72.Напрями діяльності Міжнародної організації з міграції.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) заснована в 1949-1951 р. в Брюсселі як міжнародна агенція у справах міграційного переселення переміщених осіб та біженців в Європі, а також для сприяння організованій міграції окремих осіб.

Основними завданнями, які вирішує ця організація, є: 1)управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції та імміграції; 2)сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами; 3)організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити свою батьківщину. Діяльність МОМ здійснюється за принципом, згідно з яким гуманна і впорядкована міграція вигідна всім. Реалізується даний принцип шляхом надання послуг і рекомендацій урядам і мігрантам.

Статутна діяльність МОМ концентрується в 4 основних напрямках: • гуманітарна допомога (включаючи екстрену допомогу); • технічна допомога, зокрема сприяння розвитку національного потенціалу; • соціальний та економічний розвиток через впорядкування міграційних процесів; • організація та проведення досліджень та навчання. Комплексні заходи щодо даних напрямів включають просування міжнародного законодавства в області міграції, обговорення і допомогу в розробці стратегії, захист прав мігрантів, здоров'я мігрантів, а також гендерну оцінку міграції.

73.Участь України у світових міграційних процесах.

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава — експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з Украї ни — Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом — і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема — Росія, Чехія тощо), де переважно пра цювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Ка наду, країни Близького Сходу тощо. У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном — у промисловості, будів ництві, сільському господарстві.

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації. Згубним для економіки країни, для формування її науково-техніч ного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підго товлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може нега тивно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили. Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордо­ном. Можливі канали припливу іммігрантів: повернення раніше емігрувавших, запрошення спеціалістів та фахівців, повернення депортованих. Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці пе­редбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної між­народної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.