44.Квалітативна система віршування.

Квалітативне (якісне) віршування (від латів.(латинський) qualitas — якість), тип віршування, в якому склади співвідносяться по ударній і ненаголошеності, а не по довготі, як в квантитативному (кількісному) віршуванні . До. (до.) с. об'єднує силлабічеськоє, силлабо-тонічне і тонічне віршування

45.Силабічна система віршування.

Силабі́чне віршува́ння (грец. syllábe — склад) — система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто — 13, рідше — 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. Силабічне віршування характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить віршовий рядок на дві рівновеликі частини:

Начебто спи́си, // колосся по по́лю,

Люди коло́сся // стинають без болю (Лазар Баранович, переклад з польської Ольги Крекотень).

Силабічне віршування притаманне поезії, що базується на мові з постійним наголосом у словах на останньому (французька) чи передостанньому (польська) складі. В їх межах він не має смислорозрізнювального значення, його переміщення відбувається у вигляді одного і того ж розміру. Це спостерігається у французькій, польській, турецькі, сербській, вірменській та інших версифікаціях. Під впливом такого віршування у Польщі та латиномовних поетих силабічне віршування поширилось і в Україні 16-18 ст., знайшовши тут зустрічні течії фольклорного походження — коломийки. При певному пануванні парокситонної рими у творчості тогочасних українських поетів (Данило Братковський, Лазар Баранович, Софроній Почаський, Климентій Зіновіїв, Семен Дівович та інші) вживалися вірші з окситонним римуванням, не властивим польській поезії (І. Максимович, «Алфавіт зібраний, римами складений»), траплялися дактилічні закінчення перед цезурою (деякі фрагменти твору Касіяна Саковича «Вірші на жалосний погреб зацкого рицера Петра Конашевича-Сагайдачного...»: «Кгди ж лепій єст стратити // живот за ойчизну, // Ніжли неприятелю // достать ся в корзину»). Україномовна стихія із гнучкою формою акцентування сприяла поступовому видозмінюванню силабічного віршування, зумовлювала повільний перехід від Івана Некрашевича та Григорія Сковороди, до згармонійованої силабо-тоніки, що помітно виявилася в українській поезії другої половини 19 ст. Силабічна система прищеплювалася і російському віршуванню завдяки вихованцям та викладачам Києво-Могилянської академії (Симеон Полоцький, Феофан Прокопович та інші.), але контрастувала з природним для російської мови райошником та іншими формами акцентного вірша, видавалася дещо «штучною». Тому реформа Тредіаковського-Ломоносова (18 ст.), на основі якої розвинулася російська силабо-тоніка, спиралася на власні мовні закономірності, випливала із потреб російської поезії.

46.Силабо-тонічна система віршування.Основні метри та розміри силабо-тоніки. Від грец. Syllabe - склад і грец. Tonos - напруга, наголос. Сутність силабо-тонічної системи полягає в тому, що у віршованій рядку ударні і ненаголошені склади чергуються за певною схемою і утворюють так звані двоскладові і трискладові розміри. У двоскладових розмірах розрізняють хорей - з наголосом на першому складі і ямб - з наголосом на другому складі. Розстановка в рядку всіх можливих наголосів здійсненна лише в тому випадку, коли рядок складається з коротких одно-, дво-і трискладових слів. Але вже Ломоносов визнав, що так писати вірші "важкувато", тому що в мові дуже багато слів довгих, і в полноударной віршованій рядку вони не помістяться. Тому розстановка наголосів суворо не дотримується - вони не повинні падати на "чужі" місця, зате пропускати їх можна - від цього ритмічне звучання не страждає, навпаки, вірш звучить більш різноманітно. У цьому випадку можуть виникати два ненаголошених склади поспіль - вони утворюють групу з ненаголошених складів, яку називають по аналогії з античним віршем пиррихии. Іноді слова стікаються таким чином, що виникають два поспіль ударних склади (спондей). У російських двоскладових розмірах особливо часті різні поєднання стоп ямба і хорея з пиррихии. У трискладових розмірах залежно від місця розташування ударного складу розрізняють: дактиль - з наголосом на першому складі стопи, амфібрахій - з наголосом на середньому складі і анапест - на останньому, третьому складі стопи. Послідовність таких груп ударних і ненаголошених складів (стоп) в рядку і створює віршований розмір. Теоретично кількість стоп у віршованій рядку може бути будь-яким - від однієї і більше, на практиці ж протяжність рядка буває в двоскладових розмірах (хорей, ямб) від 2 до 6 стоп, а в трискладових (дактиль, амфібрахій, анапест) - від 2 до 4 .