Література:

1. Бондарко А.В. Функциональная граматика. – Л., 1984.

2. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.,1992.

3. Денисова С.П. Типологія категорій лексичної семантики. – К.,1996.

4. Єрмоленко С.Я. Лінгвістичні теорії, конкретні методи дослідження \\ Мовознавство. – 1981. - №4.

5. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.,2005.

6. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К..1999.

7. Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К., 1988.

Історія лінгвістичних учень

1.Стародавне індійське мовознавство як найдавніша наукова традиція. Практичні потреби виникнення. Писемна фіксація священних гімнів (Ведів) у збірниках Рігведа, Самаведа, Яджурведа й Атхарваведа. Нормалізація санскриту, створення оригінальної лінгвістичної науки, розгляд мовознавчих питань фонетики, орфографії, граматики і лексики. Концепція Паніні. Трактування мови як системи, введення понять фонеми та нульової морфе­ми. Корінь як вихідна одиниця мови. Орієнтація на синтез та розгляд мовних одиниць від нижчих до вищих. Граматика Паніні як зраз­ок опису класичного санскриту. Розвиток учення Паніні давньоіндійськими граматистами Яска (V ст. до н. є.), Вараручі (III або II ст. до н. є.), Катьяяна (ІП ст. до н. є.), Патанджалі (П ст. до н. є.), Бхартріхарі (V—VI ст. н. є.) Виділення чо­тирьох частини мови (ім'я, дієслово, прийменник і част­ка). Поділ слова на основу і закінчення. Визначення семи відмінків. Ідея історич­ного розвитку мов та їх порівняльно-історичного вивчен­ня Вараручі. Укладання словників. Коментарі до Вед Яска.

2. Мовознавство Стародавньої Греції і Риму. Філософський (Платон, Геракліт, Демокріт, Арістотель) та Олександрійський (Діонісій Фракійський, Аполлоній Діскол, Арістарх Самофракійський) період. Зразкові граматики Давнього Риму.

Початки античного мовознавства філософами. Дискусії Геракліта, Демокріта про природу слова і відношення слова до речі. «Кратіл, або про правильність імен» Платона. Картина частин мови у творах «Пое­тика» і «Риторика» Арістотеля. Розуміння знакової природи мови. Уточнення й розширення класи­фікації частин мови, введення поняття відмінка стоїками, питання аналогії та аномалії в мові.

Розвиток кла­сичного мовознавства в Александрійській державі Птолемеїв. Відокремлення граматики від філосо­фії. Виданням класичних літературних творів Гомера, Есхіла, Софокла та необхідність філологічної інтер­претації цих творів. Нормування спільної єдиної лі­тературної мови всієї Греції койне.

Ство­рення повної класифікації частин мови Арістархом Самофракійським. Підручник граматики Діонісія Фра­кійського. Праця «Синтаксис» Аполлонія Діскола.

Опрацювання александрійськими граматистами фонетики. Зразкові граматики: «Про латинську мову» Марка-Теренція Варрона, підручник ла­тинської мови Квінтпа-Реммія Палемона, граматика латинської мови Елія Доната, найповніша граматика латинської мови Прісціана.

Вивчення ораторського мис­тецтва, дослідження стилістики на всіх мовних рівнях. Підручник із красномовства «Ораторські настанови» Марка-Фабія Квінтіліана.

3. Давнє арабське мовознавство та його релігійна підтримка. Арабське мовознавство в епоху халіфату (VII—XII ст.). Державна політика щодо арабізації та підтримка ісламу. Необхідність тлумачення Корану. Дослідження арабської мови та створення детального опису її фонетики, морфології та лексики. Басрійська, багдадська, куфійськуа, андалузька, єгипетсько-сирійська школи мовознавства.

Багатотомні словни­ки. Формування мовознавчого поняттєвого апа­рату, загальнотеоре­тичні питання, зокрема проблема походження мови. Словозміна імені та дієслова, словотвір, фонетичні проце­си, артикуляція звуків та їх позиційні варіанти в трактаті «Аль-Кітаб» басрійського граматис­та Сібавейхі.

Вплив арабської традиції на серед­ньовічного тюрколога Махмуда аль Кашгарі (XI ст.) та його праця «Диван тюркських мов».