48. Регулювання міжнародної міграції робочої сили

Регулювання міжнародної міграції робочої сили здійснює Міжнародна організація праці - МОП (International Labor Organization - 1LO). Вона була утворена в 1919 p. як автономна організація в складі Ліги Націй; з 1946 р. стала спеціалізованим закладом ООН. До неї входять 170 країн-членів, в тому числі Україна. Штаб-квартира знаходиться в Женеві. Особливістю МОП, яка відрізняє її від інших міжнародних організацій, є те, що представництво кожної країни-члена складається з трьох соціальних верств: від урядовців, і підприємців трудівників. Головна мета МОП - сприяння встановленню соціальної справедливості в сфері праці, захист інтересів трудящих на основі соціального партнерства, поліпшення умов праці. МОП мас чотири головні стратегічні цілі:

§ розвиток і реалізація норм і принципів у сфері праці;

§ створення більш широких можливостей для жінок і чоловіків щодо забезпечення достойної зайнятості;

§ розширення охоплення й підвищення ефективності соціального захисту для всіх;

§ зміцнення трьохсторонньої структури й підтримка соціального діалогу. Функції: нормативна діяльність; технічне співробітництво; підготування досліджень і публікацій.

1. Адміністративно-правові. До них відносять: а) національні законодавства які визначають юридичний, політичний та професійний статус іммігрантів в даній країні; б) національні служби іміграції, в тому числі: контроль на в’їзд в країну імігрантів, видача дозволу на в’їзд в країну; видача дозволу на роботу. 2. Економічні: а) здійснення вербування іноземних робітників: Ø надання місця роботи; Ø високого рівня заробітної плати; Ø надання житла; Ø здобуття освіти; Ø надання гарантій про медичне обслуговування. Рівні регулювання міжнародної міграції робочої сили: Національний рівень – заходи окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні. Міжнародний рівень – система заходів по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках світового господарства. Інтеграційний рівень – заходи по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках інтеграційного об’єднання. Система органів, на рівні яких здійснюється національна міграційна політика: Ø міністерство праці; Ø міністерство внутрішніх справ; Ø міністерство юстиції; Ø національні міграційні служби.  На міжнародному рівні: Ø міжнародна організація праці (МОП); Ø міжнародна організація міграції (МОМ).  Членами МОП є: Ø уряди країн-учасниць; Ø профспілки; Ø організації підпрємців.

 

49. Регулювання валютно-кредитної політики країн

Міжнародний валютний фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Банк міжнародних розрахунків (БМР); функції; ресурси; кредитно-фінансова діяльність; спеціальні права запозичення; технічна допомога; організаційно-функціональна структура. Основні цілі МВФ:

o зміцнювати міжнародне співробітництво в галузі валютної політики;

o забезпечувати життєздатність міжнародної системи платежів і стабілізувати ринок іноземної валюти;

o надавати кредитів країнам-членам.

Формування ресурсів МВФ. Структура ресурсів фонду складається з двох блоків:

■ внесок кожної країни в статутний капітал МВФ відповідно з її квотою;

■ запозичені кошти: кредитні лінії від урядів і центральних банків його членів.

Фонд також використовує запозичені кошти. За узгодженням з Групою десяти (Г-10) МВФ користується кредитом країн Г-10 у межах ліміту до 17 млрд СДР. Крім того, Фонд одержує позики в центральних банках і казначействах Саудівської Аравії і деяких інших держав. Загальна величина запозичених коштів не повинна перевищувати 60 % загального обсягу квот.

Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснюється в двох модифікаціях:

■ угода або трансакція (transaction), яка полягає в наданні країнам коштів із власних ресурсів Фонду;

■ операція (operation), яка полягає в наданні посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів.

Кредитні операції здійснюються тільки з центральними банками і стабілізаційними фондами.

Подовжені угоди укладаються строком на три роки. Вони спрямовані на підтримку економічних реформ у країнах-членах. Викуп валюти має відбутися не пізніше, ніж через 10 років.

2. Концесійне фінансування призначене для найменш розвинутих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування надається на пільгових умовах під 0,5 % щорічних з виплатою боргу через 10 років.

3. Спеціальне фінансування надається у зв'язку з надзвичайними обставинами. До них належать стихійне лихо, соціальні заворушення, різке падіння цін на експортні товари або підвищення їх - на імпортні. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуванням труднощів перехідного періоду, що стосується, зокрема, країн Центральної та Східної Європи.

Для такого виду фінансування створено спеціальні фонди:

■ Фонд компенсаційного й непередбаченого фінансування надає можливість давати допомогу державам-членам у разі збитків від стихійного лиха й інших зовнішніх причин;

■ Фонд фінансування буферних запасів призначено для відновлення запасів сировини або накопичення його резервів;

■ Фонд системної трансформації надає фінансову допомогу країнам, що відчувають труднощі в торговельній та платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки;

■ Фонд структурної адаптації призначено для надання допомоги в проведенні структурних економічних реформ у країнах, що розвиваються й мають низький доход, а також для реалізації середньострокових макроекономічних програм. Цей фонд обслуговує також країни з перехідною економікою.

Кошти, одержані зі спеціальних фондів, є доповненням до кредитних часток країн-членів; вони дають змогу збільшити в МВФ запас їхньої національної валюти понад установлені межі.

Розміри фінансування. У рамках регулярного фінансування країна може одержати коштів до 300 % своєї квоти; за концесійною угодою - до 50 %; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30 % квоти.

Кредитні операції МВФ. Крім фінансових операцій, Фонд здійснює й чисто кредитні. До середини 70-х років кредити надавалися переважно розвинутим країнам; потім ситуація різко змінилася, і практично всі кредити йдуть у країни, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою. У 2007 р. загальна сума наданих коштів МВФ становила 2,3 млрд СДР.

Частка голосів деяких країн у Раді керуючих МВФ (за станом на середину 2005р.), %

США	17,4	Китай	3,0
Японія	6,2	Італія	3,3
Німеччина	6,1	Росія	2,8
Франція	5,1	Нідерланди	2,4
Велика Британія	5,1	Індія	2,0
Канада	3,0	Україна	0,6