38.Чергування *о* та *е* з нулем фонеми.

Історичне чергування [о], [е] з нулем звука теж належить до поширених явищ в українській мові, як і в російській та білоруській: ставок – ставки, садок – садки, лікоть – ліктя, орел – орла, день – дня, хлопець – хлопця, сестер – сестра, пісень – пісня. Воно, як і чергування [о], [е] з [і], виникло в зв’язку з занепадом у давньоруській мові зредукованих голосних [ъ] та [ь]. Але якщо з [і] чергуються давні [о], [е], то з нулем звука – лише нові. Виникнення цього чергування зумовлене двома причинами. 1. У різних формах того самого слова або в різних словах із спільним коренем чи основою зредукований у давньоруській мові міг стояти в неоднаковій позиції: в одній позиції він міг бути сильний, а в другій – слабкий. У сильній позиції зредукований [ъ] на [о], а [ь] – на [е]: садъкь – садок, дьнь – день. У слабкій позиції той самий зредукований занепадав: садъка – садка. Внаслідок таких змін відповідно до нових [о], [е], що розвинулись із сильних зредукованих, в інших формах слова чи в інших словах із спорідненою основою тепер немає ніякого голосного: вінок – вінка (з іънъкъ – вънъка). Голосні [о] і [е], що розвинулися із зредукованих у сильній позиції й чергуються в сучасній українській мові з нулем звука на місці колишніх слабких зредукованих, називають випадними. Іноді за аналогією закономірності чергування [о] та [е] з нулем звука порушується. Наприклад, у деяких словах української мови розвинувся новий звук [о] не тільки на місці сильного, а й на місці слабкого зредукованого: рот – рота, лоб – лоба (із рътъ – ръта, лъбъ – лъба). Під впливом називного відмінка тут відбулося пересунення наголосу у формах непрямих відмінків, а це й спричинилось до того, що слабкий [ъ] не занепав, а став вимовлятися як сильний і змінився в [о]: лъба – лъба – лоба. 2. Нові [о] й [е] розвивалися також між приголосними перед сонорними [р], [л], [н], [м], якщо після сонорного в давньоруській мові занепадав [ъ] або [ь]. Наприклад: вихрь – вихор, капль - [капел]. Такі голосні [о], [е] називають вставними. В інших формах слів після сонорного, що йшов після приголосного, міг стояти голосний повного творення, отже, не було умов для розвитку вставного [о] чи [е]: вихру, капля, вузла, сосна, восьми. Таким чином і виникла співвідносність вставних [о] й [е] в одних формах слова з відсутністю будь-якого голосного в інших: свекор – свекра (з свекръ – свекра).

40.Чергування *е* з *о* після шиплячих та *й*.

У СУМ після шиплячих ж, ч, ш, дж та й можуть чергуватися е з о у різних формах слова чи похідних словах: четвертий//чотири; женити//жонатий, жолудь (желудь), вечором (вечеръмь), його; Зсув артикуляційної бази з переднього ряду до заднього, якщо далі іде історично твердий приголосний. Основним в парі виступає е (укр. чотири, давньор. чєтырє). В давньоруській мові шиплячі були постійно м’якими, а голосні вживалися після них відповідно до способу утворення шиплячого. Після шиплячих ж’, ч’, ш’, що виникли внаслідок першої палаталізації, голосні заднього ряду зовсім не вживалися, зате у, а могли вживатися після шиплячих, що утворилися внаслідок пом’якшення кінцевих приголосних твірної основи (г, к, х, д, т, з, с) перед j, яким починався іменний або дієслівний суфікс: ношу <*носjу. о після шиплячих не вживався. Пам’ятки 12-13 ст. свідчать про перехід е в о після шиплячих та постійно м’якого j, де раніше вживався е або ь. Фонетичні умови – як правило, під наголосом і перед дальшим твердим приголосним. З фонет. погляду зміна е на о пояснюється лабіалізуючим впливом твердих приголосних на попередній голосний. е лабіалізувався і пересувався дещо назад, тобто до задньорядного голосного о. В рос. мові така зміна відбулася тільки під наголосом, в укр. – послідовніше. Четвертий – чотири, шести – шостий, вечеря – вечора, дочечка – дочок, лієчка – лійок тощо.