33. Набуття права власності на скарб.

Відповідно до ст. 343 нового ЦК України скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві влас­ності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у яко­му скарб був прихований, набувають у рівних частках право спіль­ної часткової власності на нього.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.

Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від дер­жави винагороди у розмірі до 20 відсотків від його вартості на мо­мент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що на­лежить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, ма­ють право на винагороду у розмірі до 10 відсотків від вартості скар­бу кожна. Ці правила не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх тру­дових (договірних) обов'язків.

34. Набуття права власності за набувальною давністю.

Одним із способів набуття права власності є набивальна дав­ність.

Інститут набувальної давності є новелою нового ЦК України. На-бувальна давність пов'язана з фактами безтитульного володіння майном. Взагалі вирізняють титульне і безтитульне володіння май­ном. Титульне володіння — це володіння річчю, підставою якого служить будь-яка правова підстава або титул (наприклад, договір купівлі-продажу). Безтитульне володіння — це фактичне володін­ня, яке не спирається на будь-які правові підстави набувальної дав­ності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном.

Для набуття права власності за набувальною давністю потрібне дотримання певних умов, які торкаються добросовісності і строків володіння.

Стаття 344 ЦК України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно воло­діти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено нормами ЦК України.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєс­трації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння весь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником (спадкоємцем) вона є.

Важливим є визначення моменту виникнення права власності за набувальною давністю.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній ре­єстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації, а за набувальною давністю на нерухоме майно, транс­портні засоби, цінні папери право власності набувається за рішен­ням суду.

За умов, передбачених ст. 336 ЦК України, особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право влас­ності на цю річ з моменту заволодіння нею.