Віденський конгрес

Віденський конгрес — конференція послів великих держав Європи, очолювана австрійським дипломатом Клементом Венцель Лотар фон Меттерніхом, яка проходила у Відні з 1 листопада 1814 р. до 8 червня 1815 р.

Його мета полягала в тому, щоб врегулювати питання і перекроїти континентальну політичну карту після розгрому наполеонівської Франції попередньої весни, яка також відображатиме зміни після розпуску Священної Римської імперії вісім років тому. Обговорення продовжувалося, незважаючи на повернення з вигнання і відновлення влади у Франції екс-імператора Наполеона I у березні 1815 року, завершальний акт Конгресу був підписаний за дев'ять днів до його остаточної поразки при Ватерлоо 18 червня 1815 р.

Незвичайною особливістю «Віденського конгресу» є те, що він не був традиційним конгресом — учасники ніколи не зустрічалися на пленарному засіданні, і велика частина обговорень відбулася протягом неофіційних засідань серед великих держав, без великої кількості делегатів від менших держав.

Конгрес був стурбований з визначенням стану всієї Європи після наполеонівських війн, — та переробка умови миру між Францією і Шостою коаліцією, які вже були визначені Паризьким договором, підписаним кілька місяців тому.

Учасники

Росію на конгресі представляли Олександр І, К. В. Нессельроде і А. К. Розумовський;

Великобританію — Р. С. Каслрі і А. У. Веллінгтон;

Австрію — Франц II і К. Меттерніх,

Прусію — К. А. Гарденберг, В. Гумбольдт,

Францію — Ш. М. Талейран.

З меншими повноваженнями були представники:

Іспанії

Португалії

Швеції і Норвегії

Нідерландів

Швейцарії

Брауншвейг-Люнебургу

Баварії

Вюртембергу

Ірокезької конфедерації

Рішення

Росії було надано велику частину Варшавського герцогства (Польща) і було дозволено залишити Фінляндію (яку вона, завоювала у Швеції в 1809 і мала під владою до 1917 року).

Пруссії було надано дві п'ятих Саксонії, частину Варшавського герцогства (Велике Князівство Познанське), Данциг і Рейнланд /Вестфалія.

Німецький союз з 38 держав був створений з попередніх 300, під головуванням австрійського імператора. Лише частина території Австрії і Пруссії, була включена до Союзу.

Нідерланди і Південні Нідерланди (приблизно сьогоденна Бельгія) були об'єднанні в конституційну монархію, під владою династії Оранських-Нассау.

За для компенсації Оранським-Нассау втрати землі Нассау на користь Прусії, Сполучене Королівство Нідерланди і Велике Герцогство Люксембург утворили особистий союз в рамках династії Оранських-Нассау, з Люксембургом (але не Нідерландами) на території Німецького союзу.[1]

Шведська Померанія, яка відійшла до Данії рік тому, була передана до Прусії.

Нейтралітет Швейцарії був гарантований.

Англія отримала частину Французьких і Голандських колоній, а також весь Французький флот.

Ганновер віддало герцогство Люнебург Данії, але була розширена шляхом додавання колишньої території єпископства Мюнстер і колишньої пруської Східної Фризії, і надання статуту королівства.

Більшість територіальних завоювань Баварії, Вюртембергу, Бадену, Гессен-Дармштадте, і Нассау 1801—1806 були визнані. Баварія також встановили контроль над Рейнланд-Пфальц і частиною наполеонівського князівства Вюрцбург і Великого герцогства Франкфурт. Гессен-Дармштадте, в обмін на відмову від князівства Вестфалія на користь Пруссії, було надано місто Майнц.

Австрія відновила контроль над Тиролем і Зальцбургом, колишніми Іллірійськими провінціями, і отримала Ломбардію-Венецію в Італії і Рагузу в Далмації. Колишні австрійські території в південно-західній частині Німеччини залишалися під контролем Бадену і Вюртембергу, а також Австрійські Нідерланди, також не були повернуті.

Габсбургам були повернені Велике герцогство Тоскана і Герцогство Модени і Реджо.

Папська держава відновила свої колишні терени, за виключенням Авіньйону і Конта-Венессен, які залишилися частиною Франції.

Сполученому Королівству були підтверджені права на Капську колонію, Південна Африка; Тобаго; Цейлон, і різні інші колонії в Африці і Азії. Деякі колонії, в першу чергу Голландська Ост-Індія і Мартиніка, були повернені їх попереднім власникам.

Король Сардинії відновив владу у П'ємонті, Ніцці і Савої, і був наданий контроль над Генуєю (кінець тимчасово відновленої Генуезької Республіки).

Герцогство Парма, П'яченца і Гуасталла отримали Марія Луїза, дружина Наполеона.

Герцогство Лукка було створено для династії Бурбон-Парма, яке мало право на повернення Парми після смерті Марії Луїзи. *Бурбон Фердинанд I відновив контроль над Неаполітанським королівством, але під час Ста днів підтримав Наполеона, викликавши Неаполітанську війну.

Работоргівля була засуджена.

Свобода судноплавства була гарантована на багатьох річках, у тому числі на Рейні.