5.2. Судді ad hoc

Регламентом Суду передбачено, що держава, яка є стороною у цій справі і не має у складі суддів свого громадянина, може вибрати суддю ad hoc для цього конкретного справи. Це є правом сторони, а не його обов'язком. При цьому такий суддя не обов'язково повинен бути громадянином цієї держави. Більше того, практика показує, що в більшості випадків судді ad hoc не є громадянами держави, яка його призначила.

Суддя ad hoc, також як і інші члени суду, приступаючи до виконання обов'язків судді, робить урочисту заяву. Він може брати участь у прийнятті рішень, грунтуючись на принципі рівності з іншими суддями. Також він має право на винагороду за свою роботу. Необхідність у введенні в судовий процес суддів ad hoc забезпечує дотримання одного з головних принципів функціонування Суду - принцип рівності сторін. Часто деякі судді ad hoc після завершення розгляду справи обиралися членами Суду.

Урочиста заява судді на першому відкритому засіданні Суду, на якому він присутній:

« Я урочисто заявляю, що буду виконувати свої обов'язки і здійснювати свої повноваження як судді чесно, з відданістю справі, неупереджено і сумлінно.»

5.3. Палати

Статут передбачає, що Суд може, в міру потреби, утворити одну або кілька палат (chambers), у складі трьох або більше суддів, на розсуд Суду, для розбору певних категорій справ, наприклад, трудових справ та справ, що стосуються транзиту та зв'язку. Він може в будь-який час утворити палату для розгляду окремої справи, при цьому кількість суддів, що утворюють таку палату, визначається Судом з схвалення сторін. Рішення, прийняте однією з палат, вважається винесеним самим Судом. Палати, за згодою сторін, можуть засідати і виконувати свої функції в інших місцях, крім Гааги. З метою прискорення вирішення справ Суд щорічно утворює палату у складі п'яти суддів, яка, на прохання сторін, може розглядати і вирішувати справи у порядку спрощеного судочинства. Для заміни суддів, які визнають для себе неможливим прийняти участь у засіданнях, виділяються додатково два судді.

6. Судочинство

Розгляд порушується одним з двох наступних способів:

1) За допомогою повідомлення про спеціальну угоду: спеціальна угода є двосторонньою за своїм характером, укладається державами, охочими спільно представити спір на розгляд Суду, і складається з одного тексту питань, які вони погодилися передати на розгляд Суду; будь-яка з цих держав може порушити розгляд, повідомивши Секретаріат про цю угоду;

2) За допомогою заяви: заява, яка є односторонньою за своїм характером, подається державою проти іншої держави на основі юрисдикційної статті в договорі або заяв в рамках системи «факультативної обмовки».

У документах, що супроводжуються листом міністра закордонних справ відповідної держави або його посла в Гаазі, має вказуватися точний предмет суперечки і назви сторін. Заява повинна бути докладнішою, ніж спеціальна угода: крім вищезазначених елементів, держава заявник повинно вказати підстави наявності, на його думку, у Суду юрисдикції. Воно повинне також вказати точний характер претензії і представити короткий виклад фактів і підстав, що лежать в основі цієї претензії.

Секретар негайно супроводить спеціальну угоду або заяву іншій стороні і суддям, а також Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй і всім державам членам, що мають право звертатися до Суду. Він включає справу в загальний список Суду і інформує пресу.

Рішення Суду є обов'язковим для відповідних сторін. У статті 94 Статути Організації Об'єднаних Націй передбачається, що «кожен член Організації зобов'язується виконати рішення Суду у тій справі, в якій він є стороною». Будь-яка держава, незалежно від того, чи є вона членом Організації Об'єднаних Націй чи ні, яка вважає, що інша сторона не виконала рішення Суду, може довести це питання до відома Ради Безпеки. Остання, якщо визнає це необхідним, може зробити рекомендації або вирішити про вживання заходів для виконання рішення.