П5.Потреби як мотив суспільного виробництва. Поняття, структура та види потреб. Закон зростання потреб.

Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхід­ному для підтримки життєдіяльності і розвитку люди­ни, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

У найзагальнішому вигляді визначають:

• фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

• соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореа- лізація тощо);

• духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як осо­бистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

Потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби за­доволення людських потреб називаються благами.

Економічні потреби — це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спо­нукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та спожи­вання у рамках певної системи соціально-економічних відно­син Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації за такими критеріями:

1. За характером виникнення:

• первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

• вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

2. За засобами задоволеннях

• матеріальні (потреби в матеріальних благах);

• нематеріальні (духовні потреби).

2. За нагальністю задоволення:

• першочергові (предмети першої необхідності);

• другорядні (предмети розкоші).

2. За можливостями задоволення:

• насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість пов­ного задоволення);

• ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені пов­ністю, не мають меж насичення).

2. За участю у відтворюєальному процесі:

• виробничі (потреби у засобах виробництва);

• невиробничі (потреби у споживчих благах).

2. За суб'єктами вияву:

• особисті (виникають і розвиваються у процесі життє­діяльності індивіда);

• колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

• суспільні (потреби функціонування та розвитку суспіль­ства в цілому).

2. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

• абсолютні (перспективні потреби, які мають абстракт­ний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

• дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня вироб­ництва і є суспільною нормою для певного періоду);

• платоспроможні (визначаються платоспроможним попи­том);

• фактичні ( задовольняються наявними товарами та по­слугами).

Економічний закон зростання потреб

Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між виробництвом і споживанням, потребами та існуючи­ми можливостямиїхнього задоволення. Відповідно до цьо­го закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.

П.6 Зміст економічних інтересів: сутність, види, взаємодія.

Усві­домлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мо­тивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інте­ресів

Інтерес (від лат. Interesse — мати важливе значення) — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів.

Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.

Суб'єкти економічних інтересів — окремі індивіди, домо- господарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів — економічні блага (това­ри, послуги, інформація тощо

Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

За суб'єктами:

• особисті;

• колективні, групові;

• суспільні.

За нагальністю, важливістю:

• головні, першочергові;

• другорядні.

За часовою ознакою:

• поточні;

• перспективні.

За об'єктами:

• майнові;

• фінансові;

• інтелектуальні тощо.

За ступенем усвідомлення:

• дійсні;

• уявні.

За можливостями реалізації:

• реальні;

• утопічні.

Система взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів суспіль­ства завжди суперечлива.

Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

• субординоване підпорядкування одних економічних інте­ресів іншим;

координоване узгодження різнобічних інтересів усіх еко­номічних суб'єктів

П.7 Система економічних законів та категорій.

Економічна теорія, пізнаючи об'єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони.

Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні по­няття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки пев­них економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, ка­пітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони вира­жають сутність економічних відносин.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів яка включає всезагальні, за­гальні і специфічні закони.

Всезагальні закони вважають зако­нами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виража­ють фундаментальні основи та послідовність розвитку людсько­го суспільства на всіх етапах.

Специфічні економічні закони, з одного боку, розкривають сутність соціально-економічних відносин у певній економічній системі в процесі її розвитку, з другого, — окремі її сфери.