здібностей. * інтелект - здатність розумового пізнання. * розсуд- здібність до міркування. Пізнання - є найблагородніша діяльність людини: теоретичний розум осягає істини, осягає і абсолютну істину, тобто Бога.