38. Визначте проблеми сімейної політики в сучасній Україні.

Сучасна сімейна політика – це результат тривалого розвитку від обмеженої системи заходів щодо захисту матері й дитини до розвинених форм підтримки інституту сім’ї в цілому. Державна сімейна політика у загальному розумінні регулює відносини між сім’єю (як особливою соціальною групою суспільства) та державою, а також між індивідами в сім’ї з приводу реалізації її основних функцій.

Значимість державної сімейної політики полягає в тому, що вона враховує інтереси всіх типів сімей і спрямована на формування сприятливого соціокультурного середовища для їхньої життєдіяльності й реалізації основних соціальних функцій, гармонізацію як

внутрішньосімейних відносин, так і взаємин сім’ї, держави та суспільства, на забезпечення необхідних умов для розвитку і стабільності інституту сім’ї.

Об’єктом сімейної політики є сім’я. На сьогодні основною формою української сім’ї є проста (нуклеарна) сім’я, що складається із подружжя з дітьми або без 25 них, а також неповна сім’я, яка у переважній більшості складається із самотніх матерів, розлучених жінок і вдів з дітьми, у яких найчастіше одна-дві дитини.

. У наш час необхідно забезпечити подолання негативних тенденцій і стабілізацію становища сім’ї, а також створення передумов для поліпшення її життєдіяльності в майбутньому.

Відносини держави й сім’ї, їх прав та взаємних обов’язків повинні мати адекватне відображення в законодавстві. Мається на увазі визначення функцій держави стосовно сім’ї, забезпеченні її прав та інтересів, створення для цього необхідних економічних, соціальних та політичних передумов.

Сімейна політика в нашій країні також недостатньо торкається молодих сімей і практично не займається молоддю, яка є об’єктом діяльності самостійного напряму соціальної політики – молодіжної політики, що перетворилася сьогодні в самостійний напрям діяльності держави.

Тому на сьогоднішній день велике значення мають розробка та реалізація політики стосовно планування й функціонування саме молодої сім’ї. Виходячи з цього, доцільним є виділення молодіжної сімейної політики в окремий напрям.

39 Охарактеризуйте предмет, структуру, функції соціології освіти.

Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокуль-турні процеси у сфері освіти. Соціологію освіти почали виокремлювати із за-гальнофілософської, педагогічної проблематики і досліджувати специфічними методами на межі XIX— XX ст. Початок її становлення пов'язаний з творчістю Е. Дюркгейма у Франції, Г. Спенсера — в Англії.

Предмет соціології освіти — стан і динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти: закони, принципи, технології навчання; взаємодія з іншими галузями суспільного життя. Об'єкт — сфера освіти, тобто соціальне середовище, в якому розгортаються, функціонують процеси освіти, діють суб'єкти освіти. Соціологія освіти водночас є фундаментальною, прикладною, теоретичною та емпіричною наукою, має свої методологічні принципи, застосовує багатий арсенал методів дослідження. Спираючись на обширну інформаційну базу і здійснюючи прогностичні функції, вона покликана забезпечити наукове обґрунтування соціальної політики в сфері освіти, реформування системи освіти, що є важливою умовою вирішення багатьох проблем сучасності.

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях, які у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються неоднаково.

Соціальна функція освіти — роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

Функція професіоналізації. Вона є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти.

Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства. У соціологічній науці існують різні погляди на цей процес. Прибічники концепції меритократії (влади найбільш обдарованих) вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру суспільства. З функціоналістської точки зору, освіта — це раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найталановитіші й найактивніші люди посідають вищі посади.

Виховна функція системи освіти. Полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків.

Функція загальноосвітньої підготовки. Деякі дослідники розглядають її як аспект виховної функції, називаючи гуманістичною, «розвиваючою». Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки.

Науково-дослідна функція освіти. Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи освіти. Вже наприкінці XIX ст. в обов'язки викладацького складу вищих навчальних закладів увійшло одночасне виконання ролей дослідника і педагога, а самі вони стали зосереджуватись на фундаментальних, а згодом — і прикладних дослідженнях. Сфера освіти та її соціологічне вивчення.