15. Всеукраїнський громадський центр волонтер

Історія організації: Свою діяльність Центр розпочав у 1997 році на базі Київського туристичного клубу “ДЮК-78”.

Ініціативна група молодих людей, серед яких були педагоги, психологи, службовці, історики, журналісти об’єдналась заради спіль но ї реалізації своїх ідей та поширення засад добровільництва в Україні на благо розвитку суспільства. Ще до офіційної реєстрації організації у організації діяв ряд програм, які потім сформувались у три основних напрямки діяльності Центру.

Ранні програми центру:

"Літери в граніті" - пошуково-дослідницька програма збереження культурної спадщини;

"Дворові майданчики" - організація дворових футбольних змагань між підлітками у мікрорайонах міста Києва;

Волонтерська тренінгова служба "Бар'єр" - профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі за методикою "рівний - рівному";

Програма вивчення міжнародного досвіду волонтерської діяльності та організації соціально-педагогічної роботи з молоддю.

Офіційно зареєстровано організацію Міністерством юстиції України 16 грудня 1998 року, рішення №1104.

Напрями діяльності:

“Я і довкілля” - взаємодія людини і природи, вирішення екологічних проблем, вивчення та збереження культурних та історичних пам’яток, природоохоронна діяльність, дослідницько-пошукова робота.

“Я і людина” - розвиток та саморозвиток людини, вирішення проблем інтеграції у суспільство та адаптації до умов сучасного життя різних категорій підлітків та молоді, сприяння вихованню та розвитку лідерських якостей, створення умов для соціальної реабілітації та адаптації людей з особливими потребами, сприяння самореалізації творчої та обдарованої молоді

“Я і міжнародне товариство” - сприяння інтеграції України у міжнародне співтовариство шляхом взаємопроникнення культур, традицій, налагодження взаєморозуміння між людьми різних національностей віросповідань, політичних поглядів на особистісному рівні, під час проведення спільних міжнародних заходів, акцій, а також у ході реалізації спільних проектів, програм.

Ресурсний центр ГУРТ (або Ресурсний центр розвитку громадських організацій «Гурт») — українська громадська неприбуткова організація, заснована у 1995 році та зареєстрована у січні 1996 року. Розташована в Києві. Член Громадської ліги Україна-НАТО, Мережі проєвропейських організацій України, Мережі ресурсних центрів країн центрально-східної Європи «Орфей».

Місія організації — становлення відкритого громадянського суспільства в Україні шляхом зміцнення сектора громадських організацій. Діяльність центру спрямована на надання інформаційної, навчальної та консультаційної підтримки громадським організаціям.

[ред.]

Програми та продукти

Портал суспільно активних громадян України gurt.org.ua, що діє за підтримки Мережі громадянської дії в Україні (UCAN), й його інформаційний електронний бюлетень;

Щорічна конференція з питань суспільної інформації;

Журнал «Добра Воля»;

Всеукраїнська добровольча акція «Весняний тиждень добра»[1], всеукраїнські конкурси «Волонтер року», «Благодійник року»;

Понад 40 друкованих видань загальним накладом понад 39 000 примірників з різних питань стосовно організації та роботи організацій громадянського суспільства (зокрема, з теорії та практики державного управління — «Впровадження системи збору оплати з користувачів державних послуг», «Застосування механізмів ефективності менеджменту в діяльності державних органах» тощо, «Соціальні послуги для киян»[2]).

16.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «НОВЕ СТОРІЧЧЯ»

Адреса: 54030, м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 2, оф.1, т. (0512) 59-06-79, т/факс (0512) 37-30-59, служб. (067) 512-19-34, new.century@bk.ru, valja_makarova@rambler.ru , www.nrc.mk.ua

Рік реєстрації: 2006

Макарова Валентина Миколаївна - директор фонду, голова правління.

Основні напрями діяльності організації:

1. Профілактика ВІЛ та ІПСШ серед споживачів ін’єкційних наркотиків.

2. Профілактика ВІЛ та ІПСШ серед СІН – стимуляторників.

3. Профілактика ВІЛ та ІПСШ серед споживачів ін’єкційних наркотиків через мережу аптек.

4. Медичний, соціально-психологічний супровід СІН, які приймають замісну терапію метадоном та бупренорфіном.

5. Миколаївський регіональний інформаційно-ресурсний центр.

6. Робота з дітьми вулиці — проект “Соціальний патруль дітям!”.

Перелік послуг, які надаються організацією з питань ВІЛ/СНІДу:

- надання стерильного інструментарію (шприци, голки), презервативів, спиртових серветок, дезінфікуючих засобів, прев’язувальних матеріалів на стаціонарних, аутрич та вторинних пунктах обміну шприців в м. Миколаєві та в Миколаївській області;

- консультування клієнтів СІН, ЖСБ, ЛЖВС, “дітей вулиці” та їх оточення (дерматовенеролог, інфекціоніст, нарколог, психолог, юрист);

- переадресація та соціальний супровід в медичні заклади та заклади соціального захисту при потребі;

 експрес-тестування на ВІЛ та ІПСШ;

 до - та після тестове консультування;

 забезпечення інформаційними матеріалами;

 надання технічної, інформаційної, методичної допомоги;

- проведення навчальних тренінгів та семінарів для соціальних і аутріч-працівників партнерських НУО та ДО;

- проведення тренінгів та зустрічей груп самодопомоги з СІН;

- випуск інформаційних видань: газети „Новое столетие” та бюлетеня „Найди себя”.

Графік роботи організації:

понеділок - п’ятниця з 9.00 до 18.00,

субота (робота пунктів обміну шприців та аутріч маршрутів за графіком)

Всі послуги клієнтам надаються безкоштовно та конфіденційно.

МИКОЛАЇВСЬКА АСОЦІАЦІЯ ВІЛ – ІНФІКОВАНИХ «ЧАС ЖИТТЯ»

Адреса: м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 138, т. 48-96-38, 050 394 47 20, 050 410 90 01, 050 410 90 02

chas_zhitty@list.ru

Парахонько Ірина Леонардівна – президент Асоціації.

Місія Асоціації.

Покращення життя людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом та їх близьких, уразливих груп шляхом захисту прав і адвокатства інтересів. Надання медичних, соціальних, психологічних, інформаційних, юридичних послуг з метою зменшення смертності від СНІДу та темпів розповсюдження епідемії ВІЛ у Миколаївському регіоні.

Основні напрями діяльності організації.

1. Надання медичної, соціальної та психологічної допомоги ЛЖВ, які приймають АРТ.

2. Формування та підтримка прихильності до АРТ у дорослих та батьків/опікунів дітей.

3. Надання немедичних та медсестринської допомоги ЛЖВ вдома.

4. Надання медичної, соціальної та психологічної допомоги СІН, які приймають замісну терапію метадоном та бупренорфином.

5. Надання послуг соціального супроводу ЛЖВС, які приймають АРТ, паліативний догляд, психологічна та юридична підтримка, соціально-психологічна допомога ЛЖВС, що потребують немедичного догляду;

6. Надання медичної, соціальної та психологічної допомоги людям з проблемами ЛЖВ/СІН/ТБ.

7. Організація та проведення до- та після тестового консультування населення.

8. Діяльність з формування та підтримки прихильності до замісної підтримуючої терапії у ВІЛ/СІН і СІН.

9. Робота Кабінету Довіри.

Перелік послуг, які надаються організацією з питань ВІЛ/Сніду:

 до- та після тестове консультування на ВІЛ;

 консультування психолога;

 консультування юриста;

 консультування лікаря;

 консультування «рівний-рівному»;

 консультування щодо формування прихильності до АРТ;

 консультування наркотично залежних з питань замісної терапії (метадон, еднок);

 групове та сімейне консультування;

 консультування близьких, рідних СІН і ЛЖВ;

 проведення інформаційно-просвітницьких занять та семінарів;

 надання засобів для догляду важких хворих (**);

 надання медикаментів за призначенням лікаря;

 оплата лабораторних досліджень, МРТ, КТ(**).

** - при наявності на це бюджетних коштів в організації.

Графік роботи організації:

понеділок - п’ятниця з 9.00 до 18.00.

Всі послуги надаються безкоштовно.

17. Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця — це міжнародний гуманітарний рух в якому беруть участь близько 97 мільйонів добровольців у всьому світі. Метою діяльності руху є захист людського життя та здоров'я, запобігання людським стражданням та їх полегшення, незалежно від раси, релігійних та політичних поглядів.

Складовими частинами руху є:

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) - приватна організація, яка була заснована в 1863 році в Женеві, Швейцарія. Комітет, що складається з 25 членів має унікальні повноваження, які були наданні міжнародною спільнотою, щоб захищати життя та гідність жертв міжнародних та внутрішніх збройних конфліктів.

Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (МФЧХ і ЧП) — організація, заснована в Парижі в 1919 році. Федерація займається координацією всіх національних організації в межах руху. В тісній співпраці з національними організаціями вона проводить міжнародні гуманітарні операції, які потребують значних ресурсів. Міжнародний секретаріат Федерації знаходиться в Женеві, Швейцарія.

18. Пирогов Микола Іванович (* 13 (25) листопада 1810, Москва — † 23 листопада (5 грудня) 1881, Вінниця) — російський, український хірург, анатом і педагог. Засновник оперативної хірургії та топографічної анатомії, військово-польової хірургії. Член-кореспондент Російської Академії Наук

Неоціненними є праці вченого, присвячені воєнній медицині. Основи, закладені в його воєнно-польовій хірургії, перевірені суворим досвідом багатьох воєн аж до колосального досвіду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. "Як хірург воєнно-польовий, - писав відомий вітчизняний хірург С.С.Юдін, - Пирогов не мав собі рівних у всі століття, в будь-якій країні, в усіх народів". Беручи активну участь як хірург у війнах, керуючись власним досвідом, він наголосив на найважливіших заходах, що забезпечують проведення правильного сортування, евакуації та госпіталізації поранених. Уперше у світі використав ефірний наркоз у воєнно-польових умовах, гіпсову пов'язку, заснував інститут сестер милосердя, що став родоначальником вітчизняного Товариства Червоного Хреста.

19. 24 червня 1859 року в Сольферіно, селищі в північній Італії, де французькі і італійські війська билися з австрійцями. У цій запеклій битві за декілька годин лягло 40000 жертв - убитих і поранених. Санітарні служби воюючих сторін були безсилі допомогти в ситуації, що склалася. Вигляд важких страждань поранених привів в жах швейцарця Анрі Дюнана, що проїжджав у тих місця по власних справах. Він припинив поїздку та залишився, щоб надавати допомогу всім пораненим воїнам, незалежно від національності. Він зробив заклик у сусідніх селах, і разом з місцевими жителями у найближчій церкві влаштував пункт, де надавали невідкладну допомогу.

Повернувшись до Швейцарії, Анрі Дюнан не міг стерти з пам’яті цю страшну картину. Він узявся за перо, щоб розповісти світу про цю драму війни. У 1862 році була закінчена його книга "Спогад про Сольферіно". Дюнан надрукував книгу за власні кошти і розіслав її європейським монархам, політичним діячам, військовим, меценатам, друзям. Успіх виявився миттєвим і перевершив всі очікування. Книга сильно схвилювала Європу, оскільки багатьом була невідома жорстока реальність битв.

В ті часи в Женеві існувало благочинне товариство, президентом якого був адвокат Густав Муанье. "Книга ‘Спогад про Сольферіно’ вразила мене" - писав він. Будучи людиною дії, Муанье запропонував Дюнану переговорити про цю книгу з іншими членами Товариства. В ході зустрічі була створена комісія з п’яти членів. Крім самого Анрі Дюнана і Густава Муанье, в її склад увійшли генерал Гийом-анрі Дюфур і доктора Луї Аппія і Теодор Монуар - швейцарські громадяни. Вперше комісія зібралася 17 лютого 1863 року і назвала себе "Міжнародним комітетом допомоги пораненим".

В подальші місяці ці п’ять членів Комітету вели напружену діяльність, в результаті якої в жовтні 1863 року в Женеві відбулася міжнародна конференція. У ній взяли участь представники шістнадцяти держав. З цієї нагоди був вибраний відмітний знак - червоний хрест на білому фоні. Знак мав на меті виділяти і охороняти тих, хто надає допомогу пораненим воїнам. Ця конференція лягла в основу установи Червоного Хреста. А сам комітет пізніше був переіменований в Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МККК).

Велика заслуга Анрі Дюнана полягає в тому, що він, на відміну від попередників, не обмежився окремими і спонтанними гуманістичними жестами, а висунув в своїй книзі нову конкретну пропозицію - створити у всіх європейських країнах товариства з надання допомоги, які у військовий час, діючи на добровільних засадах, забезпечували б догляд за пораненими, незалежно від національності - і реалізував її. Ця пропозиція лягла в основу створення національних товариств Червоного Хреста, а пізніше Червоного Півмісяця.

Крім захисту поранених, на думку Анрі Дюнана, необхідно було надати статус нейтралітету не військовим особам, що опинилися в районі битви. Тому він запропонував сформулювати "міжнародний принцип, умовний і узаконений, який став би основою товариств з надання допомоги пораненим в різних країнах". Ця пропозиція Дюнана поклала початок сучасному міжнародному гуманітарному праву, першим конкретним офіційним втіленням якого стане Женевська Конвенція 1864 року.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МККК) є установою, що поклала почало Міжнародному Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця .

Ви можете переглянути фільм про історію Руху. Фільм був створен Міжнародим Комітетом Червоного Хреста.

20.

XXIX конференція Міжнародного руху Червоного Хреста і Півмісяця (2006)

У червні 2006 року відбулася XXIX конференція Міжнародного руху Червоного Хреста і Півмісяця [5], головною подією якої стало прийняття рішення про приєднання до Руху національних товариств Палестини та Ізраїлю. Тепер діяльність ізраїльських добровольців з товариства «Маген Давид Адом» за межами країни захищатиметься нормами міжнародного права.

Емблема МДА

Учасники конференції також домовилися про третю, нейтральною емблемі Руху - Червоний Кристал.

Прийом національного товариства Червоного Щита Давида відкладався майже 60 років через суперечку навколо символіки організації, оскільки іудеї відмовлялися визнавати і християнський хрест, і мусульманський півмісяць. Згідно з декларацією, прийнятою на конференції, в Ізраїлі в якості емблеми буде використовуватися червоний кристал - червоний чотирикутник на білому тлі. Одночасно було вирішено, що ізраїльська організація «Червоний щит Давида», або «Маген Давид Адом" (МДА) - може продовжувати використовувати на території Ізраїлю свій колишній символ (червону шестикутну зірку - «щит Давида», оточену червоним ромбом).

Представники мусульманських держав виступали проти прийняття Ізраїлю - зокрема, Сирія вимагала від Ізраїлю спочатку допустити сірійське товариство Червоного Півмісяця на території Голанських висот, анексованих Ізраїлем в 1981 році.

Блаже́нна ма́ти Тере́за (Агнеса Гонжа Боякшу, алб. Agnes Gonxha Bojaxhiu; *26 серпня, 1910 — †5 вересня, 1997) — католицька черниця, засновниця доброчинних місій, лауреат Нобелівської премії миру за 1979 рік. Впродовж понад сорока років допомагала злиденним, хворим і сиротам у місті Колката в Індії.

Зростаючи під керівництвом матері Терези, доброчинні місії розповсюдили свою діяльність на інші країни. На порозі 70-х років мати Тереза здобула міжнародну відомість і визнання як заступниця злиденних і безпомічних. Частково її слава завдячує документальному фільму й книзі Малькольма Маґґеріджа «Щось прекрасне для Бога» (англ. Something Beautiful for God). Після смерті мати Тереза була беатифікована як блаженна Тереза з Калькути.[1][2]

60.Досвід застосування ігрових технік в соціальній вуличній роботі дозволяє виділити таку

класифікацію ігор:

1) за напрямом виховних дій (музичні, танцювальні, інтелектуальні);

2) за видами інвентарю, який використовується (естафети, настільні, аукціонні та ін.);

3) за ставленням до творчості (репродуктивні, конструкторські, новаторські). Головною умовою успіху застосування ігор в соціальній роботі є активне залучення

учасників не лише до самого процесу програвання, а й до процесу створення гри, її народження

Тому по відношенню до створення нового оригінального пропонується така класифікація ігор :

– ігри, в яких відчувається нестача інформації;

– ігри, умови яких потребують доповнення;

– ігри, де визначено лише сюжет;

– ігри з суперечностями у змісті;

– ігри із запланованими помилками у змісті (з метою виправлення помилок учасниками);|

59.

Фахівець з соціальної роботи, готуючи волонтерів до діяльності в умовах вуличного простору, повинен перш за все, формувати уявлення про мету соціальної вуличної роботи, яку слід розглядати як низку наступних завдань:

• покращення положення та здоров’я дітей та молоді шляхом привнесення та додання до середовища, де вони змушені жити, того, в чому вони мають потребу, та того, чого вони позбавлені;

• спонукання дітей та підлітків до встановлення стосунків з людиною чи групою, що піклується про них, та з тими, хто може допомогти їм в організації змістовного дозвілля;

• допомога «дітям вулиці» в реалізації їхніх прав та потенційних здібностей, обдарувань.

Волонтерська вулична соціальна робота передбачає:

• встановлення довірливіих відносин з кризовими категоріями дітей та молоді, які більшість часу перебувають на вулиці і потребують допомоги соціального працівника;

• сприяння в усвідомленні і сприйнятті позитивних стереотипів соціальної поведінки;

• залучення громадськості до вирішення соціальних проблем «вуличних» категорій дітей та молоді;

• консультування з питань, важливих для даної категорії;

• переадресування до інших існуючих інститутів соціальної допомоги;

• допомога в захисті відбудь-якого психічного та фізичного насилля;

• надання первинної медичної допомоги;

• надання інформації про шляхи збереження здоров’я, сприяння прийняттю здорового способу життя;

• здійснення профілактичної роботи щодо попередження правопорушень та злочинності серед дітей та молоді;

• надання мінімальних соціальних послуг (доставка їжі, одягу та ін.).

57. Телефон довіри - один з видів соціально значущих послуг. Надає можливість анонімної телефонної бесіди з кваліфікованим консультантом.

В ході розмови абоненту може надаватися інформація і психологічна підтримка, а також абонент може передавати відомості консультанту. Телефон довіри часто використовується для консультування по складним, суперечливим тем, обговорення яких в особистій бесіді могло б бути скрутним: міжособистісні і сексуальні відносини, стигматизованих хвороби, вживання наркотиків, злочини.

Зміст

Історія

Перші телефони довіри з'явилися в США на початку минулого століття. Навесні 1906 р. в Нью-Йорку протестантського священика Гаррі Уоррена розбудив дзвінок. "Благаю про зустріч, у мене безвихідна ситуація", - почув він з телефонної трубки і відповів: "Завтра церква відкрита з ранку". На ранок святий батько дізнався, що той, що дзвонив повісився. Вражений тим, що трапилося, священик дав оголошення в газеті: "Перед тим як піти з життя, дзвоніть мені в будь-який час доби".

У 1958 (за іншими даними в 1952 [1] (недоступна посилання)) році в Лондоні запрацював перший телефон довіри. Його засновник, англіканський священик Чад Вара, прочитав в газеті про зростання кількості самогубств і подумав, що цим людям не було з ким поговорити і тому вони зважилися на такий відчайдушний крок. Тоді він дав оголошення в газету з номером свого телефону і запрошенням поговорити. Незабаром його телефон розжарився від величезної кількості дзвінків. З тих пір телефони довіри успішно працюють в усьому світі, підтримуючи людей в різних труднощах і складних ситуаціях.

Базові принципи

Консультування по телефону довіри будується на кількох важливих базових принципах:

анонімність абонента і консультанта: ні той, ні інший не зобов'язані називати себе, передавати своїх особистих даних; у консультанта часто буває псевдонім, абонент може назватися будь-яким ім'ям, або взагалі не повідомляти його, телефонний номер абонента не фіксується - все це збільшує безпеку як для абонента, так і для консультанта;

конфіденційність: зміст бесіди не записується і не передається третій стороні; може збиратися лише статистична інформація про дзвінок: категорія проблеми, вік абонента (якщо він його повідомив), його соціальний стан;

толерантність: погляди, які висловлює абонент, не засуджуються і не критикуються, це дозволяє створити комфортні умови для розмови та ефективної роботи з проблемою;

управління розмовою: абонент може в будь-який момент перервати розмову, то ж може зробити і консультант при певних умовах.

Крім базових принципів, кожен телефон довіри виробляє свою методику консультування, набір правил і установок для консультанта.

Консультанти

В якості консультантів виступають психологи або добровольці, які пройшли спеціальну підготовку. Консультанти проходять навчання з формування навичок телефонного консультування, розвитку толерантності і вивчають теоретичний матеріал. Часто робота консультантів відстежується супервізорами (професійними психологами, психіатрами чи соціальними працівниками), завдання яких - підтримка мотивації і достатнього рівня навичок консультанта, проведення навчальних занять.

56. Як волонтерові вийти з організації? Якщо у нього щось не лагодиться в роботі або він не зовсім задоволений своєю роботою, не може з тих чи інших причин її виконувати, проте він має повідомити про це заздалегідь, щоб керівництво організації або проекту мало можливість залучити іншу людину. Але в ідеалі дуже часто волонтерські якості можуть проявлятися ще раз, якщо він сам спробує замінити вид діяльності.

51. Проблема професійних ризиків у соціальній роботі та соціальній практиці актуальна та мало вивчена.

У сучасному світі безліч людей потребує допомоги. Зростає кількість дітей і підлітків, які не вчаться і не працюють, чия поведінка виходить за рамки моральних і правових норм. Значним явищем стає соціальне сирітство. Допомоги чекають інваліди, ветерани війни і праці, самотні літні люди.

Велика кількість волонтерів сьогодні допомагають професіоналам соціальних служб вирішувати проблеми клієнтів і, отже, як і соціальні працівники, зазнають психологічну напругу.

У процесі безпосередньої роботи в умовах складної взаємодії з різними категоріями клієнтів часто виникають негативні враження і стресові ситуації, в які потрапляють волонтери. Постійне проникнення в суть соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність негативно впливають на здоров'я волонтера, який є свого роду емоційним донором.

Стосунки з клієнтом у соціальній роботі визначаються:

• професійними вміннями та компетенцією,

• ціннісними настановами та, більш виразно, етичними нормами,

• відповідними законодавчими актами.

Це формує «професійні межі» у взаємодії з клієнтом. Діяльність волонтера менше визначена і лімітована професійними межами. Для соціального працівника прийнятним є емоційно нейтральне ставлення до клієнта, певна відстороненість, тоді як волонтер, зазвичай, демонструє емоційну залученість до процесу допомоги. Цей факт зумовлює більшу вразливість волонтерів порівняно з професіоналами.

Волонтери – їх ще називають непрофесійними фахівцями або парапрофесіоналами – добровільні помічники професіоналів соціальної роботи, чия трудова кваліфікація ґрунтується або на життєвому досвіді, або на освітній підготовці в галузях, що формально не належать до соціальної роботи [39].

На жаль, на сьогодні не розроблена єдина модель роботи волонтерів, яка включала б підготовку, організацію роботи і підтримку волонтерів.

Це також обумовлює велику схильність до стресу волонтера, ніж професіонала, велику уразливість його психічного здоров'я.

Серйозною проблемою волонтерської роботи залишається психологічна реабілітація волонтерів у випадках, коли ані вони, ані їхні команди, ані соціальні служби не спроможні нічого змінити в долі конкретної людини або в системі соціальних відносин та соціальної політики.

У волонтера з'являється відчуття відчаю, виникає питання: «Що робити, якщо…»:

• що робити, коли з дівчиною працювали два роки, вона припинила приймати наркотики, почала допомагати волонтерському загону, сама працювала як волонтер, а потім – старі знайомі, повернення до наркотиків, передозувати і смерть, яка страшніше за самогубство…?

• що робити, коли дитину неможливо повернути в сім'ю, оскільки відносини в ній несприятливі для нормального існування, а інтернат або притулок – це теж не найкращий варіант…?

• що робити, коли підлітку-інваліду потрібно 15.000 доларів на операцію, він поступово «гасне» і прощатися з ним приходить весь волонтерський загін, який майже три роки опікав його…?

• що робити, коли працівники міліції вважають, що краще не працювати з розповсюджувачами наркотиків, а вислідити вуличних волонтерів, які достатньо помітні в своїх, наприклад, яскраво-жовтих куртках, і через них виходити на ін'єкційних споживачів наркотиків...? [29].

Накопичення таких випадків може призвести до порушення психічного здоров’я добровільних помічників. Звідси наявна необхідність привертання уваги громадськості, органів влади, соціальних працівників до проблеми попередження порушень психічного здоров’я, своєчасної реабілітації волонтерів [41].

Психічне здоров’я – стан душевного добробуту, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує ефективну, адекватну умовам навколишнього середовища, регуляцію поведінки, діяльності. Це поняття включає в себе медичні і психологічні аспекти, суспільні та групові норми і цінності, які регламентують духовне життя людини.

Норму психічного здоров’я можна визначити за декількома критеріями:

• адекватність суб’єктивних образів, які відображають об’єкти дійсності, і характер реакцій на зовнішні подразники, значення життєвих подій;

• рівень зрілості, що відповідає віку, емоційно-вольової і пізнавальної сфери особистості;

• адекватність у мікросоціальних відносинах, адаптивність до їхньої динаміки;

• здатність до саморегуляції поведінки, розумного, раціонального планування життєвих цілей і забезпечення активності в їх досягненні [38].

50.

1. Волонтерам для провадження волонтерської діяльності

відшкодовуються витрати на відрядження на території України та за

кордон у межах норм відшкодування витрат на відрядження,

встановлених для державних службовців і працівників підприємств,

установ та організацій, що повністю або частково утримуються

(фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

Волонтеру відшкодовуються підтверджені документами:

витрати на проїзд (включаючи перевезення багажу) до місця

здійснення волонтерської діяльності;

витрати на харчування, коли волонтерська діяльність триває

більше 4 годин на добу;

витрати на проживання у разі відрядження волонтера до іншого

населеного пункту для провадження волонтерської діяльності, що

триватиме більше 8 годин;

витрати на поштові та телефонні послуги, якщо волонтер

здійснює волонтерську діяльність поза межами місцезнаходження

волонтерської організації;

витрати на проведення медичного огляду, вакцинації та інших

лікувально-профілактичних заходів, безпосередньо пов'язаних з

наданням волонтерської допомоги.

2. Відшкодування витрат, визначених частиною першою цієї

статті, здійснюється за рахунок коштів волонтерських організацій.

49. Глибокі перетворення, які зараз відбуваються в Україні, вимагають нової оцінки багатьох соціальних проблем нашого суспільства. Повернення до справжніх ідеалів гуманізму нерозривно пов'язане з відродженням таких етичних якостей як милосердя, співчуття, доброта, соціальну значущість яких важко переоцінити. Особливо гостро дефіцит цих якостей відчувають на собі найбільш потребуючі допомоги верстви населення: самотні літні люди, інваліди, хворі хронічними і важко виліковними хворобами, діти-сироти.

Звичайно, надання належної медичної допомоги і надання соціального забезпечення цим верствам населення знаходиться в компетенції держави, і лише загальнодержавними заходами можна радикально змінити їх положення. Але допомога, необхідна зараз цим людям, настільки багатопланова й різноманітна, що для вирішення їх насущних проблем необхідне залучення всього населення.

Утішно визнавати, що сьогодні в нашій країні йде процес відродження загальнолюдських цінностей, а з ним і гуманізація суспільства [7]. Виникнення сучасного волонтерського руху – один з шляхів гуманізації нашого суспільства. Саме цей рух відіграє дуже важливу роль у реалізації будь-яких соціальних проектів. Але, звичайно, як і будь яка діяльність, соціальна діяльність волонтерів має свої специфічні особливості.

Зараз у добровольчій роботі волонтерів відбуваються зміни, які можна описати як зміну «стилів» роботи волонтерів [28

«Стиль» роботи волонтера – це сукупність різноманітних форм та методів індивідуальної діяльності добровільних помічників в залежності від певних обставин та пріоритетів, через які вони постійно змінюються. Певні особливості, які зустрічаються на цьому шляху змін, дозволяють чітко розрізняти два типи волонтерів:

1. Волонтер, який працює тривалий час. Перший тип волонтера найбільше відповідає традиційному уявленню, коли ми чуємо слово «волонтер». Волонтер, що працює тривалий час, відповідає загальному уявленню про волонтера, який присвятив себе певній справі або групі. Йому притаманні такі характеристики:

• Повна віддача справі або організації. Волонтер, який працює тривалий час, має міцне почуття приналежності до своєї справи, тобто відчуває себе господарем зусиль. Такі люди докладають значних власних психологічних зусиль, самостверджуються, виконуючи свою роль.

• Волонтер, який працює тривалий час, зазвичай залучається до роботи трьома способами: самостійно (сам знаходить організацію, яка вже співпрацює з добровольцями); будучи членом певної організації, працює більше за ту саму платню; направляється до певної організації після спілкування з іншими волонтерами.

• Такі волонтери самі встановлюють межі для своєї роботи, визначають її тривалість, прилаштовуючи свій час та енергію так, щоб досягти максимально успішного результату від роботи. Вони намагаються виконувати будь-яку роботу, прагнучи зробити все необхідне, щоб їхні зусилля виявилися дієвими, але можливість для такої діяльності не завжди існує або ж вона не заохочується.

• Мотивацією для такого типу волонтерів є як «досягнення», так і «приєднання», що часто виглядає як чудова можливість залучитися до роботи та проявити себе у справі.

Багато із утворюваних організацій покладаються на таких волонтерів, які працюють тривалий час, створюють робочі місця, які вимагають постійного витрачення часу протягом довготривалого періоду. В багатьох випадках волонтери такого типу є реальними творцями організації, для якої вони працюють, допомагаючи знайти структуру, в якій вони пізніше будуть працювати самі.

Традиційно такими волонтерами стають домогосподарки із середнім та добрим рівнем достатку, які мають вільний час і можуть постійно приділяти його певній організації, знаходячи в цьому ціль свого життя, чи розглядаючи це як еквівалент успішної кар'єри. Багато людей із числа безробітних, пенсіонерів та осіб з невеликими прибутками присвячують свій час довготривалим проектам [28].

Волонтер, який працює невеликий проміжок часу. За останнє десятиріччя почали розвиватися різні види волонтерства. Одним із видів є такий, який можна назвати як «волонтер, який працює невеликий проміжок часу». Його характеризують такі ознаки:

• Він цікавиться справою лише у загальних рисах і ніколи не намагається заглибитися у неї. Такий волонтер не є «справжнім патріотом», навіть якщо він допомагає справі. Справу чи організацію він не вважає найголовнішою частиною свого життя.

• Залучення таких волонтерів відбувається одним із трьох наведених способів:

1. Вони можуть приєднатися до організації, оскільки вона виконує певну роботу, яка цікавить волонтера, але зовсім необов'язково, що організації потрібна людина на цю роботу.

2. Вони можуть бути залучені до участі у підготовці певної події, що зацікавила їх, або суспільних заходів, які проводить ця організація.

3. А також вони можуть бути залучені шляхом «вимушеного вибору», тобто «запрошені» товаришем для роботи волонтером. Зазвичай, такі люди працюють лише через особистий зв'язок з тим, хто їх запросив, а зовсім не через розуміння важливості загальної справи.

• Такі волонтери хочуть мати чітко визначений обсяг роботи у конкретний проміжок часу. На початку своєї роботи вони хочуть знати, що конкретно вони повинні робити і як довго. Багатьох волонтерів цього типу можна назвати «спеціалістами», оскільки вони співпрацюють з організацією стільки, скільки необхідно для досконалої певного виду діяльності чи роботи. Зазвичай, для таких лімітованих робіт із чітко визначеним графіком краще залучати саме таких в

Досить цікаво, що одна особа може бути волонтером на тривалий час в одній організації та волонтером на малий проміжок часу в іншій. Протягом співпраці з певною організацією волонтер періодично може змінювати свій «стиль» роботи залежно від обставин власного життя та стосунків з організацією.

Цілком логічно обґрунтованою виглядає перевага волонтерської роботи лише на певний час. Намагаючись знайти рівновагу із обов'язками на роботі, вдома, відпочинком та можливостями залучення, потенційний волонтер швидше обере другий стиль роботи, коли його участь у справі буде обмеженою та коли він буде мати можливість змінювати стилі роботи.

Інший тип (стиль) роботи волонтерів у групі – волонтери, які беруть участь під час певної події, – це добровольці, які приходять брати участь у певній нетривалій ситуації чи події, яка відбувається з людиною, групою, організацією чи в суспільстві в цілому. Ці волонтери можуть мати відношення до організації волонтерської роботи лише у день цієї події. Існує кілька рекомендацій з використання роботи таких волонтерів:

• допоможіть персоналу скласти план залучення таких «одноденних» волонтерів;

• створіть розширену систему керування волонтерами;

• використовуйте цю подію як можливість підібрати людей для нового набору волонтерів;

• переконайтесь, що волонтери мають усе обладнання, що буде їм потрібне, і що вони знають, де воно знаходиться;

• проінформуйте всіх волонтерів про те, хто може їм допомогти у непередбаченій ситуації;

• допомагайте волонтерам почуватися успішними і задоволеними.

Якщо це взагалі можливо, запишіть імена та адреси всіх залучених волонтерів. Це дозволить вам винести їм свою подяку і найняти їх наступного року. Якщо ви ще не знайомі з таким типом роботи з волонтерами, ви повинні швидше надолужити це, оскільки така діяльність є важливою складовою волонтерства. Один із найлегших шляхів дізнатися про них – самому побути волонтером при деяких подіях, що відбуваються навколо.

Зараз з'являються абсолютно нові типи волонтерів, які мають свої специфічні «стилі» роботи. Наприклад:

• Волонтери на своїй основній роботі. Велика кількість компаній та корпорацій активно залучає своїх працівників до праці волонтерами. Бажано таким волонтерам дозволяти час від часу брати вихідні для волонтерської роботи. Таких працівників-волонтерів частіше залучають до команди, яка працює над спільним проектом, і це більш за все нагадує клуб чи спілку.

Багато компаній зараз шукають людей чи відділи, які допоможуть неприбутковим організаціям знайти волонтерів-працівників. Хоча корисно знати і використовувати такі зв'язки, це не повинен бути єдиний спосіб потрапити до компанії. Якщо ви маєте чи можете встановити особистий контакт з якимсь представником компаній (це може бути представник відділу зв'язків з громадськістю), немає нічого поганого у тому, щоб звернутися прямо до них і попросити про допомогу.

Деякі корпоративні працівники (особливо молоді на керівних посадах) розглядають волонтерство як шлях досягнення досвіду, встановлення контактів, або ж як можливість практичного використання навичок з обраної посади. Інші ж можуть просто намагатися робити щось «реальне» як альтернативу до нудної роботи.

Волонтери, які мають постійне місце роботи, доступніші для звичайних людей через профспілки (багато з яких мають власну багату історію з волонтерських послуг) та через залучених до цього професіоналів.

• Волонтери-пенсіонери. Пенсіонери в основному залучаються до роботи асистентами в організаціях, які займаються соціальною роботою. Демографічні дослідження свідчать, що кількість населення похилого віку зростає, оскільки збільшується термін життя або люди виходять на пенсію раніше встановленої межі пенсійного віку. Це означає, що варто збільшити кількість служб для таких людей, передусім соціальних та по охороні здоров’я, водночас це також свідчить про можливість появи значної кількості активних пенсіонерів, які можуть стати волонтерами.

Це відкриває для них нові можливості. Пенсіонерам можна не платити чи платити мінімум, залучати до традиційної діяльності волонтерів, або ж залучати їх до зовсім нової роботи.

Люди старшого віку – це один з найбільших неврахованих ресурсів, який характеризується все більш зростаючою ймовірністю стати основним джерелом постачання волонтерів на відміну від інших груп населення. Люди старшого віку загалом мало представлені серед волонтерської робочої сили, і їхнє представництво зменшується, оскільки багато людей старшого віку не залучаються як волонтери у агенції або ж залучаються бути волонтерами у справах, які не мають особливого значення. Успіх деяких існуючих волонтерських програм скасував усякі твердження про те, що люди старшого віку не можуть присвячувати себе чомусь активно і продуктивно.

Одна з проблем, яка зустрічається при роботі з волонтерами похилого віку, полягає у тому, що персонал може почуватися ніяково у їхній присутності. Багато людей старшого віку, які тепер вступають у ряди волонтерів, володіють багатьма досягненнями, що деколи набагато більше, ніж досвід персоналу, з яким вони працюватимуть. Це може пригнічувати представників персоналу, які можуть звинувачувати вас у власному дискомфорті. Якщо ви наймаєте волонтера похилого віку з широкими професійними надбаннями, ви повинні будете допомогти як персоналу, так і новому волонтеру у встановленні робочих взаємовідносин і переконати кожного з них, що обидві сторони визнають і поважають вимоги та рівень влади іншої [28].

• Волонтери, які обрали працю як альтернативу вирокові. В останні роки все більше зростає кількість осіб, які обирають працю волонтером як альтернативу своєму вироку. І зараз така форма вироку як відпрацювання певної кількості годин на користь суспільству стає звичайною справою.

Не зважаючи на аспект потенційного остраху, багато локальних програм досить успішно оперують з волонтерами-умовно засудженими, і деякі навіть з'ясували, що ті ж волонтери можуть продовжувати волонтерську роботу після відбування покарання.

• Волонтери-представники певних професій. Багато асоціацій представників певних професій створили власні активні волонтерські програми й іноді примушують своїх членів до участі у виконанні суспільних робіт. У будь-якій професії добровольча діяльність є своєрідним інструментом створення культури залучення професіоналів до суспільної праці у середовищі своїх колег. Уява про роботу представника такої професії повинна базуватися на принесенні користі суспільним групам або окремій особі.

• Епізодичні волонтери. Це волонтери, які працюють певний проміжок часу в різних організаціях, беручи участь у нетривалих заходах. Вони можуть брати участь у певній події в певній організації щороку, але обмежувати свою участь лише власним бажанням.

• Волонтерство у середовищі людей, які потребують перехідного періоду, відбувається неформально у середовищі людей, які переконані, що робота волонтером може бути для них наступним кроком в реалізації перспективи життєвого сценарію. Це можуть б

Філософське підґрунтя такого підходу полягає у тому, що ті, хто отримує суспільні винагороди, повинні зробити якийсь внесок у громадський добробут, і що волонтерство – чудовий спосіб це зробити.

Це та сфера, що може принести щось нове у волонтерство, хоч воно й прийде з принципово відмінною групою волонтерів (і у такому разі – досить великою групою) – «вимушеного вибору».

Але в якому б стилі не працював би добровільний помічник, він завжди залишається волонтером – людиною, яка безкоштовно допомагає некомерційним організаціям. У відповідь він отримує нову професію або можливість позбавитися самотності або нудьги, якщо у людини взагалі немає проблем Тоді настає час стати волонтером – час допомоги іншим людям вирішувати проблеми.

Перед тим, як остаточно вирішитися з бажанням займатися волонтерською діяльністю, кожен повинен чітко визначити для себе:

• Чому ви хочете спробувати стати волонтером?

• Скільки часу ви зможете і готові витратити на цю роботу?

• Який графік роботи для вас підходить (вечір-ранок, вихідні, один раз на тиждень, місяць і та ін.)?

• Що ви вмієте?

Після відповідей на всі ці запитання людина зможе визначитися, куди саме піти працювати волонтером. Вона має бути готова до того, що волонтерство – не просто задоволення або розвага. Це, як і інша робота, потребує чималих сил і енергії [2; 4; 10].

У цілому можна виокремити такі головні напрями, за якими здійснюється підготовка волонтерів:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження і подолання негативних явищ у молодіжному середовищі. Головні питання, що необхідно вирішувати волонтерам у практичній діяльності:

• робота з молоддю та підлітками, котрі перебувають у кризовому стані, схильні до суїциду;

• робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;

• підтримка та розвиток соціально дезадаптованої молоді;

• профілактика вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин;

• профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом, та СНІДу;

• педагогічна підтримка підлітків та молоді, які постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства чи насильства у сім'ї.

2. Соціальна опіка і соціальний захист соціально незахищених груп молоді (діти-інваліди, сироти, малозабезпечені, безпритульні діти, самотні матері тощо). Головні питання, що потребують вирішення при роботі з цією категорією:

• підтримка та розвиток творчих здібностей молодих інвалідів;

• соціальна допомога самотнім матерям, неповним сім'ям;

• робота з групами ризику;

• волонтерські програми соціальної опіки.

3. Соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство. Цей напрям потребує вирішення таких питань:

• формування інтересів, потреб, цінностей та пріоритетів життя;

• сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню;

• розвиток та підтримка творчого потенціалу талановитої молоді;

• формування світогляду молодої людини засобами соціальної реклами

Але який напрям не був би обраний волонтером, реалізація його відбувається в певних організаціях соціального спрямування. Багато організацій забезпечують таку підготовку, що допоможе майбутньому волонтерові стати унікальним спеціалістом. До таких організацій можуть звертатися волонтери після 18 років. Так, наприклад, соціальні служби передбачають допомогу «дітям вулиці», у тому числі роздачу їжі, одягу, ліків. Вони надають допомогу позбавленим волі, біженцям. Крім того, діють патронажні або соціальні служби для людей похилого віку та інвалідів. Часто волонтери в таких організаціях виконують зовсім просту роботу: роздають їжу і одяг, прибирають квартири, приймають відвідувачів. Сюди приходять люди, які не цураються «простої» роботи, й яким цікаво її виконувати. Саме це тримає людей в таких товариствах.

Культура. Сфера культури потребує менеджерів певного проекту (музичного, театрального, музейного). Водночас волонтер може проявити свої таланти в одному із видів мистецтва.

Екологічна сфера є сприятливою для прояву здібностей волонтерів. Походи, наукові експедиції, нові знання – широке поле діяльності. Від молоді потрібна лише готовність навчатися. А працювати вона зможе і в групах з охорони природи, і в центрах з вивчення радіоактивних чи інших забруднень, і в різноманітних екологічних програмах.

Правозахисні програми організації охоплюють різноманітні напрями діяльності. Наприклад, асоціації із захисту прав споживачів, товариства із захисту прав ув'язнених, біженців. Якщо це серйозно хвилює людину, якщо вона зіткнулася з порушенням прав у житті або хоче вивчати юриспруденцію, така сфера буде для волонтера досить доброю практикою.

Звичайно, наведений перелік соціальних інституцій, в яких можуть працювати волонтери, містить далеко не всі можливі варіанти. Є ще багато інших організацій: від різноманітних клубів за інтересами до притулків бездомних тварин, де робота волонтера може бути корисною. На відміну від ринку праці тут попит поки ще перевищує пропозицію [10].

Але волонтерські групи при центрах соціальних служб для молоді, організаціях будь-якої іншої спрямованості діють лише в рамках соціальних програм, які реалізуються центрами, передбачені планами робіт, завданнями, що покладені на ці організації державою. Тому потрібний інструмент для оволодіння волонтерами змістом діяльності центру чи іншої установи саме того напрямку, в якому б вони робили корисну справу та в якому б вони бажали працювати і допомагати. Саме тому, необхідно знати мотиваційний аспект діяльності волонтерських груп.

Ресурс заохочення до волонтерської діяльності складають потреби, які є важливими, але недостатньо задоволеними. Очевидно, керівникам недержавних організацій, залучаючи волонтерів до роботи, варто виявляти потреби, які люди сподіваються задовольнити. І дуже рідко вдається визначити, що проблема полягає саме у незадовільному забезпеченні реалізації головних мотивів. Скільки у світі волонтерів, стільки і мотивів безкоштовної роботи. Розуміння мотивацій волонтерів – це головне вміння для хороших керівників волонтерських програм. Знання про те, чому люди роблять те, що вони роблять, – необхідна передумова для того, щоб допомогти їм реалізувати свої мотивації та попередити випадки, коли мотивації можуть викликати певні ускладнення. Це не тільки сприятиме відбору кращих кандидатів, а й допоможе створити відповідні умови для задоволення особистісних потреб. Зрозуміло, що найважче задовольняти ті потреби волонтерів, які потребують матеріальних витрат: отримання гуманітарної допомоги, матеріальної винагороди, безплатне харчування, відпочинок та лікування тощо.

Менеджмент волонтерської діяльності: найважливіше у роботі волонтера, звичайно ж, – це усвідомлення необхідності власної діяльності та наявність бажання працювати. Головна перевага волонтерів полягає в тому, що вони виконують роботу, яка їм подобається, й отримують задоволення, коли бачать результати. Але люди почуваються так, коли знають, що вони цінуються і визнаються. Волонтери мають потреби у приналежності, визнанні й, у деяких випадках, – у впливі. Люди докладают