Директорія

За революційним календарем Директорія діяла з 4 брюмера четвертого року до 18 брюмера восьмого року. Це була друга спроба встановлення стабільного конституційного режиму. Встановлення миру на заході й кінець першої коаліції дозволив запровадити нову конституцію. Уперше в історії Франції законодавча влада складалася з двопалатного парламенту: ради п'ятсот (500 членів) та ради старших (250 членів). Виконавча влада належала директорії із п'яти осіб, яких призаначала рада старших із списку, наданому радою п'ятиста. Міністри та п'ять директорів не звітувалися перед зібранням, але могли його розпустити. Як і в 1791 році не було передбачено жодного механізму розв'язання конфліктів.

Термідоріанці наполягли на тому, щоб дві треті обранців були із Зібрання. Західний регіон, долина Рони й схід Центрального масиву проголосували за депутатів-роялістів. Впродовж усього існування Директорії політична ситуація залишалася нестабільною. Роялістська «мережа кореспонденції» змішалася з політичною пропагандою. При підтримці братів Людовика XVI роялісти каламутили воду в країні. Прибічники повернення короля перемогли у виборах 1797 року. Помірковані республіканці організували у вересні того ж року державний переворот, прогнавши двох із п'яти директорів і проголосивши вибори 177-ми депутатів неправомірними. У 1788 році вибори здавалося обіцяли перевагу якобінцям. Тоді рада наділила себе правом призначати депутатів від половини виборчих дільниць. Термодоріанці утрималися при владі, але повністю дискредитували себе.

Економічна ситуація теж дала свій внесок у бажання французів повернутися до порядку. Система оподаткування не працювала. Асигнації втратили будь-яку вартість і були замінені на інші паперові гроші - територіальні мандати, з якими трапилося те ж, що й з асигнаціями. З 1797 року держава зажадала виплати податків готівкою, але через економічну кризу металічні гроші стали рідкістю. Після кількох років інфляції, пов'язаних із асигнаціями, у Франції розпочався період зниження цін, який особливо боляче вдарив по сільському населенню. Неспроможне впоратися з величезним боргом, який накопичився за роки монархії та революції, збори вирішують оголосити банкрутство на «дві треті». Франція відмовлялася платити дві треті державного боргу, але підтверджувала одну треть. Щоб створити враження кредитоздатності перед кредиторами в 1798 році був накладений новий податок на двері й вікна. Цей податок збирався жандармами.

Завдяки зусиллям уряду громадського порятунку французькі війська перейшли до наступу. Весною 1796 року Франція розпочала великомасштабний наступ через усю Німеччину, щоб вимусити Австрію до укладення миру. Але саме італійська армія під командуванням молодого генерала Наполеона Бонапарта приносила одну несподівану перемогу за іншою й змусила Австрію підписати мирний договір де Кампо Форміо 17 квітня 1797 року. Між 1797 та 1799 роками майже вся Італія перетворилася в республіку-сестру із інституціями за французьким зразком. Перемоги полегшили фінансові проблеми Директорії, але робили її дедалі залежнішою від армії. Бонапарт став суддею у вирішенні внутрішніх проблем. Єгипетський похід мав на меті відрізати шлях до Індії Сполученому Королівству, але Директорія також не заперечувала від того, щоб віддалити від себе незручну підтримку корсіканця, який не приховував свого бажання влади.

Збільшення числа республік-сестер збентежило великі держави на чолі з Росією й Сполученим Королівством, що боялися домінування Франції у Європі. У 1798 році ці дві держави започаткували процес утворення другої коаліції. Французька армія під командуванням Брюна та Масени відбила наступ англійців, росіян та австрійців.

Правління Директорії завершилося державним переворотом 18 брюмера восьмого року (9 листопада 1798). Наполеон Бонопарт проголосив: «Громадяни, принципи, започатковані революцією, утвердилися. Вона закінчена». Директорію замінив інститут Консульства. Це був авторитарний режим під управлінням трьох консулів, перший серед яких мав усю повноту влади. Франція вступила в новий історичний період, в якому її доля буде в руках імператора.

Аналіз ідей, концепцій та досвіду Французької, а також Американської революцій дає можливість авторові висловити кілька думок, частина яких носить постановчий і дискусійний характер.

По-перше, Французька й Американська революції стали наслідком і свідченням переходу людства до етапу індустріального суспшьства, справили величезний епохальний вплив на розвиток світової політичної та етнополітичної думки і на тогочасні й сучасні політичні та етнополі-тичні процеси.

По-друге, вони, по суті справи, завершили донаціональну еру в історії людства і започаткували нову - еру заключного процесу формування націй, еру національного існування.

По-третє, в роки революцій на арену політичного життя вийшов новий суб'єкт або, за сучасною західною термінологією, актор - нація, яка у боротьбі за "місце під сонцем" взяла на озброєння національну ідею. Національна ідея з самого початку була втягнута у довгу і жорстоку боротьбу із старими ідеями - демократичною та релігійною, а також із новими - ліберальною та соціалістичною.

По-четверте, під час революцій досучасний тип націоналізму було перетворено на сучасний націоналізм. Спочатку він відігравав виключно позитивну роль, однак, невдовзі розколовся на кілька типів, різних за своїм характером, змістом, спрямованістю і роллю. Але вже тоді виявились величезні потенційні, практично незнищимі сили націоналізму. І вже тоді виникла небезпека зловживання націоналізмом, його перетворення на шовінізм.

По-п'яте, в революційні часи сформувався і почав втілюватись у життя принцип національності або ідея національної держави, під якою малось на увазі право і обов'язок кожного народу на створення власної держави. Відтоді у західній етнополітичній думці поняття "нація" і "держава" злились в одне. Тоді ж ідея національної держави зустріла жорстку конкуренцію з боку інших впливових ідей і моделей, зокрема теологічної та класової держави.

По-шосте, у ході революцій і в наступні роки були досить успішно апробовані унітарна та федеративна моделі держави, які стали й залишаються основними формами устрою сучасних держав.

По-сьоме, Американська і Французька революції вплинули на визрівання, характер і спрямованість демократичних революцій та національно-визвольних війн, як в Європі (повстання декабристів 1825р. в Росії і Україні, "весна народів" 1848р.), так і в Америці (визвольна боротьба іспанських колоній 1810-1826 pp.).

По-восьме, обидві революції започаткували своєрідну картографічну революцію, тобто швидкі й суттєві зміни політичної карти світу - зникнення наднаціональних імперій і карликових етнічних країн та народження нових національних держав, яке триває й досі.

Загалом Американська і Французька революції започаткували новий виток, відкрили нову епоху в розвитку цивілізації - епоху націоналізму та національних держав.