13. Аналіз групи восьми.

14. Характеристика мвф. Проблеми ефективності функціонування мвф.

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами[1][2], з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.[3] Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США.

МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 29-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. США займають домінуючі позиції в МВФ. Політика і рекомендації фонду по відношенню країн які розвиваються неодноразово піддавалася критиці.

Основні функції МВФ

Штаб-квартира МВФ, Вашингтон (округ Колумбія)

сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці

розширення світової торгівлі

кредитування

стабілізація грошових обмінних курсів

Проблема полягає в тому, що роль окремих груп країн у цьому процесі визначається саме міжнародними фінансовими організаціями, оскільки вони перебирають на себе функції створення рамкових умов світового економічного порядку, зокрема валютного, акумулювання у світовому масштабі тимчасово вільних валютних коштів і їх розподіл між країнами-позичальниками. Реалізація цих функцій міжнародних фінансових організацій і є одним з основних чинників утворення єдиної світової валютно-фінансової системи та інтеграції в цю систему національних економік.

15. Співробітництво МВФ з Україною.

У вересні 2002 р. Радою директорів МВФ було затверджено програму “Механізм розширеного фінансування” для України загальним обсягом близько 2,266 млрд. дол. В рамках зазначеної програми Україна отримала 1,591 млрд. доларів США. Позика в рамках програми EFF надається державам, які здійснюють докорінні структурні реформи народного господарства з метою забезпечення їх фінансової і макроекономічної стабільності. За період дії програми Україною було здійснено шість переглядів, останній перегляд програми відбувся 20.09.2001, де Україна отримала – 290,7 млн. СПЗ (загалом по програмі - 1,19 млрд. СПЗ).

У 2004 році було завершено співробітництво з МВФ за програмою EFF “Механізм розширеного кредитування”, виникла необхідність у розробці нових програм співпраці з МВФ на основі підходів: поступове перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних відносин, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків. Серед прийнятних форм на безкредитній основі було обрано програму “попереджувальний стенд-бай”.

Програма „попереджувальний стенд-бай” розрахована на те, щоб підтримувати енергійні темпи економічного зростання та утримувати стабільність. Буде впорядковано видатки, у тому числі і шляхом здійснення пенсійної реформи та реформи соціального захисту. Також буде зміцнено фінансовий сектор, причому особлива увага приділятиметься скороченню ризиків у банківському секторі.

З 11 по 20 травня 2005 року в Україні працювала комісія Європейського департаменту МВФ. Експерти комісії провели консультації та переговори для отримання й проведення аналізу відомостей про результати економічної діяльності за І квартал, де було визначено, що бюджет на 2006 рік не узгоджується з економічною політикою, яка була закладена в основу програми за угодою „попереджувальний стенд-бай”, крім того кілька узгоджених за програмою заходів, що стосуються фіскального та банківського секторів, не було виконано, зокрема прийняття змін до Закону про ПДВ, які мають набрати чинності не пізніше січня 2006 року.

16. Характеристика групи Світового Банку.

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Банк, що надав у 2002 фінансовому році країнам-клієнтам позики на загальну суму 19,5 млрд дол. США, у цей час здійснює свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, роблячи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв'язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

Група Світового банку складається з чотирьох основних інститутів - Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ); до цієї ж групи належить також Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), який має специфічні функції, але організаційно пов'язаний із Світовим банком.

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, - Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов'язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів. Таким чином, сформувалася група Світового банку із п'яти організацій.

Незважаючи на певну різницю у функціях, всі організації Світового банку тісно зв'язані, перш за все, єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування. Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові - Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності.

17. Характеристика ЄС.

Європейська Спільнота (колишня назва: Європейська Економічна Спільнота – ЄЕС) була створена в 1957 року на підставі Римського Трактату, укладеного шістьма державами: Бельгією, Францією, Голландією, Люксембургом, Італією та Німеччиною. Головне досягнення спільноти – це встановлення Внутрішнього Ринку, який базує на так званих „чотирьох свободах” – вільний обіг товарів, послуг, осіб та капіталу між державами членами ЄС. Найвищим досягненням економічної інтеграції є створення у 1999 році Економічного та Валютного Союзу, який, серед іншого, має поетапно допровадити до заміни державних валют спільною валютою євро.

Після чергового розширення в 2007 р., завдяки прийняттю Болгарії та Румунії, Європейський Союз об’єднав 27 держав, загальне населення яких становить 483,7 млн. мешканців, а загальна площа - 4326,28 тис. км2.

Сумарний валовий внутрішній продукт ВВП (2005) становить 10,8 трильонів € (1 місце в світі), що в середньому дає 23 400 € на мешканця.

Головним завданням Європейського Союзу є організація співпраці між державами членами ЄС, а також між їх мешканцями. До найважливіших цілей Союзу відносяться: гарантії безпеки, економічного та соціального розвитку, а також охорона свобод, прав та інтересів громадян. Європейський Союз визнає національну своєрідність держав членів ЄС, їх історію, традиції та культуру. Метою спільної діяльності в галузі міжнародної політики та безпеки є зміцнення європейської цілісності, укріплення та поширення ідей миру, підвищення рівня безпеки в Європі та в світі. Виходячи з трактатів, Європейський Союз проводить спільну зовнішню політику та політику безпеки. Цими галузями є:

Захист спільних цінностей, інтересів, незалежності та інтегральності Союзу, відповідно до постанов Хартії Об’єднаних Націй,

Підтримання безпеки Союзу всіма можливими способами,

Зміцнення миру та підвищення рівня міжнародної безпеки, відповідно до постанов Хартії Об’єднаних Націй, рішень гельсінської конференції ОБСЄ 1975 р. та паризької конференції 1990 р., що стосується також держав, які граничать з Європейським Союзом,

Поширення ідеї міжнародної співпраці,

Розвиток і зміцнення демократичної влади та справедливості, дотримання прав людини та основних свобод.

18. Еволюція монетарної інтеграції країн Західної Європи.

19. Характеристика НАФТА.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА, англ. North American Free Trade Agreement, NAFTA; фр. Accord de libre-échange nord-américain, ALENA; ісп. Tratado de Libre Comercio de América del Norte, TLCAN) - угода про вільну торгівлю між Канадою, США і Мексикою, що грунтується на моделі Європейського Співтовариства (Європейського союзу). Угода НАФТА було підписана 17 грудня 1992 і вступило в силу 1 січня 1994.

Як і інші регіональні інтеграційні блоки, НАФТА організоване з метою розширення економічних зв'язків (перш за все, взаємної торгівлі) між країнами-учасницями. Забороняючи державам-членам дискримінацію відносно взаємних товаропоставок та інвестицій, НАФТА встановлює протекціоністські правила проти зовнішніх виробників (зокрема, в текстильній промисловості і автомобілебудуванні).

Економічна інтеграція в Північній Америці відрізняється від інтеграції в Західній Європі і Азії, заснованих на узгодженої регулюючої діяльності багатьох високорозвинутих держав.

В інших регіонах інтеграція здійснювалася зверху «вниз», коли міжурядові угоди стимулювали контакти підприємців різних країн. В НАФТА, навпаки, процес інтеграції йшов «знизу вгору»: спочатку високого рівня досягли міжкорпоративні зв'язку, а потім на їх основі приймалися міждержавні угоди.

Усередині НАФТА, на відміну від ЄС і АТЕС, є тільки один центр економічної сили - США, чия економіка у декілька разів перевершує Канаду і Мексику разом узяті. Ця моноцентричність полегшує управління (країна-лідер легко може нав'язати свої рішення слабшим партнерам), але одночасно створює середовище потенційних конфліктів (партнери США можуть виявитися незадоволеними своїм підлеглим положенням). Крім того, інтеграція виявляється однобокою: Канада і Мексика тісно інтегровані з США, але не один з одним.

Центральним організаційним інститутом НАФТА є Комісія з вільної торгівлі на рівні міністрів торгівлі, яка стежить за виконанням угоди і сприяє вирішенню суперечок, що виникають при його інтерпретації. Вона контролює діяльність 30 комітетів і робочих груп. При формуванні обсягу компетенції комісії використаний наступний принцип: в межі компетенції цієї комісії включені повноваження, якими країни зазвичай наділяють міністрів торгівлі. Учасники НАФТА не мають наміру трансформувати його, як це було в ЄС, в митний союз. Це пояснюється тим, що 70% зовнішньої торгівлі США припадає на країни за межами НАФТА, тому Сполучені Штати хочуть зберегти свободу своєї зовнішньоекономічної політики.

20. Характеристика МЕРКОСУР.

МЕРКОСУР (MERCOSUR) - спільний ринок країн Південної Америки. МЕРКОСУР об'єднує 250 млн чоловік і більше 75% сукупного ВВП континенту.

У нього входять Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай (з липня 2006 розпочато процедуру вступу, між тим до цього часу парламенти не всіх членів союзу дали свою згоду на прийняття Венесуели в члени), а в якості асоційованих членів - Чилі, Болівія, Колумбія, Еквадор і Перу; також проводяться консультації про розширення співпраці з Кубой.Содержаніе [прибрати]

Історія

Назва організації походить від іспанського Mercado Común del Sur, що означає «Южно-американський спільний ринок». Першим кроком до створення об'єднаного ринку послужило угоду про вільну торгівлю, підписану Аргентиною і Бразилією в 1986 р. У 1990 р. до цієї угоди приєдналися Парагвай і Уругвай.

У нинішньому вигляді блок був створений 26 березня 1991 року в ході першої зустрічі президентів Аргентини, Бразилії, Парагваю і Уругваю, що відбулася в Асунсьйоні. Після закінчення зустрічі був підписаний Асунсьонського договір - основний документ, який визначив механізми, структуру митного союзу і спільного ринку чотирьох держав та його завдання.

Основними адміністративними органами об'єднання є Рада загального ринку, Група загального ринку, Комісія з торгівлі, Спільна парламентська комісія, Соціально-економічний консультативний форум і Адміністративний секретаріат. У перших чотирьох робота ведеться на міжурядовому рівні. Також під егідою Центрального банку Бразилії діє Підгрупа з фінансових угод, в рамках якої узгоджуються питання банківського нагляду, уніфікації банківського і фондового законодавства, боротьби з відмиванням нелегальних доходів і т. д.

Основний принцип діяльності вищих органів Меркосур - консенсус. Ідея створення якої-небудь наднаціональної структури за прикладом Європейського союзу не отримала підтримки.

З 1 січня 1995 відповідно до Угоди Оуро Прето, підписаним в 1994, Меркосур перейшов на вищий інтеграційний рівень: від зони вільної торгівлі до митного союзу. Під внутризональной торгівлі для всіх учасників вводиться єдиний зовнішній митний тариф (ЕВТТ) на продукцію, що ввозиться з третіх країн (ставка імпортних мит для різних товарів коливається від 0 до 20%).

18 грудня 2007 Меркосур підписав торговельну угоду про вільну торгівлю з Ізраїлем.

20 грудня 2011 під час зустрічі в верхах в Монтевідео, міністри закордонних справ чотирьох повних країн-членів, спільно з міністром закордонних справ Палестини Ріяд аль Малікі, підписали угоду про вільну торгівлю з Палестиною.

У серпні 2010 року на 39-й зустрічі на вищому рівні Меркосур був затверджений спільний Митний кодекс [1], який повинен завершити формування Митного союзу в рамках МЕРКОСУР.

21. Характеристика КАРІКОМ.

КАРІКОМ — спільний ринок країн Карибського басейну

До Карибського загального ринку (КАРІКОМ) входять такі країни, як Гаяна, Барбадос, Ямайка, Тринідад і Тобаго, Антигуа і Барбуда, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Домініка, Гренада, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Беліз.

Членом КАРІКОМ є також Багамські острови, але вони не беруть участі у домовленостях про створення єдиного ринку.

Карибський спільний ринок було засновано 1973 р.

Його головними цілями є:

створення загального ринку;

координація зовнішньоекономічної політики;

функціональне економічне співробітництво в деяких галузях.

Карибський загальний ринок в рамках КАРІКОМ, де повністю ліквідовані торгові обмеження між Барбадосом, Трінідадом і Тобаго, Гайаною, Ямайкою і Антігуа. Ці країни схвалили єдиний митний тариф по відношенню до товарів третіх країн, тобто це фактично митний союз, в основі якого лежать промислово-сировинні товари. Третина взаємної торгівлі — нафтопродукти.

Східно-карибський загальний ринок, що включає в себе найменш розвинені країни; тенденція до створення загальної валюти і спільного ЦБ.

1995 рік — вільне переміщення громадян, скасування паспортного режиму.

У межах Карибського спільного ринку були усунуті основні обмеження торгівлі між його членами. Товари країн-членів не обкладаються митом при ввезенні.

У 1989 році в рамках КАРІКОМ було прийнято рішення використовувати єдину Гармонізовану систему опису і кодування товарів для цілей тарифної класифікації. Поки що не всі держави виконали це завдання.

1 січня 1991 р. країни КАРІКОМ (за винятком держав Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Антигуа і Барбуда, Сент-Люсія) встановили єдині ставки ввізного мита на товари, що ввозяться з країн, які не є членами КАРІКОМ. Такі єдині ставки встановлені стосовно промислової продукції. Щодо інших товарів окремі держави встановлюють ставки мита самостійно. Ставки ввізного мита на різні товари відрізняються (від 5 до 40%). Найбільш високими ставками митами обкладаються товари, аналогічні тим, які виробляються на території КАРІКОМ у достатніх кількостях. Готова і «проміжна» продукція (тобто продукція, отримана в результаті переробки, що може далі використовуватися для виробництва іншої продукції) обкладаються ввізним митом за нижчими ставками. Окремі держави можуть встановлювати ще нижчі тарифи на деякі товари з країн, що не є членами КАРІКОМ, проте це заборонено щодо цілого ряду товарів.

22. Характеристика АСЕАН.

Асоціації держав Південно-Східної Азії (англ. Association of Southeast Asian Nations, ASEAN, АСЕАН) — це геополітична та економічна міжнародна організація, до якої входять 10 краïн, розташованих в Південно-Східній Азіï.

Організація була створена 8 серпня 1967 року Філіппінами, Малайзією, Індонезією, Сінгапуром і Таїландом, які прийняли Бангкокську декларацію. Пізніше до них приєднались Бруней, Камбоджа, Лаос, М’янма та В’єтнам.

Проте сам союз було закріплено на папері у вигляді Договору про друбжу та співробітництвов АСЕАН в Південно-Східній Азіï лише в 1976 році на Балі.

Батьками-засновниками АСЕАН вважають цих міністрів іноземних справ:

Адам Малік з Індонезіï, Нарцисо Рамос з Філіпін, , Абдул Разак з Малайзіï, С. Раджаратнам з Сінгапуру та Танат Хоман з Тайланду.Зміст [сховати]

Шлях до АСЕАН

У 1960 роках розпад колоніальних імперій призвів до отримання незалежності Філіпінами, Малайзією та Індонезією. Процес утворення нових держав завжди відбувається в тяжких умовах, тому лідери новостворених краïн бажали мати впевненість у тому, що лідери краïн-сусідок не будуть втручаться в внутрішні справи. Найбільше цього побоювались такі невеликі краïни, як Сінгапур та Бруней. У результаті основними засадами новоï регіональноï організаціï стали невтручання в внутрішні справи, консенсус, невикористовування сили та неконфронтація.

Структура АСЕАН

Найвищим органом АСЕАН є саміт лідерів (глав держав та урядів) краïн-учасниць, який проводиться щорічно починаючи з 2000 року. Саміт триває 3 дні і супроводжується зустрічами з партнерами по регіону. Повсякденне керування роботою організаціï виконує постйний комітет у складі міністра зовнішніх справ поточноï краïни-голови та послів інших краïн-учасниць. Постійний секретаріат розташований в Джакарті. На чолі секретаріату стоïть Генеральний секретар. У листопаді 2008 року цю посаду займав колишній міністр зовнішніх справ Тайланду Сурін Пітсуван. Робота Асоціації ведеться в 29 комітетах та 122 робочих групах. Щорічно в АСЕАН проводиться понад 300 заходів та зустрічей.

Головування

Головування в організації здійснюється в порядку встановленої черговості з терміном в один рік відповідно до алфавітного розташування країн англійською мовою. Відповідно, в 2007 головував Сінгапур, в 2008 — Таїланд, проте це вимагає підтвердження. На НМЗС головує міністр закордонних справ тієї країни, яка очолювала організацію торік.

Краïни-учасниці

Безпосередньо до організаціï належать Філіпіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур та Таïланд. 7 січня 1984 року до них приєднався Бруней-Даруссалам, 28 липня 1995 року — В’єтнам, 23 липня 1997 року — Лаос та М’янма. 30 квітня 1999 року — Камбоджа. Наразі Папуа-Нова Гвінея має статус краïни-спостерігача. В 2002 році Східний Тимор подав заяву про бажання набути такого ж статусу. Населення краïн АСЕАН перевищує 500 млн, загальна площа краïн ставновить 4,5 млн кв. км, а валовий внутрішній продукт — понад 737 млрд доларів США.

Мета АСЕАН

Метою асоціації було оголошено прискорення економічного розвитку та соцiального прогресу в краïнах-учасницях, захист миру та стабiльності в регiоні, а також надання краïнам-учасницям змоги мирного розв'язання спірних питань.

Економічна спільнота

АСЕАН підкреслює необхідність взаємодіï в галузі безпеки, соціо-культурноï та економічноï інтеграціï. Найбільшого успіху вдалося досягнути якраз в економічній галузі. Наразі встановлено мету про створення в 2015 році Економічноï спільноти АСЕАН. Вона об’єднає понад 560 млн людей, обсяг торгівлі перевищить 1,5 трлн доларів США.

23. Характеристика АТЕС.

АЗИАТСКО-ТИХООКЕАНСКИЙ ФОРУМ ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА (АТЭС) - международная экономическая организация, созданная для развития интеграционных связей между странами бассейна Тихого океана. В настоящее время объединяет экономики 21 страны самого разного уровня развития (Австралия, Канада, Китайская народная республика (КНР), Индонезия, Малайзия, Мексика, Новая Зеландия, Папуа-Новая Гвинея, Перу, Россия, Сингапур, США, Таиланд, Тайвань, Чили, Филиппины, Южная Корея, Япония).

История АТЭС

Основана в г. Канберра (Австралия) по инициативе премьер-министра Австралии Б. Хоука в 1989. Первоначально в нее вошли 12 стран - 6 развитых государств бассейна Тихого океана (Австралия, Канада, Новая Зеландия, США, Южная Корея, Япония) и 6 развивающихся государств Юго-Восточной Азии (Бруней, Индонезия, Малайзия, Сингапур, Таиланд и Филиппины). К 1997 в АТЭС входили уже почти все основные страны тихоокеанского региона: новыми членами стали Гонконг (1993), КНР (1993), Мексика (1994), Папуа-Новая Гвинея (1994), Тайвань (1993), Чили (1995). В 1998, одновременно с приемом в АТЭС трех новых членов - России, Вьетнама и Перу - введен 10-летний мораторий на дальнейшее расширение состава членов Форума. Заявления на вступление в АТЭС подали Индия и Монголия. Созданию АТЭС предшествовало долгое развитие в 1960-1980-х в азиатско-тихоокеанском регионе более локальных экономических союзов - АСЕАН, Тихоокеанского экономического совета, Конференции по тихоокеанскому экономическому сотрудничеству, Южнотихоокеанского форума и т.д. Еще в 1965 японский экономист К. Кодзима предлагал создать Тихоокеанскую зону свободной торговли с участием промышленно развитых стран региона. Процесс взаимодействия активизировался в 1980-е, когда страны Дальнего Востока стали демонстрировать высокий и стабильный экономический рост.

24. Характеристика СНД.

Співдружність Незалежних Держав (СНД)) — міждержавне об'єднання більшості пострадянських країн.

Історія

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.

25. Характеристика ОЧЕС.

Організація чорноморського економічного співробітництва - міжурядова організація, що об'єднує 12 держав Причорномор'я і Південних Балкан. ОЧЕС заснована 1 травня 1999 на базі Договору про чорноморському економічне співробітництво від 25 червня 1992. Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі.

Учасники

Азербайджан (Республіка Азербайджан)

Албанія (Республіка Албанія)

Вірменія (Республіка Вірменія)

Болгарія (Республіка Болгарія)

Греція (Грецька Республіка)

Грузия

Молдавія (Республіка Молдова)

Росія (Російська Федерація)

Румунія - Голова з 1 січня 2011 по 30 червня 2011

Сербія (Республіка Сербія)

Туреччина (Турецька Республіка)

Україна

Спостерігачі

Австрія (Австрійська Республіка)

Білорусія (Республіка Білорусь)

Німеччина (Федеративна Республіка Німеччина)

Єгипет (Арабська Республіка Єгипет)

Ізраїль (Держава Ізраїль)

Італія (Італійська Республіка)

Польща (Республіка Польща)

Словаччина (Словацька Республіка)

США (Сполучені Штати Америки)

Туніс (Республіка Туніс)

Франція (Французька Республіка)

Хорватія (Республіка Хорватія)

Чехія (Чеська Республіка)