40.Поняття соціальної проблеми та її маштаби

Соціальна проблема - - незадоволені повністю чи частково потреби та інтереси територіальної громади або її окремих складових, що сформульовані в загальному вигляді як певна соціальна задача, що потребує вирішення. У спрощеному вигляді соціальна проблема може бути визначена як невідповідність того, що маємо, до того, що необхідно

Класифікація соціальних проблем.Соціальні проблеми, на рішення яких направлена соціальна робота, можна

класифікувати таким чином:1. Індивідуальні, сімейні, організаційніпроблеми.Працюють з індивідом, включаючи його слабке фізичне здоров'я і безпорадність, пригноблення, зовнішнюне привабливість, самотність, соціальну ізоляцію і закінчуючи різними організаційними проблемами.2. Соціально-екологічніпроблеми— охорона навколишнього середовища,забруднення великих промислових центрів, екологічні катастрофи.3. Соціально-економічніпроблеми. Уході становлення держави, здійснення реформ в Україні 60% населення виявилося за межею бідності. Такі

соціальні наслідки економічних реформ на сучасному етапі актуалізують.Соціальні проблеми можуть носити глобальний характер, зачіпаючи інтереси значної частини людства. Так, демографічні, екологічні, техногенні,

продовольчі, енергетичні та інші проблеми в даний час набувають глобального характеру і їх вирішення вимагає участі більшості держав нашої планети. Соціальні проблеми можуть торкатися інтересів окремих або декількох соціальних систем. Наприклад, соціальні кризи, що розповсюджуються на окремі країни, національно-етнічні спільноти,

асоціації, блоки абоугрупування. Проблеми можуть розповсюджуватися на ті або інші сфери, групи людей або осіб. Це можуть бути ті, що охоплюють соціально-економічну, соціально-політичну, духовну або власне соціальну

сфери життєдіяльності людей. Для соціальної роботи особливу значущість мають особові проблеми, що виникають у процесі взаємодії особи і соціального середовища.Однією з найважливіших умов рішення соціальної проблеми є її точне формулювання. Якщо проблема правильно сформульована, то це, по-перше, дозволяє здійснювати пошук бракуючої інформації в потрібному напрямі; по-друге, забезпечує вибір оптимального інструментарію соціальної дії,

а, отже, і ефективність соціальної роботи. Характер соціальної проблеми є найважливішим чинником, від якого залежать визначення змісту, інструментарію, форм і методів соціальної роботи з клієнтом. Однією з найважливіших вимог до формулювання соціальної проблеми є її обгрунтованість. Вона повинна витікати з реальних потреб і передумов.Відсутність зв'язку з реальними практичними або теоретичними потребами робить проблему довільною, надуманою.

41 гіпотеза в соціологічному дослідженні та вимоги до їхнього формування.Важливим складовим елементом теоретико-методологічного розділу програми конкретного соціологічного досліджен­ня є розробка та формулювання робочих гіпотез.Гіпотеза - це обґрунтоване наукове припущення для по­яснення відношень, фактів, явищ, які безпосередньо не спо­стерігаються. У процесі дослідження гіпотеза має бути чипідтвердженою, чи спростованою. Гіпотези, що підтвер­дилися під час дослідження, стають теорією, збагачують науку новими знаннями та можуть бути використані у практич­ній діяльності. Якщо гіпотеза виявилася спростованою, це не означає, що дослідження було марним. Отримані знан­ня можуть стати поштовхом до формування нових гіпотез або для розробки нових напрямків дослідження.Розрізняють такі основні процедури побудови гіпотез: висунення гіпотез, формування гіпотез та їх перевірка.Гіпотези розробляються у два етапи: у процесі розробки програми, а також після "пілотажу" -пробного дослідження, коли гіпотези уточнюються, корегуються, доповнюються чи висуваються нові.Вимоги, котрим повинна відповідати гіпотеза:• гіпотеза не може містити понять, які не мають емпірич­них індикаторів (тобто попередньо непроінтерпретованих), інакше вона не може бути перевіреною;• гіпотеза не повинна суперечити отриманим раніше знан­ням і встановленим фактам;• гіпотеза має бути простою та не містити умов і при­пущень, які утруднюють її розуміння;• гіпотеза повинна бути такою, що перевіряється за сучас­ного рівня знань та методичних можливостей;•  гіпотези в дослідженні мають бути об'єднані в систему доведень висунутого пояснення.Гіпотези класифікують за різними підставами. Так, виходячи із завдань дослідження, розрізняють основні й неосновні гіпо­тези; за ступенем узагальненості виокремлюють висхідні гі­потези та гіпотези-наслідки; за порядком висунення розріз­няють первинні та вторинні гіпотези; за змістом гіпотези можуть бути описові, пояснювальні й гіпотези на прогноз.Гіпотетичне знання має ймовірний характер і потребує все­бічного обгрунтування та перевірки, що й має бути досягнуто в процесі емпіричного соціологічного дослідження.

42 Робочий план дослідженняПрограма – це основний фундаментальний документ соціологічного дослідження, який містить методологічні (теоретичні) та методичні (організаційні) основи дослідження.Методологічний розділ програми включає:-    обгрунтування проблеми дослідження (чому проводиться );-  визначення об’єкта дослідження (де, серед кого проводиться ), і предмета дослідження (що виявляється, які соціальні зв’язки, відносини );-    визначення мети дослідження (чим і для кого буде корисним ) основних завдань, виконання яких необхідне для її дослідження;-    визначення основних та додаткових робочих гіпотез (припущення, що стосуються окремих зв’язків між елементами об’єкту, а також внутрішні і зовнішні фактори, що впливають на стан і розвиток).Методична (організаційна) частина включає:-    методику дослідження (методи збирання, обробки та аналізу документів);-   формування вибіркової сукупності (тип вибірки, структура вибіркової сукупності, обсяг вибірки);-    інструментарій для збору інформації (анкети, тести, інструкції інтерв’юєрам, опитувачам);-    послідовність обробки одержаних даних;Програма повинна бути глибоко продуманою в усіх своїх складних частинах. Тільки тоді вона може стати запорукою успішного проведення дослідження. Тому підготовча фаза дослідження, тобто  перед програмне вивчення проблеми, є найбільш відповідальним, тому що теоретичні та методологічні прорахунки, припущені на цьому етапі, вже неможливо буде виправити в подальшому. Підготовка дослідження – тривалий і складний процес, що  відбирає  більше часу, ніж всі інші етапи. Серед соціологів існує думка, що розробка гарної програми потребує не менше половини інтелектуальних витрат всього дослідження.

43 Поняття генеральної та вибіркової сукупності в соціологічному дослідженніПри побудові соціологічної вибірки використовується безліч спеціальних термінів, у тому числі два найважливіших - генеральна і вибіркова сукупності. Сукупність, з якої відбираються варіанти для спільного вивчення, називається генеральною, а відібрана з генеральної сукупності частина її членів носить назву вибірки, або вибіркової сукупності. Вибіркою називається сукупність елементів об'єкта соціологічного дослідження, що підлягає безпосередньому вивченню. Вибірка як спосіб або процес дії - це відбір об'єктів генеральної сукупності у вибіркову. Вибірка повинна найкращим чином репрезентувати об'єкт дослідження (генеральну сукупність). Генеральна сукупність - це безліч елементів, які є об'єктом даного дослідження. Так, якщо об'єктом вивчення виступає працездатне населення країни, то генеральна сукупність репрезентує собою всіх жінок у віці 16-54 років і чоловіків у віці 16-59 років. Прикладами генеральних сукупностей є також всі жителі Москви (10,6 млн. осіб за даними перепису 2002 року), чоловіки-москвичі (4,9 млн. чоловік за даними перепису 2002 року) і т.д. Вибіркова сукупність - Зменшена модель генеральної сукупності. Інакше кажучи, це безліч людей, яких соціолог опитує. До вибірки, або вибіркову сукупність, входять тільки ті, кого соціолог має намір безпосередньо опитати. Так, наприклад, предметом його дослідження виступає економічна активність пенсіонерів. Всі пенсіонери - люди похилого віку у віці старше 55 (жінки) і 60 (чоловіки) років - будуть складати генеральну сукупність. За спеціальними формулами соціолог розрахував, що йому досить опитати 2,5 тис. пенсіонерів. Це і стане його вибіркової сукупністю 2. Репрезентативна вибірка - це така вибірка, в якій всі основні ознаки генеральної сукупності, з якої вилучено дана вибірка, представлені приблизно в тій же пропорції або з тією ж частотою, з якою дана ознака виступає в цій генеральної сукупності. Таким чином, якщо 50% всіх законодавчих органів штатів збираються лише раз на два роки, приблизно половина складу репрезентативної вибірки законодавчих органів штатів повинна бути такого типу. Якщо 30% виборців Пенсільванії належать до "синіх комірців", близько 30% репрезентативної вибірки для цих виборців (а не 100%, як у наведеному вище прикладі) повинні бути з числа "синіх комірців". І якщо 2% всіх студентів коледжів є спортсменами, приблизно та ж сама частина репрезентативної вибірки студентів коледжів повинна припадати на спортсменів. Іншими словами, репрезентативна вибірка представляє собою мікрокосм, меншу за розміром, але точну модель генеральної сукупності, яку вона повинна відображати. Репрезентативність забезпечується двома класами досить строго формалізованих процедур: 1) дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування), який визначається характеристиками генеральної сукупності і цілями дослідження, 2) розрахунком її мінімального обсягу, який при обраному дизайні здатний забезпечити прийнятну точність результатів 3. Як тільки соціолог визначився з тим, кого він хоче опитати, він визначив основу вибірки. Після чого вирішується питання про тип вибірки. Типами вибірки називаються основні різновиди статистичної вибірки: випадкова (імовірнісна) і невипадкова (невероятностная). Замість терміна «тип вибірки» часто вживають слова «вигляд» і «різновид», що також правильно. Тип вибірки говорить про те, як люди потрапляють у вибіркову сукупність, обсяг вибірки повідомляє про те, яка їх кількість туди потрапило. Метод вибірки - спосіб побудови того типу вибірки, назва якого цей метод носить, наприклад метод ймовірнісної вибірки. У соціології методом називають основний спосіб збору, обробки або аналізу даних, правила і процедури, за допомогою яких встановлюється зв'язок між фактами, гіпотезами та теоріями.

44 ймовірнісні та цілеспрямовані типи вибіркиТипами вибірки називаються основні різновиди статистичної вибірки: випадкова (імовірнісна) і невипадкова (невероятностная). Замість терміна «тип вибірки» часто вживають слова «вигляд» і «різновид», що також правильно. Тип вибірки говорить про те, як люди потрапляють у вибіркову сукупність, обсяг вибірки повідомляє про те, яка їх кількість туди потрапило. Метод вибірки - спосіб побудови того типу вибірки, назва якого цей метод носить, наприклад метод ймовірнісної вибірки. У соціології методом називають основний спосіб збору, обробки або аналізу даних, правила і процедури, за допомогою яких встановлюється зв'язок між фактами, гіпотезами та теоріями. Імовірнісні вибірки. Випадкова (імовірнісна) вибірка - Це вибірка, для якої кожен елемент генеральної сукупності має певну, заздалегідь задану ймовірність бути відібраним. Це дозволяє досліднику розрахувати, наскільки правильно вибірка відображає генеральну сукупність, з якої вона виділена (спроектована). Таку вибірку іноді називають ще випадковою. За допомогою випадкової вибірки будується переважна більшість телефонних опитувань і опитувань на основі виборчих списків. Для побудови такої вибірки необхідно мати повний список всіх елементів генеральної сукупності. Імовірнісні методи включають: 1) Випадкова вибірка (простий випадковий відбір) Така вибірка передбачає однорідність генеральної сукупності, однакову ймовірність доступності всіх елементів, наявність повного списку всіх елементів. При відборі елементів, як правило, використовується таблиця випадкових чисел. 2) Механічна (систематична) вибірка - різновид випадкової вибірки, впорядкована за певною ознакою (алфавітний порядок, номер телефону, дата народження і т.д.). Перший елемент відбирається випадково, потім, з кроком 'n' відбирається кожен 'k'-ий елемент. Розмір генеральної сукупності, при цьому - N = n * k 3) стратифікована (районована) застосовується у разі неоднорідності генеральної сукупності. Генеральна сукупність розбивається на групи (страти). У кожній страті відбір здійснюється випадковим або механічним чином. 4) Серійна (гніздова або кластерний) вибірка При серійній вибірці одиницями відбору виступають не самі об'єкти, а групи (кластери або гнізда). Групи відбираються випадковим чином. Об'єкти всередині груп обстежуються суціль.Невероятностние вибірки Відбір в такій вибірці здійснюється не за принципами випадковості, а за суб'єктивними критеріями - доступності, типовості, рівного представництва і т.д. 1) квотна вибірка .Спочатку виділяється деяка кількість груп об'єктів Для кожної групи задається кількість об'єктів, які повинні бути обстежені. Кількість об'єктів, які повинні потрапити в кожну з груп, задається, найчастіше, або пропорційно заздалегідь відомою часткою групи в генеральній сукупності, або однаковим для кожної групи. Всередині груп об'єкти відбираються довільно. Квотні вибірки використовуються в маркетингових дослідженнях досить часто. 2) Метод сніжного кома Вибірка будується наступним чином: у кожного респондента, починаючи з першого, просяться контакти його друзів, колег, знайомих, які підходили б під умови відбору і могли б взяти участь в дослідженні. Таким чином, за винятком першого кроку, вибірка формується за участю самих об'єктів дослідження. Метод часто застосовується, коли необхідно знайти і опитати важкодоступні групи респондентів (наприклад, респондентів, які мають високий дохід, респондентів, які належать до однієї професійної групи, респондентів, які мають будь-яких схожі хобі / захоплення і т.д.). 3) Стихійна вибірка Опитуються найбільш доступні респонденти. Типові приклади стихійних вибірок - опитування в газетах / журналах, анкети, віддані респондентам на самозаповнення, більшість інтернет-опитувань. Розмір і склад стихійних вибірок заздалегідь не відомий, і визначається тільки одним параметром - активністю респондентів. 4) Вибірка типових випадків Відбираються одиниці генеральної сукупності, що володіють середнім (типовим) значенням ознаки. При цьому виникає проблема вибору ознаки і визначення його типового значення .

45 якість соціологічної інформації. Якість соціологічної інформації - одна з складових частин якості соціологічного дослідження. В широкому значенні під якістю соціологічної інформації розуміють властивості тієї чи іншої соціологічної інформації, в тому числі і зібраної в результаті соціологічного дослідження, її спроможність правильно відображати соціальну дійсність. Більш поширеним є розуміння якості соціологічної інформації. у вузькому сенсі, що має відношення до певних властивостей первинних емпіричних даних дослідження. Для характеристики якості соціологічної інформації в цій площині послуговуються поняттям надійності соціологічної інформації. Надійною називають. інформацію, в якій, по-перше, враховані помилки, що не перевищують встановленого дослідником рівня; по-друге, немає неврахованих помилок, тобто таких, обсяг яких дослідник не в змозі оцінити. Помилки, про які дослідникові відомо, іноді можуть бути досить великими, але при цьому суттєво не впливати на якість соціологічної інформації. Так, якщо помилка репрезентативності становить 20%, а дослідник має намір екстраполювати результати з вибіркової сукупності на генеральну лише для випадків, коли різниця в даних є знчущою (наприклад перевищує 40%), то тоді така інформація є надійною.Поняття надійності має загальний характер, тому певна його невизначеність компенсується конкретизацією переліку помилок, які враховані, та факторів, що контролюються в дослідженні» Залежно від того, які саме фактори контролюються, дані визначають як правильні, точні, валідні тощо, тобто за основу класифікації різних параметрів, що характеризують якість соціологічної інформації, береться характер помилок.Помилки бувають теоретичними та інструментальними. Теоретичні помилки пов'язані з недосконалістю теорії, взятої за основу обраного засобу вимірювання, хибністю первинних положень, що обґрунтовують вимірювальну процедуру, неправильною побудовою логічної моделі соціального явища, що вивчається. Для позначення цих помилок у метрології іноді вживають термін "квазіпохибка". Що ж до інструментальних помилок, то вони пов'язані з інструментом дослідження та процедурою збору даних.Інструментальні помилки поділяються в свою чергу на випадкові та систематичні. Випадкові - ті, які при повторному вимірюванні змінюються за певними законами теорії ймовірностей. Так, якщо результат вимірювання -це деяке число, визначене за метричною шкалою, то при значній кількості вимірювань відхилення кожного результату вимірювання від справжнього значення ознаки зустрічаються приблизно однаково часто як у той, так і в інший бік, а головне - середнє арифметичне значення відхилення при зростанні кількості вимірювань наближається до 0. Розмір систематичної помилки при повторних вимірюваннях залишається майже без змін або змінюється за жорстким детерміністським законом, а середнє арифметичне значення помилки із зростанням кількості вимірювань не зменшується.Характеристики надійності інформації пов'язані з вказаними типами помилок. Відсутність в інформації теоретичних помилок, називається. валідністю (обґрунтованістю) як даних, так і методики, за допомогою якої отримана інформація. Отже, дані валідні, якщо правильними є теоретичні засади, що взяті за основу вимірювальної процедури, іншими ловами - якщо вимірюється саме та властивість об'єкта, яку саме і потрібно виміряти.Методика збору інформації поділяється на методику відбору одиниць дослідження і методику вимірювання реєстрації) характеристик цих відібраних одиниць. Відсутність у соціологічній інформації впливу помилок відбору (як випадкових, так і систематичних) називається. репрезентативністю, відсутність систематичних помилок вимірювання називається правильністю, а відсутність випадкових помилок вимірювання - точністю (або стабільністю) інформації. Таким чином, інформація є надійною за умови, що вона є одночасно валідною, правильною і точною. Інша класифікація даватиме інші характеристики надійності інформації.

Метод опитування та його різновиди.

Опитування - це найбільш поширений і незамінний спосіб отримання інформації про життєвий світ людини, її наміри, мотиви, думки, події, результати людської діяльності тощо.Цей метод є широковживаним не тільки серед соціологів, а й серед журналістів, юристів, лікарів, педагогів, тобто тих, хто працює з людьми. Специфіка соціологічного опитування полягає в тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зі­бравши їхні суб'єктивні думки, дослідник за допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про соціально типову думку, виводить осереднену картину дійсності. Застосовуючи метод опитування, соціолог здобуває достовірне, об'єктивне й унікальне знання про певні суспільні процеси.Мистецтво використання цього методу полягає в тому, щоб чітко уявляти: кому, коли та як ставити запитання, а також знати, яким чином обробити отримані відповіді. Визначний американський соціолог П. Лазарсфельд присвятив проб­лемам методики опитування наукову працю з виразною на­звою "Мистецтво запитувати "Чому?"Перші згадування про проведення опитувань належать до часів Стародавнього світу. Зазвичай, вони пов'язувалися зі встановленням кількості населення, здатного носити зброю та сплачувати податки. Становлення опитування як наукового методу здобуття інформації припадає на кінець XIX ст. Саме в цей період відбуваються масові переписи населення, ведеться облік урожаїв, худоби, землі, засобів виробництва, збирається інформація з моральної статистики тощо.Існує два основних типи опитувальних методів: анкетне опитування (анкетування) та інтерв'ю.Анкетне опитування -"метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респон­дентом здійснюється за допомогою анкети.Анкета - основ­ний документ у анкетному опитуванні - це впорядкований певним чином перелік питань, за допомогою яких збирається первинна інформація.Як підкреслюють фахівці, побудова анкети вимагає особ­ливого мистецтва від соціологів. Логіка поставлених у ній запитань має відповідати основним цілям дослідження та слугувати зібранню тієї інформації, що перевіряє гіпотези, висунуті програмою дослідження.Виділяють такі різновиди анкетного опитування:анкетування індивідуальне - вид анкетування, що не перед­бачає спільності місця та часу при заповненні анкети для всієї сукупності респондентів;• анкетування групове — вид анкетування, котрий перед­бачає одночасне заповнення анкети групою людей, зібраною в одному приміщенні;•  поштове анкетування — вид анкетування, який перед­бачає розповсюдження анкети поштою та очікування її по­вернення після заповнення респондентом;• пресове анкетування (в ЗМІ) - вид анкетування, що ад­ресується специфічному контингенту: читачам газети, слуха­чам радіо, телеглядачам;• експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, що є предметом вивчення.Процесу складання анкети має передувати етап ґрунтовного вивчення наукової літератури з досліджуваної проблеми. Існують також окремі правила, методичні вимоги щодо послідов­ності питань в анкеті (про це детально див. нижче), а також організаційно-технічні процедури проведення анкетування.Основні етапи анкетного опитування:а) підготовчий етап — пов'язаний з розробкою програми опитування, складанням анкети, її тиражуванням, вироблен­ням інструкцій для анкетерів і респондентів тощо;б) оперативний етап - пов'язаний із безпосереднім анкету­ванням респондентів;в) підсумковий етап - пов'язаний з обробкою та аналізом анкетування.Іншим типом опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю - це метод здобуття соціологічної інформації, що полягає в безпосеред­ньому спілкуванні дослідника та респондента.Виділяють такі різновиди інтерв'ю:•  фіксоване (стандартизоване) - різновид інтерв'ю, що суворо регламентований питальником;фокусоване - різновид інтерв'ю, при якому респондента заздалегідь знайомлять із проблематикою бесіди;•  вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - різно­вид інтерв'ю, у якому тему визначено заздалегідь, а інтерв'юер має певну свободу при веденні бесіди.•  квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів за неформаль­них обставин. Метод аналізу документів та його різновиди. Аналіз документів є досить поширеним у практиці проведення соціологічних досліджень, оскільки у документах міститься значна кількість інформації щодо матеріального і духовного життя суспільства. Вони віддзеркалюють процеси та явища, що відбуваються як у суспільстві загалом, так і в окремих прошарках, характеризують діяльність окремих індивідів і великих спільнот. Соціологи у своїх дослідженнях використовують різноманітні документи — державні та урядові акти, статистичні збірники і матеріали переписів, відомчу документацію, художні твори і наукові публікації, пресу, листи населення тощо. Їх аналіз допомагає дослідникові:— сформулювати проблему, об´єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези дослідження— порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших соціологічних досліджень;— отримати інформацію для вирішення досліджуваної проблеми або поглибити її аналіз ; — скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку;   — здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства — сім´ї, освіти, засобів масової інформації тощо;    — вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення загалом та окремих його прошарків.  Документ — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об´єктивної реальності та розумової діяльності людини.    Ця інформація може фіксуватися за допомогою букв, цифр, стенографічних або інших знаків і символів, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо. Існує кілька підстав для класифікації документів: засіб фіксації, авторство, ступінь персоніфікації, виконання певної функції, зміст, ступінь наближення до інформації тощо. Важливе значення для соціологічного аналізу мають офіційні документи, які віддзеркалюють реальні суспільні зв´язки і висвітлюють колективні думки щодо певних політичних, соціально-економічних явищ, подій, процесів. Головне їх призначення — інформувати про стан справ в основних сферах життєдіяльності суспільства та регулювати відносини між окремими індивідами, групами, спільнотами, соціальними інститутами тощо. Аналіз офіційних документів широко використовують у соціології політики, громадської думки, права, праці, медицини, молоді тощо.Статистичні документи здебільшого містять певні узагальнення щодо найважливіших показників функціонування соціуму, окремих його частин. Вони можуть бути предметом самостійного аналізу, оскільки дають змогу дослідити певний процес або явище в динаміці, з´ясувати їх тенденції, доповнити характеристику досліджуваного явища, збагатити її історичним контекстом. Статистичні дані сприяють окресленню концептуальних рамок, реалізації конкретного дослідницького проекту. А щодо обліку населення, характеристик його життєдіяльності (реєстрація шлюбів, розлучень, народжуваності, смертності, міграції, умови і рівень життя), вони складають основу для оптимальної вибірки у соціологічному дослідженні. У пізнанні соціальних реалій, особливо на мікрорівні, суттєвим є вивчення неофіційних документів, які є важливим джерелом відомостей про особливості суспільної свідомості, громадської думки, цінностей та установок, мотивів поведінки особистості. Вони збагачують інформацією щодо їх мобільності, соціалізації, індивідуалізації, адаптації, задоволеності різноманітними сферами життя тощо, а також чинників, що впливають на їх розвиток. Соціологи нерідко у своїх дослідницьких пошуках зосереджувалися на особистих документах. Так, на початку XX ст. відомий американський соціолог Уільям-Айзек Томас (1863— 1947) і відомий польський вчений Флоріан-Вітольд Знанецький (1882—1958) дослідили особисті документи польських емігрантів (листування селян-емігрантів з родичами, що залишилися у Польщі; архіви емігрантських газет; матеріали церковних парафій, земельних товариств, благодійних і судових організацій; унікальну автобіографію одного з селян, яка мала до 300 сторінок) для того, щоб описати їх становище у Європі та Америці.Документальні джерела містять унікальну і різноманітну інформацію про соціальні явища та процеси. Тому дуже важливо знайти адекватні методи, які б дали змогу отримати цю інформацію з достатньою надійністю, якісно інтерпретувати зміст документів відповідно до мети і завдань дослідження. Оптимальний вибір методу аналізу документів передбачає дотримання таких вимог: — визначення виду, форми документа, який підлягає аналізові під час дослідження;   — з´ясування загальної ситуації на момент створення документа, обставин його виникнення, історичного і соціального контексту; — відмежування описів, певних подій від їх оцінок;  — встановлення надійності документа, його зв´язку з предметом дослідження;  — добір найбільш адекватного методу отримання первинних даних та їх аналізу;  — визнання того, що офіційні документи надійніші за неофіційні, особисті — за безособові, первинні — за вторинні. Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні), які належать до якісних методів, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів аналізу документів.Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів. Передбачає тлумачення документів (найчастіше унікальних, кількість яких незначна), з´ясування основних думок та ідей конкретного тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних висновків. Типовим прикладом неформалізованого (традиційного) аналізу документів є вивчення наукових публікацій та звітів щодо певної проблеми.  Під час його впровадження дослідник за допомогою аналітичних операцій повинен з´ясувати: 1. Що являє собою документ, який його історичний, соціально-політичний контекст? 2. Які чинники сприяли його появі? 3. Хто його автор, і з якою метою він створив документ ( за текстом завжди стоять конкретні люди зі своїми інтересами, потребами, що завжди знаходить відображення у змісті документа)   4. Наскільки надійний документ?  5. Яка достовірність зафіксованих у ньому даних, правдивість висвітлення фактів, змісту події, явища, процесу тощо?  6. Яка суспільна дія, громадський резонанс документа?  7. Яку оцінку можна дати логічним, мовним і стильовим особливостям документа? Застосування неформалізованого (традиційного) методу аналізу документів передбачає висування певних гіпотез, вивчення сутності досліджуваного матеріалу. Велике значення при цьому відіграють як об´єктивні чинники (володіння навичками архіво- і джерелознавства, ознайомлення з досвідом і традиціями застосування цього методу в історичній, психологічній, юридичній науках, обізнаність щодо системи зберігання документів, правил користування архівними фондами тощо), так і суб´єктивні (інтуїція дослідника, критичне ставлення до документа, вміння логічно аналізувати текст і умови його появи, узагальнювати і складати висновки). Цей метод аналізу документів має й певні недоліки, які передусім пов´язані з потенційною можливістю появи суб´єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації тексту, що виникають через різноманітні причини — психологічні особливості дослідника, його вікові, статеві та національні ознаки, стан його фізичного та психічного здоров´я тощо. Суттєвими є й кількісні обмеження цього методу, оскільки його застосування можливе лише за аналізу незначного числа документів. Тому в соціології поряд з неформалізованим (традиційним) методом аналізу документів широко використовують формалізований метод аналізу документів. Суть та особливості конвент аналізу. Формалізований метод аналізу документів, або контент-аналіз. Це метод якісно-кількісного аналізу документів. Сутність його полягає в алгоритмізованому виокремленні в тексті певних елементів змісту згідно з метою та завданнями дослідження, класифікації виокремлених елементів відповідно до концептуальної схеми, їх підрахунку і кількісного представлення результатів. Завдяки цьому, по-перше, вдається уникнути суб´єктивізму у вивченні соціальної реальності, а по-друге, аналізувати, систематизувати і узагальнювати значні масиви документів.    Контент-аналіз ґрунтується на одноманітних стандартизованих правилах пошуку, обліку, обробки та обчислення кількісних показників, характерних для досліджуваного тексту. Його використання передбачає розгляд змісту тексту як сукупності повідомлень, подій, оцінок, міжособистісних стосунків, соціальних проблем, об´єднаних за допомогою єдиної концепції у певну цілісність. Хоча формально контент-аналіз і спрямований на вивчення тексту, головною його метою є дослідження віддзеркаленої в ньому соціальної реальності.    Потенційними об´єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, програми, листи тощо. Його використання є доцільним, якщо потрібен високий ступінь точності, об´єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований. Ефективний він і в тих випадках, коли якісні характеристики, що їх вивчає дослідник, фігурують у досліджуваних документах з певною частотою. Без нього не обходяться під час дослідження мовних особливостей джерел інформації.    Застосування контент-аналізу потребує поряд з традиційними процедурами для всіх методів дослідження (розробка програми дослідження: визначення проблеми, об´єкта, предмета, мети, завдань дослідження, формування гіпотез; формування вибіркової сукупності; вибір типу вибірки; проведення необхідних розрахунків тощо), використання спеціальних прийомів, техніки. Методика контент-аналізу передбачає насамперед визначення категорій аналізу, які повинні бути адекватно відображеними у змісті досліджуваного документа (категорія аналізу — це загальніші, ключові поняття, які відповідають дослідницьким завданням). Вони повинні визначати теоретичні поняття дослідження, мати відповідні ознаки (смислові одиниці) у тексті, можливості для однорідної реєстрації прикмет.    Після визначення категорії аналізу, їх інтерпретації, побудови теоретичної схеми дослідження настає процедура «накладання» згаданої схеми на конкретний текст. Тобто відбувається пошук для всіх категорій аналізу адекватних висловів у мові досліджуваних документів. Такі вислови є одиницями аналізу ( смисловими одиницями). До них належать:    1. Окремі слова, словосполучення, терміни. Наприклад, економічні поняття: ринок, зайнятість, приватизація, управління тощо; політичні: демократія, референдум, вибори, влада тощо; моральні, правові поняття: закон, соціальні відхилення, норми, цінності тощо; соціальні: соціальний захист, соціальне самопочуття, бідність тощо.    2. Теми, повідомлення, висловлені у смислових образах, статтях, частинах тексту, які забезпечують повнішу характеристику змісту документа, ніж попередні одиниці аналізу. Так, теми, в яких розглядаються міжнародне становище України, перехід до ринкових відносин, боротьба зі злочинністю, спосіб життя та здоров´я нації, її окремих спільнот, освіта, спорт, сімейні стосунки тощо, надають багатий матеріал для аналізу і подальших висновків відносно реальної соціальної ситуації, що склалася в Україні та окремих її регіонах.    3. Прізвища історичних діячів, політиків, видатних учених і діячів мистецтва, представників різноманітних соціальних спільнот, що є певним узагальненим типом діяча, якому притаманні певні соціальні риси. Їх аналіз дає досліднику важливу інформацію про досліджувану історичну епоху, домінування конкретних політичних, соціально-економічних ідей, впливу певних діячів на формування громадської думки тощо. До цієї групи можна також віднести згадування організацій, закладів, інших соціальних інститутів.    4. Судження, закінчена думка, логічний ланцюг. Це найбільш складні одиниці аналізу, оскільки мають великий ступінь конструктивності. Їх структура є більш диференційованою, ніж в інших одиницях аналізу, і містить кілька елементів.    У більшості контент-аналітичних досліджень застосовують кілька одиниць аналізу. Визначивши одиницю аналізу, необхідно обрати й одиницю підрахунку. Найчастіше в соціологічних дослідженнях використовують такі загальні одиниці підрахунку:    1. Система підрахунку «час — простір». У даному разі за одиницю підрахунку беруть кількість зображень (знаків, квадратних сантиметрів площі та ін.). Для аналізу інформації радіо, телебачення за одиницю підрахунку беруть тривалість висвітлювання подій.    2. Наявність ознак у тексті. За такої системи підрахунку визначають наявність ознак (видів) певної характеристики змісту в кожній частині, на які поділений текст.    3. Частота появи одиниць підрахунку.    Проведення контент-аналізу потребує попередньої підготовки дослідницьких документів. Обов´язковими серед них є: класифікатор контент-аналізу, кодувальна картка, бланк контент-аналізу та інструкція кодувальнику, каталог (список) проаналізованих документів.    Класифікатор контент-аналізу — загальна таблиця, яка містить список категорій і підкатегорій, присвоєні їм коди та одиниці аналізу.    Можна провести аналогію між класифікатором та анкетою, де категорії аналізу виступають у ролі запитань, а одиниці аналізу — у ролі відповідей на них.    Кодувальна картка — документ, який містить спеціальні таблиці для реєстрації одиниць аналізу.    Бланк контент-аналізу — методичний документ, в якому зафіксовані результати збору документальної інформації у змістовій або закодованій формі.    Інструкція кодувальнику — документ, який містить загальну характеристику документів, використаних як джерело інформації, принципи їх відбору для аналізу, опис одиниць аналізу і підрахунку.    До неї належать правила кодування, обґрунтування можливих труднощів, інколи — термінологічний словник категорій аналізу.    У дослідженнях великих текстових масивів передбачається розробка вибірки. Масив документів, об´єднаних загальною ознакою, є генеральною сукупністю, що підлягає аналізу. Для формування вибіркової сукупності використовують випадковий відбір. Застосування цілеспрямованого типу вибірки виключається у зв´язку з відсутністю даних про розподіл досліджуваних ознак у генеральній сукупності документів.

 

Соціологічне спостереження,його особливості та види. Основними характеристиками соціологічного дослідження є систематичність, планомірність, спрямованість на виконання певного завдання. Цей вид наукового методу пізнання, як правило, використовують у комплексі з іншими методами збирання емпіричної інформації, як-от: анкетування, інтерв'ю, вивчення документів.Перевагою соціологічного спостереження є широка та різнобічна інформація про явище, процес, дію. Але інколи така інформація інтерпретується соціологом залежно віл досвіду, соціальних установок та орієнтацій, загальної поінформованості про проблему, яка вивчається. У такому випадку отриману інформацію завдяки спостереженню потрібно доповнити матеріалами опитування чи аналізом документів, які містять більш змістовну та різнобічну інформацію.У літературі існують такі класифікації спостереження: включене та не включене, відкрите та закрите, стандартизоване і не-стандартизоване.Найбільш достовірну інформацію можна отримати за допомогою організації "включеного" спостереження. Уданому випадку соціолог може бути учасником соціальної дії чи процесу, коли він може спостерігати без "впливу" на процес, стаючи при цьому рівноправним учасником групи, в якій проводиться вивчення проблеми.При "невключеному" спостереженні соціолог перебуває дещо збоку від групи, отримує в основному інформацію поверхову, без урахування мотивації, орієнтацій респондентів.Відкрите спостереження проводиться за умови згоди групи чи колективу, закрите, навпаки, проводиться часто "інкогніто", члени групи не завжди мають уявлення, що за ними спостерігають.При організації не стандартизованого спостереження в соціолога немає чіткого уявлення та плану дій, воно проводиться спонтанно, без погодження та чіткого плану. Стандартизоване — навпаки, усі дії жорстко регламентовані, у наявності план дій щодо фіксації елементів дії чи процесу, а також є чітка інструкція проведення аналізу. Для отримання надійної інформації потрібно спочатку створити індикатори, які повинні охоплювати весь спектр дій у колективі, де проводиться спостереження. Індикаторами можуть бути — кількість осіб, їх характеристики за віком, освітою, статтю та соціальним статусом, ставленням до певних процесів — репліки, вигуки, аплодування, шум в аудиторії, кількість запитань, їх зміст, напрям тощо.Важливою умовою достовірності інформації, яка була отримана в процесі спостереження, є її надійність. Спостереження вважається надійним у тому випадку, коли при повторному проведенні спостереження (у тих же умовах на попередньому об'єкті та незалежно від того, ким воно повторювалось) отримуємо результати, які незначно відрізняються від попередньої інформації.Спостереження використовується як на початку соціологічного дослідження, так і протягом усього пошуку надійної та достовірної інформації.Результати спостереження фіксуються в протоколі, де нотуються час та місце проведення, основні характеристики процесу, дії, події.

Метод експерименту та його різновиди.Експеримент (від лат. experimentum - проба, дослід) - дослідницька стратегія, яка передбачає цілеспрямоване спостереження за певним процесом в умовах регламентованих змін окремих характеристик умов його протікання. Це сплановане та кероване дослідження, в якому експериментатор впливає на ізольований об'єкт (об'єкти) і фіксує зміни в його станах. Дослідження проводиться з метою перевірки гіпотези про причинно-наслідковий зв'язок між впливом незалежної змінної і зміненими станами об'єкта (залежної змінної). В психології експериментування - це спільна діяльність експериментатора й досліджуваного заради вивчення психологічних властивостей останнього шляхом спостереження за його поведінкою під час виконання експериментальних завдань.На думку Р. Готтсданкера, експеримент - це вивчення об'єкта в умовах спланованого та спеціально створеного зміщення реальності з метою отримати результати, які можна узагальнити та використати для перевірки експериментальної гіпотези.Для проведення експерименту є важливими такі аспекти:1) дослідник сам активно організовує умови, в яких має з'явитися певний психологічний факт; коли йде спостереження, дослідник не може втручатися в ситуацію;2) експериментатор може змінювати умови та визначати певні варіанти умов появи досліджуваного явища (процесу);3) в експерименті можливо усувати певні змінні, щоб дослідити, які зміни при цьому відбудуться;4) можна надавати змінним різні значення й оцінювати дані за різного співвідношення обраних умов.Існують такі види експериментальних досліджень.Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за якої діяльність індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика лабораторного експерименту - це забезпечення відтворюваності досліджуваної характеристики й умов її прояву. Такий експеримент проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях.Природний експеримент. Поняття природного експерименту запропонував О.Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей.При організації природного експерименту послідовно розгортаються такі етапи:1) функціональний аналіз діяльності досліджуваного;2) фіксація низки спостережень за цією діяльністю;3) аналіз результатів;4) характеристика досліджуваного.Основними методами в контексті природного експерименту є спостереження і бесіда з учасником, результати яких обробляються кількісно та якісно.Природний експеримент, своєю чергою, має декілька різновидів.Психолого-педагогічний експеримент — експериментальне навчання, за якого розгортається процес навчання та виховання й одночасно досліджуються ті психічні властивості, які при цьому формуються.Виробничий експеримент здійснюється у звичних для досліджуваної особи умовах професійної діяльності, однак учасники можуть не знати про організацію дослідження або ж брати у ньому активну участь.Навчальний експеримент. Дістав поширення наприкінці 1930-х років. Його особливість у тому, що вивчення тих чи інших психічних особливостей відбувається в умовах цілеспрямованого формування саме цих властивостей. Спочатку досліджують рівень знань, умінь та навичок, у подальшому фіксують і аналізують зміни в їх розвитку. Навчальний експеримент використовують не лише з дослідницькою метою, а й для діагностики розумового розвитку в практичній психології і патопсихології.Польовий експеримент – це природний експеримент, в якому використовують обладнання, а учасників інформують про проведення дослідження.Залежно від мети дослідника експерименти можна класифікувати таким чином: пілотний (перший експеримент із експериментальної серії, який може не задовольняти всім вимогам, проводиться з метою перевірки процедур, які використовуватимуться в основному "великому" експерименті), пошуковий (спрямований на пошук каузального зв'язку); підтверджу вальний (спрямований на встановлення виду функціонального кількісного зв^уязку між явищами).Квазіексперимент – це дослідження, в якому експериментатор відмовляється від повного контролю за змінними, оскільки це неможливо здійснити в силу об'єктивних причин. Будь-який експеримент можна вважати квазіекспериментом, оскільки він відхиляється від ідеального.Критичний експеримент спрямовано на перевірку гіпотез, що є наслідком двох альтернативних теорій. Результатом цього експерименту є відкидання однієї теорії та прийняття іншої.

Метод експерименту та його різновиди За об'єктом дослідження розрізняють реальні та мисленнєві експерименти. В реальному експерименті гіпотези перевіряються шляхом планомірного управління умовами соціальної дійсності. В мисленнєвому експерименті перевірці підлягають не реальні явища, а інформація про них, а такий суттєвий момент експериментування, як цілеспрямоване втручання в реальні процеси, відсутній. Існують приклади мисленнєвого експериментування, які викликають захоплення, є дотепними, оригінальними. Саме мисленнєве експериментування часто зумовлює революційні зміни в уявленнях про світ. Такі експерименти відкривають сутнісні характеристики об'єктів, що й дає змогу зрозуміти їх у загальному вигляді. Вчений не повинен вважати, що його завдання - продукувати нові експерименти та факти. За висловом французького вченого Р. Тома, "в наш час, скоріше, слід рятувати ідею від безцеремонної авторитарності експериментів".За тими завданнями, які вирішуються в дослідженні, розрізняють такі експерименти: наукові (спрямовані на отримання нових знань) та прикладні (спрямовані на отримання практичного ефекту); проективні (спрямовані в майбутнє: дослідник проектує наслідки, з урахуванням гіпотетичних причин) та ретроепскгивні (спрямовані в минуле: дослідник маніпулює інформацією про події, що відбулись, намагається перевірити гіпотези про причини, які викликали існуючі наслідки); однофакторні (в яких перевіряється гіпотеза про наслідки впливу однієї залежної змінної) та баї атофак горні (в яких перевіряється гіпотеза про цілий комплекс змінних і їх взаємодію). У бівален гному експерименті порівнюються дві умови для незалежної змінної, мультивалентному – більше двох. У багатомірному експерименті визначають вплив кількох (не менше двох) незалежних змінних на кілька залежних змінних.За характером експериментальної ситуації розрізняють неконтрольовані, природні та контрольовані (лабораторні) експерименти. На результати неконтрольованих експериментів впливають позаекспериментальні чинники, природа яких залишається нез'ясованою або відома частково. По суті, такий експеримент перетворюється на спостереження.Експеримент, у якому учасники не знають про рівні незалежної змінної, впливу якої вони зазнають, називають сліпим. Якщо не тільки учасники, а й сам експериментатор нічого не знає про рівні незалежної змінної, це – подвійний сліпий експеримент.За результатами розрізняють індивідуальний експеримент (дає результати, які стосуються тільки одного конкретного досліджуваного) та груповий (результати якого можна поширити на популяцію).Експеримент базового рівня – це такий вид дослідження з однією змінною, в якому демонструють різні ефекти, використовуючи дані лише одного досліджуваного. Визначають стійкий базовий рівень реагування, забезпечують дію незалежної змінної і визначають зміни у стані досліджуваної особи, а після цього очікують відновлення базового рівня.Експеримент є найефективнішим науковим методом. Дослідник спостерігає об'єкт в умовах лабораторії, контролює умови, проводить вимірювання різних змінних, щоб встановити зв'язок між ними. В умовах експерименту відбувається перевірка гіпотези.

Метод тестів застосовують здебільшого з метою: 1) диференціації та порівняння за певними якостями учнів, які навчаються і виховуються приблизно за однакових умов; 2) профвідбору, особливо на відповідальні професії.Тест (від англ. test - випробування) - короткочасне стандартне завдання, використання якого може слугувати виявленню:1) рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо; 2) наявності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованості тощо;3) ступеня придатності чи готовності індивіда до певної професії;4) психічних захворювань;5) інтересів, думок, здібностей людини. Є 5 видів, які поділяються на декілька підвидів.І.Тести по спрямованості.1) тести досягнень—тип методик, спрямованих на діагностику досягнутого рівня розвитку здібностей, навичок, знань;2) тести інтелекту - тести загальних здібностей. Тести, які виявляють ступінь оволодіння діями з вербальним, числовим чи графічним матеріалом;3) тести креативності - (лат. слово - створення). Сукупність методик спрямованих на вивчення і оцінку творчих здібностей людини. Креативність визначають на таких рівнях:- особистісному - як на творчість людини впливає сама людина;- пізнавальному - як на творчі здібності впливають інтелектуальні можливості;4)    тести критеріально-орієнтовані - сукупність методів психодіагностики, які діагностують степінь оволодіння певними діями,певними видами задач; 5)    тести особистості - група методик, спрямованих на вимірювання проявів особистості;6)    тести спеціальних здібностей - група методик, спрямованих на діагностику окремих аспектів інтелекту.ІІ. Тести за формою процедури дослідження.1)    тести групові - коли проводиться одночасне обстеження групи людей;2)    індивідуальні - діагностика окремої особи, проводиться з однією людиною.ІІІ. За особливостями тестових завдань.1) вербальні — матеріал подано в словесній формі;2) практичні - невербапьні завдання.IV. Тести в залежності від часових обмежень.1) тести швидкості:а) коли ми задаємо певний час і визначаємо скільки за цей час людина виконала завдань;б) коли ми визначаємо об'єм завдань і фіксуємо час, за який людина ці завдання виконала;2) тести результативностіа) орієнтовані на констатацію досягнутого результату.V. Тести за наочністю.1) апаратурні - проведення яких вимагає необхідної апаратури;2) бланкові тести - бланки.Деякі тести не мають розрахованих норм і стандартних відхилень від норм. Для процедури нормування необхідно користуватися обчисленнями.Диференційна психометрика - наука про диференційно-психічні виміри індивідуальних відмінностей між людьми в якісному і кількісному складі психічних властивостей (здібностей, мотивів, установок, самооцінки і т. д.). Ставить певні вимоги до всіх методів.Основні вимоги: 1. Репрезентативність - це відповідність тестових норм вибірки стандартизації тестовим нормам тієї популяції, на якій використовується тест;2. Точність психодіагностичної методики - здатність даної методики достатньо точно оцінювати рівень розвитку у людини тих психологічних якостей, для діагностики яких вона визначена. Чим більша різниця градацій рівнів розвитку даних якостей дозволяє отримати методика, тим вона точніша;3. Надійність - якість психодіагностичної методики, пов'язана з можливістю отримувати з її допомогою достатньо стабільні результати, мало залежні від випадкового збігу обставин. Впливають фактори:1) постійність процедури дослідження;2) сама суть тесту;3) надійність самої особи;4) - валідність - відповідність результатів, отримуваних за допомогою даної методики, тому, чому вона була по замислу назначена. Слово "валідність" в перекладі означає "цінність", "користь", інформує про те, що повинен вимірювати тест і наскільки добре він це робить. Отже, психометрика - методологічна дисципліна до психодіагностики.

Метод соціометрії. Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.У малій групі при соціометричному опитуванні кожному респондентові вручають соціометричну анкету (карточку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують, наприклад, номером у списку групи. Соціометрична карточка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення карточки, гарантують анонімність. У кінці після запитань дякують респонденту за співробітництво. У карточці повинно бути 7—8 критеріїв. Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних. Соціоматриця — це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи. Соціометрія - це різновид опитування, спрямований на вимір соціальних дистанцій між членами певної групи. Уперше в соціології описав цей метод і використав його практично Я. Морено - американський психіатр та соціальний психолог, представник Колумбійської школи в соціології. Здійснюючи кількісний і якісний аналіз емоційних взаємин у колективі, він сформулював тенденції групової міжособис-тісної взаємодії.Основним документом у соціометрії є соціометричний тест, мета якого - виміряти ступінь згуртованості-роз'єдна-ності групи, виміряти соціальні відстані між людьми в колективі, що зумовлені відносинами симпатії-антипатії, притягання-відштовхування тощо.У результаті такого опитування виявляються неформальні лідери в колективі - "зірки", "бажані члени колективу" та "відчужені члени колективу". Ця методика дає можливість дослідити стан соціально-психологічного клімату в колективі й виробити практичні рекомендації щодо його поліпшення, її широко застосовують у соціальній психології при вивченні міжособистісних стосунків у групах, при виявленні особливих підсистем - групових утворень всередині більш широ­ких груп, при дослідженні неформального лідерства.Метод опитування не є найуніверсальнішим методом, його доцільно застосовувати, як вважають спеціалісти, у поєднанні з іншими методами — спостереженням, аналізом документів тощо.

Анкетне опитування -"метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою анкети. Анкета - основний документ у анкетному опитуванні - це впорядкований певним чином перелік питань, за допомогою яких збирається первинна інформація.Як підкреслюють фахівці, побудова анкети вимагає особливого мистецтва від соціологів. Логіка поставлених у ній запитань має відповідати основним цілям дослідження та слугувати зібранню тієї інформації, що перевіряє гіпотези, висунуті програмою дослідження.Виділяють такі різновиди анкетного опитування:• анкетування індивідуальне - вид анкетування, що не передбачає спільності місця та часу при заповненні анкети для всієї сукупності респондентів;• анкетування групове — вид анкетування, котрий передбачає одночасне заповнення анкети групою людей, зібраною в одному приміщенні;• поштове анкетування — вид анкетування, який передбачає розповсюдження анкети поштою та очікування її повернення після заповнення респондентом;• пресове анкетування (в ЗМІ) - вид анкетування, що адресується специфічному контингенту: читачам газети, слухачам радіо, телеглядачам;• експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, що є предметом вивчення.Процесу складання анкети має передувати етап ґрунтовного вивчення наукової літератури з досліджуваної проблеми. Існують також окремі правила, методичні вимоги щодо послідовності питань в анкеті (про це детально див. нижче), а також організаційно-технічні процедури проведення анкетування.Основні етапи анкетного опитування:а) підготовчий етап — пов'язаний з розробкою програми опитування, складанням анкети, її тиражуванням, виробленням інструкцій для анкетерів і респондентів тощо;б) оперативний етап - пов'язаний із безпосереднім анкетуванням респондентів;в) підсумковий етап - пов'язаний з обробкою та аналізом анкетування.

Анкета та її структура. Анкета — це впорядкований за змістом і формою набір запитань, кожне з яких логічно зв'язане з тою чи тою гіпотезою. Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і «паспортної».У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як використовуватимуться його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід повернути заповнену анкету.В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовно розкриття змісту досліджуваної проблеми. «Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і дякують за участь у дослідженні.За способом спілкування між реципієнтом та респондентами опитування буває:через пресу, коли анкети публікуються на сторінках журналів та газет, авідповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію;поштове, коли анкети і відповіді пересилаються поштою;роздаткове, коли анкети роздаються безпосередньо респондентам.Поштове анкетування та анкетування через пресу дають дуже низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від дослідника додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності одержаноїінформації. Ефективність роздаткового анкетування залежить не тільки від змісту іструктури анкет, а й від навичок і вміння проводити опитування анкетером, від його особистих якостей.

Види запитань в анкетному опитуванні. Анкетне опитування – це метод педагогічного дослідження за допомогою анкет. Анкета – впорядкований за змістом та формою набір завдань, підготовлених у вигляді опитувального листа. Анкетування застосовується в педагогіці для збирання первинних даних і, на відміну від інтерв'ю, може здійснюватися заочно. Зміст запитань і спосіб відповідей на них заздалегідь плануються. • Правила формулювання запитань: 1)кожне запитання повинно бути логічно виокремленим; 2)слід уникати маловживаних, іншомовних слів, вузькоспеціальних термінів та слів із подвійним значенням; 3)не можна задавати занадто довгих запитань; 4)якщо запитання стосується предмета,з яким опитуваний недостатньо знайомий або не володіє необхідним запасом термінів, то необхідно зробити передмову; 5)кожне запитання повинне бути максимально конкретним; 6)слід або докладно вказувати всі можливі варіанти відповідей, або не вказувати жодного; 7)необхідно пропонувати опитуваному тільки адекватні варіанти відповідей; 8)формулювання запитань повинне виключати стереотипних, шаблонних відповідей; 9)слід уникати вживання слів, які за змістом можуть викликати негативну реакцію опитуваних; 10)запитання не повинне мати навідного характеру. Отже, те або інше формулювання запитання залежить від мети та предмета дослідження, методу опитування і соціально-демографічних даних вихованців.• Класифікація запитань. Всі запитання, що використовуються в бесідах, інтерв'ю та анкетах, можна згрупувати у відкриті і закриті. Перші не дають опитуваному ніякої настанови ні щодо форми, ні щодо змісту його відповідей; другі – пропонують зробити вибір лише з-поміж вказаних варіантів відповідей. Закриті запитання можуть бути альтернативними (коли опитуваний має право вибору лише одного варіанта відповіді – «так» або «ні») і неальтернативними (допускається вибір декількох варіантів відповідей). Деякі досліджувані не бажають обговорювати дискусійних питань або відповідати на них в анкеті, давати про себе інформацію надто особистого характеру, висловлювати своє ставлення, знаючи, що воно може не схвалюватися. Прямі запитання здебільшого можуть залишатися без відповідей або містити неточну інформацію. В таких випадках у пригоді досліднику стають запитання, сформульовані в непрямій формі. Приклад прямого запитання: «Чи задоволені Ви своєю роботою?» Непрямі запитання частіше формулюються так: «Вважають, що... А як гадаєте Ви?»

Суть методу інтерв’ю та його різновиди.У соціології інтерв’ю (від англ. interview — зустріч, бесіда, обмін думками) — різновид усного опитування, який відбувається за певним планом та ґрунтується на безпосередньому контакті спеціально навченого реципієнта з респондентом.Інтерв’ю це не просто побутова розмова, це цілеспрямована бесіда, з’ясування важливих відомостей, нових даних. Воно, на відміну від іншого спілкування, не може протікати стихійно, як наприклад, розмова двох друзів дорогою до школи.Варто зазначити, що в інтерв’ю чітко закріплені і нормовані ролі співрозмовників; завданням соціологічного дослідження встановлені і задані цілі. Стосовно суб’єктного складу, то тут можна говорити про двох дійових осіб, дві сторони процесу інтерв’ювання: респондент і інтерв’юер. Респондент (англ. respond – відповідати) – особа, яка є джерелом, комунікатором соціальної інформації під час опитування. Інтервю’ер - той, хто проводить інтерв’ю; людина, яка перебуває у безпосередній взаємодії з респондентом з метою одержання від нього інформації.Класифікація інтерв'ю – це виділення за певною підставою різних видів інтерв'ю. Залежно від ступеня свободи реципієнта (інтерв’юера) інтерв’ю поділяється на неспрямоване і спрямоване.Не спрямоване - в якому подається максимум свободи вести спонтанну розмову з тем, вибраних респондентом.Спрямоване - в якому інтерв’юер задає ретельно підготовлені завчасно питання.Залежно від ступеня стандартизації інтерв’ю поділяють на:Вільне - бесіду, що триває кілька годин за загальною програмою, але без жорсткої деталізації. Інтерв’юер може задавати запитання, які вважає за необхідні, у будь-якому формулюванні та послідовності; вільне інтерв’ю характеризується великою гнучкістю.Напівстандартизоване (фокусоване) – інтерв’ю, яке концентрується на дослідженні визначених аспектів якоїсь особливої події чи ситуації, що переживається респондентом.Стандартизоване - яке проводять за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність запитань і варіанти можливих відповідей, у ході якого використовується опитувальний листок з чітко визначеним порядком і формулюванням питань з метою одержання максимального зіставлення, порівняння даних, зібраних різними інтерв’юерами. Відповіді суворо фіксуються. Забезпечує більшу порівнянність інформації та швидкість її опрацювання. Крім того, перевагою стандартизованого інтерв’ю є можливість залучити до його проведення осіб без спеціальної соціологічної підготовки. Соціологічні служби розробляють опитувальні листки, користуючись якими працівник будь-якого виробничого підрозділу може зібрати необхідну інформацію.Залежно від способу спілкування інтерв’юера й респондента інтерв’ю може бути особистим і опосередкованим.Особисте - інтерв’ю, яке проводиться в умовах безпосередньої соціальної взаємодії з респондентом.Опосередковане інтерв’ю - застосовуються такі технічні засоби, як телефон, магнітофон, телебачення.Залежно від жорсткості поведінки інтерв’юера інтерв’ю буває:М’яким - коли інтерв’юер намагається досягти довіри опитуваного, демонструє повагу до нього. М'яке інтерв'ю передбачає ввічливе поводження з опитуваним, вживання всіляких етикетних правил і формул. І жорстким - коли інтерв’юер веде себе дещо зухвало. Йому дозволяється грубо перебивати респондента, ловити його на протиріччях, задавати уточнюючі запитання, чинити психологічний тиск. Цей метод ведення інтерв'ю нагадує тактику поведінки слідчих при допиті обвинувачуваних і рідко використовується у світовій соціології. За кількістю респондентів виділяють:Індивідуальне, або особисте - інтерв'ю (бесіда тет-а-тет інтерв'юера з одним опитуваним в довірливій обстановці за відсутності сторонніх спостерігачів).Групове інтерв'ю - бесіда одного інтерв'юера, який в цьому випадку називається модератором, з кількома людьми для з'ясування колективної думки, встановлення загальної точки зору на предмет.За частотою проведення інтерв’ю може бути: Одноразовим – проходить один раз.І багаторазовим (панельним) - панельне інтерв’ю передбачає збирання інформації від тих самих осіб за допомогою тих самих запитань кілька разів через певні проміжки часу з конкретною пізнавальною метою: перевірити зміну думок досліджуваних осіб щодо проблеми або виявити нові елементи в їхній свідомості та поведінці. Залежно від його глибини інтерв’ю буває глибинним (тривалим) та поверховим (короткочасним). Поверхове - інтерв’ю може бути сфокусоване на одержання інформації про певні аспекти якоїсь особливої ситуації або події, яку пережив респондент. Глибинне інтерв’ю є інтесивним і докладним. Воно має за мету з’ясування причин соціальної поведінки, установок, мотивів тощо. Ще один критерій – за цільовим призначенням. Діагностичне - використовується психіатром для того, щоб глибше пізнати внутрішні мотиви поведінки, риси особистості, розлади, симптоми хвороби. Клінічне - використовується як метод терапевтичної бесіди з пацієнтом з метою надати йому психологічну допомогу, наприклад, позбутися нав'язливої ідеї. У подібній бесіді психолог цікавиться вже не тільки явним, але і прихованим (свідомо чи несвідомо) змістом відповідей людини, а також їх контекстом: тоном розмови, мимовільними запинаннями, застереженнями або жестами, які, здатні повідомити безліч додаткових відомостей про поведінку пацієнта. У соціології вони використовуються рідко (якщо не звертатися до клінічної соціології). Взагалі клінічне інтерв’ю спрямоване не стільки на отримання інформації, скільки на те, щоб дати можливість респонденту розповісти про свої неприємності, відчути свою значимість, допомогти розібратися в самому собі, досягти самопорозуміння.

Експертне опитування – це дослідження, що проводиться нашими соціологами з метою вирішення проблем, які потребують оцінок експертів чи компетентних осіб у певній сфері або висококваліфікованих фахівців.

Професійний інтерв’юер високого рівня проводить експертне опитування за складеним сценарієм обговорення досліджуваної теми. Бесіда записується на диктофон, а потім всі записи розшифровуються і аналізуються. Експертів багато не буває, тому репрезентації як такої у даному виді опитування не існує. Розмір вибірки визначається темою і завданнями і зазвичай становить 15-20 експертів або менше (у випадку, якщо коло осіб-експертів вузьке і вже «замкнулося»). У даному випадку діють принципи досяжності експерта і його компетенції. Експертне оцінювання (опитування) широко використовується в розвідувальних та пробних дослідженнях для отримання попередніх даних про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез та завдань основного дослідження, для розробки прогнозу і доповнення та з'ясування певних процесів та явищ.Особливості даного методу:.1Мета експертного опитування полягає в отриманні необхідної інформації, відображеної в знаннях, думках і оцінках респондентів, які є компетентними особами, що мають глибокі знання про предмет або об’єкт дослідження та мають цінний практичний досвід у певній сфері..2Пошук тієї інформації, яка необхідна клієнту для прогнозування, прийняття важливого управлінського рішення, для формування стратегічних цілей, моніторингу стану певного об’єкту чи галузі, і яка є тільки у людей, що професійно пов’язані з досліджуваною проблематикою або розбираються в специфічних питаннях..3Ретельного відбору учасників: тільки тих, хто цілком заслуговує статусу компетентної особи в даній області..4Робота з експертами може бути побудована не лише у вигляді простого інтерв’ю чи розмови, але і у вигляді фокусування в групі, мозкового штурму, методу Дельфі, що вимагають спеціальних навичок проведення.Недоліки даного методу: складність підбору експертів щодо певної соціологічної проблеми або навіть їх відсутність.Експертне опитування передбачає дотримування таких правил та вимог:■ вказати, сутність якої проблеми вивчається, і мотив звернення до експерта;■ дані, що підтверджують компетентність експерта (галузь знань, стан, кваліфікація);■ інформація про зміст пропонованих питань;■ правильне формулювання кожного проблематичного питання;■ допоміжні зауваження, коментарі, пропозиції.Від якості конкретних експертних оцінок залежить надійність рішень, що приймаються на їх основі, що великою мірою залежить і від якісного складу експертів, ретельності розробки процедури експертизи, рівня проведення опитування та обробки її результатів.

Функціональна теорія конфлікту Г.Зіммеля. Німецький соціолог упевнений, що людське суспільство, його існування і розвиток нерозривно пов'язані з конфліктами. Як соціальний процес конфлікт має системний характер, оскільки, по-перше, охоплює все суспільство, а по-друге, його наслідки мають пряме відношення до збереження соціального цілого. За Г. Зіммелем, конфлікт відображає не просто зіткнення інтересів, а й щось таке, що виникає на ґрунті інстинктів ворожості, які властиві окремим частинам соціального організму так само, як і інстинкти любові. Таким чином, одним із джерел конфлікту, вважає вчений, є внутрішня біологічна природа людей.На відміну від К. Маркса, який підкреслював антагоністичний характер конфліктів і тим самим їх деструктивну роль у структурних змінах соціального цілого, Г. Зіммель робить акцент на інтегративних функціях конфліктів. Хоча конфліктні процеси іманентні будь-якому суспільству, це не означає, підкреслює німецький соціолог, що вони обов'язково і в усіх випадках призводять до структурних змін і руйнування соціального цілого. Навпаки, конфлікти, за Г. Зіммелем, є одним з головних соціальних процесів, що сприяють згуртованості і збереженню соціального цілого.Свою увагу німецький соціолог зосереджує на малоінтенсивних і негострих конфліктах, які, на його думку, в диференційовано розвиненому суспільстві сприяють інтеграції останнього тим, що заважають виникненню гострих руйнівних конфліктів. Саме часті, нетривалі, неглибокі конфлікти допомагають індивідам позбутися почуття ворожості та роздратування, запобігти будь-якій можливості накопичувати такі почуття. Крім того, такі конфлікти легше піддаються інституціоналізації, нормативному регулюванню, що також сприяє інтеграції соціального цілого.Наслідки конфліктів Г. Зіммель розглядає не лише в контексті соціального цілого, а й стосовно сторін, які беруть у них участь (індивідів, партій, груп). Він, наприклад, вважає, що чим сильніша емоційна залученість учасників боротьби, тим конфлікт гостріший, тим вірогідніше застосування в ньому насильства. Далі, за Г. Зіммелем, імовірність того, що конфлікт викличе застосування насильства, буде тим вищою, чим гармонійнішими були раніше стосунки груп — учасників конфлікту, чим менше ці групи були ізольовані й відособлені, чим більшою мірою кожна з них вважає конфлікт самоціллю, чим більше члени конфліктуючих груп впевнені, що конфлікт виходить за межі їхніх індивідуальних інтересів.У зв'язку з цим німецький соціолог цікавиться передусім питанням про те, за яких умов може змінитися гострота конфлікту. Він доходить висновку, що чим ясніші цілі, які ставлять учасники конфлікту, тим більш імовірно, що конфлікти можна вважати просто засобами для досягнення цілей. При цьому конфліктуючі групи, намагаючись уникнути гострих і насильницьких зіткнень, будуть змушені шукати компромісу. Отже, на відміну від К. Маркса, який стверджує, що як тільки соціальний клас усвідомить свої справжні інтереси, отримає чітке уявлення про свої цілі, насильницький конфлікт стане неминучим, Г. Зіммель дотримується іншої думки. Він вважає, що чітке усвідомлення учасниками конфлікту своїх інтересів і цілей якраз створює передумову для осмисленого пошуку компромісу між ними.У цілому теорія конфлікту Г. Зіммеля орієнтована на пояснення конфліктних процесів у контексті їх інтегративних наслідків для соціального цілого і його складових. З огляду на прийняті організмічні припущення ця зіммелівська теорія спрямована на пошук насамперед позитивних функцій конфлікту, які так чи інакше сприяють збереженню й інтеграції соціального цілого. Значно меншою мірою ця теорія виявляє стурбованість тими функціями конфлікту, які призводять до зміни соціального цілого. Трактування конфлікту як способу досягнення певної функціональної єдності поклало початок одному з напрямів сучасної соціологічної теорії — конфліктному функціоналізму, що продовжує використовувати численні конфліктологічні ідеї Г. Зіммеля.

63 Психоаналітичний підхід щодо вивчення конфлікту ФрейдаПсихологічні напрямки дослідження конфлікту в першій половині ХХ ст.:психоаналітичний (З.Фрейд, А.Адлер, К.Хорні, Е.Фромм). З.Фрейд створив одну із перших людських теорій конфліктності. Його внесок полягає в тому, що причини міжособистісних конфліктів необхідно шукати в сфері несвідомого. Адлер бачив зміст конфліктів особистості з мікросередовищем в спробах індивіда вивільнитися від почуття неповноцінності та домінування одних над іншими. Хорні та Фромм розширили розуміння природи конфлікту, намагалися внести в неї соціальний контекст.Поштовх до розвитку психоаналітичних теорій дало психологічне вчення відомого австрійця Зигмунда Фрейда (1856—1939), який висунув гіпотезу про домінуючу роль у людському житті несвідомих імпульсів, переважно сексуального характеру. Але між соціальною доктриною Фрейда і психоаналізом як конкретним методом вивчення неусвідомлених психічних процесів існує суттєва відмінність. Згідно з Фрейдом проблема розв’язання сексуальних колізій має вирішальне значення не тільки в індивідуальному розвитку, айв історичному процесі. В основі соціокультурної, художньої та інших видів людської діяльності лежить сублімація (перетворення, переключення) сексуальної енергії. Теорія міжособистісного спілкування Фрейда заснована на переконанні, що в процесі взаємодії людей відтворюється їх дитячий досвід. Будучи дорослими, вони застосовують у різних життєвих ситуаціях поняття, засвоєні у ранньому дитинстві. Схильність з повагою ставитися до особистості, наділеної владою, наприклад до керівника, зумовлена тим, що він нагадує когось із батьків. Фрейд вважав, що люди належать до різних соціальних груп і залишаються у них здебільшого тому, що переживають почуття відданості та покірності лідерам груп. Він пояснював це не якимись особливими якостями лідерів, а швидше ототожненням їх з могутніми, богоподібними особистостями, яких у дитинстві уособлювали батьки.