11. Поняття про важковиховуваність підлітків та її причини та вияви.

Важковиховуваність – це стійке небажання засвоювати соціально-педагогічні впливи і адекватно на них реагувати.

У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відносяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігається неорганізованість, недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам.

Виражені форми важковиховуваності спостерігаються приблизно у 8-10% учнів. І цілком закономірно, що кількість учнів початкових класів, які стоять на обліку в правоохоронних органах, складає 6-8%.

Причини важковиховуваності, пов’язані з індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей підліткового віку: прагнення якомога швидше завоювати статус дорослої людини, домогтися самостійності і незалежності, неспроможність соціально сприйнятливим способом компенсувати свою непристосованість до соціального оточення, прояв акцентуацій характеру, заниження чи завищення самооцінки, протиріччя норм і оцінок поведінки, негативне наслідування окремих асоціальних типів.

Таким особам властиві:

- Неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над моральними, більшість матеріальних потреб мають аморальний характер, для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі.

- Прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв”язками з постійними учнівськими колективами.

- Нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу. Незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності.

- Спотворені естетичні потреби.

- Нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова.

- Непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях.

- Брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки.

- Обмежені інтелектуальні інтереси, перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення.

- Приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників.

12. Загальна характеристика ранньої юності.

Юність - це досить тривалий період життя людини від 14-15 до 25 років, який поділяють на ранню та пізню юність. Рання юність охоплює період від 14-15 до 18 років.

Вивчення психологічних проблем юності відзначається двома основними підходами.

Ряд теорій (біологічного, психологічного, психоаналітичного напрямків) пояснюють юність, виходячи переважно зі змін в організмі та їх внутрішніх факторів. При цьому протиставляється розвиток людини або як індивіда, або як особистості.

Психологічні теорії наголошують на тому, що юність є своєрідним етапом розвитку внутрішнього світу, насамперед - самосвідомості дитини.

У психоаналітичних теоріях акцентується увага на юності як етапі бурхливого психосексуального розвитку дитини.

Інший підхід - соціологічний - відзначається спробами розкрити переважно зовнішню детермінацію періоду юності з погляду суспільства, інтересів його розвитку.

- для сучасних юнаків характерне прискорення біологічного дозрівання (акселерація) і уповільнення соціального з випередженням біологічного;

- фізичний розвиток старшокласників у темпах уповільнюється, зростання розміру внутрішніх органів відбувається пропорційно щодо показників судинної та м'язової систем, у нервовій системі гальмівні процеси врівноважені із процесами збудження;

- соціальна ситуація розвитку зумовлюється підготовкою старшокласника до вступу в самостійне життя;

- центральним новоутворенням особистості у ранній юності є готовність дитини до життєвого самовизначення;

- головне новоутворення психіки старшокласника - його світогляд.

Психічний розвиток у ранній юності - це та необхідна основа, яка дозволяє людині свідомо й обґрунтовано здійснити вибір подальшого життєвого шляху відповідно до своїх можливостей та індивідуальних особливостей. Перевірка правильності зробленого життєвого вибору, а у деяких випадках і його зміна триває у другій половині юнацького віку.

Провідною діяльністю для старшокласників виступає навчально-професійна діяльність.