Повоєнна відбудова в Україні

Зміна державної символіки УРСР: у листопаді 1949 р. – новий прапор з і світло-блакитною (лазуровою) стрічкою. Змінено герб, створено на початку 50-х державний гімн УРСР.

1949-1953 рр. – І секретар КП(б)У – А. Мельников. Делегація УСРС в ООН не мала самостійності, окремих посольств в зарубіжних країнах теж не було створено.

В цей час – кампанія принизливих перевірок колишніх радянських військовополонених та громадян, вивезених на примусові роботи до Німеччини. Багато з них були звинувачені у державній зраді, депортовані до Сибіру, запроторені до ГУЛАГУ.

Договори про приєднання до УРСР західноукраїнських земель: 29 червня 1945 р. – договір СРСР з Чехословаччиною про входження Закарпаття до складу УРСР; 16 серпня 1945 р. – договір з Польщею, за яким радянсько-польський кордон проходив за 5-6 км. від “лінії Керзона” на користь Польщі. У подальшому невеликі корекції кордону на початку 50-х рр.; 1 лютого 1947 р. – радянсько-румунський договір закріпив Північну Буковину та південну Бесарабію за УРСР.

Квітень-травень 1947 р. – операція “Вісла” – примусове виселення на захід і північ Польщі українського населення із “Закерзоння”, що здійснювалося польською владою.

Особливості відбудови гоподарства: знову першочергове значення надавалося важкій промисловості, траспорту, енергетиці (четверта п’ятирічка). В Україну направлялася частина обладнання і сировини, які СРСР отримував у вигляді репарацій з Німеччини. Евакуйовані під час війни підприємства було вирішено не повертати в Україну, але їй не було компенсовано ці втрати додатковим фінансуванням зруйнованої економіки. Частка вкладів у загальносоюзному обліку була меншою, ніж частка втрат України у війні (17% проти 43%). Відбудова здійснювалася за старими технологіями, що було негативом для перспективи. Розробка Львівсько-Волинського вуглевидобувного басейну, видобуток нафти на Прикарпатті, нові родовища у Полтавській та Харківській областях. На початку 50-х – почалося спорудження великих електростанцій (зокрема Каховська ГЕС). Самовіддана праця населення на відбудові.

Сільське господарство. Голодомор 1946-47 рр. – в результаті посухи та недороду, але держава не вжила заходів, щоб запобігти продовольчій катастрофі: урожай у західних та північних областях давав можливість перерозподілити хліб для посушливих південних областей, але цього не дозволили зробити, обсяги хлібозаготівель не були зменшені, а за кордон навіть вивозилося зерно на експорт і просто як братню допомогу. Фактична реквізиція продовольства прирікала селян на голод (жертви – 1 млн осіб).

4 червня 1947 р. – Закон про кримінальну відповідальність державного і громадського майна (фактичне відновлення закону “про п’ять колосків”).

Колгоспники й після 1947 р. виживали за рахунок присадибних господарств, адже на них було накладено маса податків (на городні культури, фруктові дерева), зберігалися обмеження у пересуванні колгоспників. Фінансування с/г – за “залишковим принципом”.

21 лютого 1948 р. – указ про виселення осіб, які “злісно ухиляються від трудової діяльності”. Загальні збори колгоспників за “громадськими вироками”, а фактично за вказівкою партійних і державних органів, ухвалювали рішення про депортацію до Сибіру тих, хто не виробив мінімуму трудоднів у колгоспі.

Соціальні умови життя – важкі (нестача житла, дефіцти одягу і товарів першої необхідності), у 1947 р. – грабіжницька грошова реформа (великі суми заощаджень обмінювалися обмінювалися за невигідним співвідношенням старих і нових грошей), 1947 р. – скасована карткова система розподілу продуктів, покращилося медичне обслуговування.

У Західній Україні – відновилася перервана війною радянізація. Широка індустріалізація регіону, а тому – збільшення кількості робітників, які мали стати соціальною опорою нової влади. 1950 р. – рік суцільної колективізації.

З 1945 р. – репресії проти УГКЦ, заарештовано митрополита Й. Сліпого Березень 1946 р. – на Львівському церковному соборі “ініціативна група” на чолі з Г. Костельником виступила за повернення УГКЦ до православ’я та ліквідацію Берестейської унії. УГКЦ перейшла на нелегальне становище.

Боротьба з ОУН-УПА. Бандера у цей час – за кордоном, УПА очолював Р. Шухевич (псевдонім – Тарас Чупринка). 1945-46 рр. – апогей протистояння військ НКВС та УПА. Віроломство і провокації, терор з обох сторін. Депортації сімей оунівців та співчуваючих у північні райони та до Сибіру (1944-52 рр. – майже 500 тис. осіб). Радянська влада неодноразово оголошувала амністію для повстанців, щоб послабити рух ОУН-УПА. УПА здійснювала збройно-пропагандитські рейди до Чехослоавччини, румунії, Угорщини. 5 березня 1950 р. – загибель Р. Шухевича, збройна боротьба поступово стала затухати.

Освіта і культура. Погане фінансування, хоча населення сподівалося на покращення умов для їх розвитку, зросла національна свідомість українців. Створено фонд всеобучу – матеріальна підтримка тим батькам, які не могли забезпечити потрібного мінімуму для навчання. Поширення заочної і вечірньої форм навчання. 1953 р. – впровадження обов’язкового семирічного навчання. Продовження русифікації освіти, закриття національних шкіл.

На чолі АН УРСР – О. Паладін. 1946 р. – запущено перший експериментальний атомний реактор. 1948-51 рр. – під керівництвом С. Лебєдєва створена перша в СРСР МЕОМ. За технологією електрозварювання під флюсом споруджено газопровід Дашава-Київ. Серпень 1948 р. – ідеологічна кампанія проти генетики, очолена Т. Лисенком (“лисенківщина”), вона оголошена лженаукою.

Література і мистецтво. Письменники: О. Гончар “Прапороносці”, М. Стельмах “Велика рідня”, Яновський “Київські оповідання”, В. Некрасов “В окопах Сталінграда”. Театральні діячі: Гмиря, Юра, Ужвій, Литвиненко-Вольгемут.

Посилення ідеологічного тиску держави. З серпня 1946 р. – кампанію проти художньої інтелігенції очолив А. Жданов (“жданівщина”). Вийшли постанови про перекручення в “Нарисі історії української літератури”, “Про журнал “”Перець”, “Про журнал “Вітчизна”. Критика О. Вишні та його ”Мисливських усмішок” за “ідеологічні помилки”. У березні 1947 р. із призначенням на посаду І секретаря КП(б)У Л. Кагановича (був на ній до грудня 1947 р., а потім – знову Хрущов) кампанія набула ще ширшого розмаху. Клеймували письменників Сенченка та Яновського, Малишка, Рильского ярликами “буржуазного націоналізму”, “петлюрівщини”. Змусили Яновського переробити його роман “Жива вода”. У цьому ж напрямі – критика багатьох істориків. Лише від’їзд Кагановича врятував багатьох від арешту та ув’язнення.

1948 р. – антисемітська (проти євреїв) кампанія боротьби з “безрідним космополітизмом”. Євреїв звинувачували у тому, що вони не мають батьківщини, патріотичних почуттів, є ідеологічно нестійкі.

1951 р. – кампанія критики вірша Сосюри “Любіть Україну”, засуджена опера Данькевича “Богдан Хмельницький”. Це тривало до смерті Сталіна.