7. Принципи менеджменту.

Принцип системності передбачає необхідність розгляду організації як єдиного цілого, що складається з тих, що взаємодіють, часто різноякісних, але з єдиною цільовою орієнтацією, елементів.

Принцип ієрархічної впорядкованості передбачає наявність відношення соподчиненности між елементами системи і, відповідно, визначає загальну закономірність побудови багаторівневої і багатоступінчастої структури управління. Згідно з цим принципом здійснюється організація управління.

Принцип цільової спрямованості передбачає наявність мети діяльності організації. Целеполагание - обов'язкова умова будь-якої управлінської діяльності.

Принцип наукової обгрунтованості і оптимальності менеджменту. Зміст принципу полягає у вимогах:

 Принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації в менеджменті. Передбачає раціональне делегування повноважень при рішенні завдань управління. Визначає оптимальну організаційну структуру управління.

8. Економічні методи менеджменту.

за х-ром впливу на керований об’єкт

Економічні (ек план ек стимул бюджет) – зумовлені економічн чином, шляхом матеріал зацікавлення, стимулюють ініціативу і відповідальність працівників

9. Адміністративні методи менеджменту.

Адміністративні (організ методи (полож інструкц правила вимоги)розпорядчі дисциплінарн(догани, звільнення)і) однозначні

10. Соціальне - психологічні методи менеджменту.

Соц. Психологічні (соц плани(передб створення умов праці, забезп відпочинок, охорону праці) морал стим(вплив через нагородження грамотами, присвоєння звань), методи формування колективу та соц.-псих клімату)- сукупн специфічн способів впливу на міжособистісні стосунки і зв’язки соц. Процеси що виник у трудов колективі.

11. Школи у вивченні менеджменту.

Школа наукового управління як етап у розвитку менеджменту.

Школа наукового управління (1885 - 1920) пов'язана з роботами Ф.

Тейлора, Френка та Лілії Гілбрет, Генрі Гантта. Творці школи вважали,

що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна

удосконалити багато операцій ручної праці. Ще на початку минулого

століття Емерсон, зокрема, розробив свої знамениті 12 принципів

управління, які не втратили свого значення і до сьогодення:

1. Чітко визначена мета як вихідний пункт управління.

2. Здоровий глузд, що передбачає також визнання допущених помилок та

пошук їх причин.

3. Компетентна консультація професіоналів та вдосконалення процесу

управління на основі їх рекомендацій.

4. Дисципліна, що забезпечується чіткою регламентацією діяльності людей,

контролем над нею, своєчасним заохоченням.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, точний, повний і постійний облік.

7. Диспетчерування за принципом "Краще диспетчерувати хоча б

несплановану роботу, ніж планувати роботу, не диспетчеризуючи її".

8. Hорми і розрахунки, що сприяють пошуку та реалізації резервів.

9. Hормалізація умов праці, тобто те, чим займається сучасна ергономіка.

10. Hормування операцій шляхом стандартизації способів їх виконання,

регламентування часу.

11. Стандартні письмові інструкції.

12. Винагорода і продуктивність.

Характерним для школи наукового управління було систематичне

використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні

продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалася можливість перерв у

виробництві, у тому числі і для відпочинку. Кількість часу, яка

виділялась для виконання певних завдань, була реалістичною, що давало

керівництву можливість установлювати норми виробництва, що були

здійсненні, і платити додатково тим, хто перевищував ці норми. При цьому

люди, що робили більше, винагороджувалися більше. Автори теоретичних

розробок також визнавали важливість добору людей, що фізично й

інтелектуально відповідали виконуваній роботі; підкреслювалося велике

значення навчання.

Адміністративна (класична) школа в управлінні.

Представники класичної (1920 - 1950) школи, а саме - А. Файоль, Л.

Урвік, Дж. Муні, мали безпосередній досвід роботи як керівників вищої

ланки управління у великому бізнесі. Їхньою головною турботою була

ефективність щодо роботи всієї організації. "Класики" (роботи яких

значною мірою виходили з особистих спостережень, а не ґрунтувалися на

науковій методології) намагалися проаналізувати організації з погляду

широкої перспективи, намагаючись визначити загальні характеристики і

закономірності організацій. Метою школи було створення універсальних

принципів управління, підпорядкованість яким безсумнівно приведе

організацію до успіху.

Ці принципи були пов'язані з двома аспектами:

розробка раціональної системи управління організацією. Визначаючи

основними функціями бізнесу фінанси, виробництво і маркетинг, "класики"

були упевнені, що можуть визначити кращий спосіб поділу організації на

підрозділи чи групи. Файоль розглядав управління як універсальний

процес, що складається з декількох взаємозалежних функцій;

друга категорія принципів стосувалася побудови структури організації і

управління працівниками.

А. Файоль сформулював 14 принципів управління:

1Поділ праці. Метою поділу є виконання роботи, більшої за обсягом і

кращої за якістю при тих же зусиллях. Це досягається за рахунок

скорочення числа цілей, на які повинні бути спрямовані увага і зусилля.

2Повноваження і відповідальність. Повноваження надають право віддавати

наказ, відповідальність – її протилежність.

3Дисципліна. Припускає слухняність і повагу до досягнутих угод між

фірмою і її працівниками. Дисципліна передбачає справедливе застосування

санкцій.

4Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати накази тільки від одного

безпосереднього начальника.

5Єдність напрямку. Кожна група, що діє в рамках однієї цілі, повинна

бути об'єднана єдиним планом і мати одного керівника.

6Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного

працівника не повинні превалювати над інтересами компанії.

7Винагорода персоналу. Для того щоб забезпечити вірність і підтримку

працівників, вони повинні одержувати справедливу зарплату.

8Централізація. Необхідно забезпечити найбільш правильне співвідношення

між централізацією і децентралізацією залежно від конкретних умов.

мов.

9Скалярний ланцюг ( або ієрархія підпорядкування) тобто сукупність осіб,

починаючи від особи, що займає найвище положення, – униз, до керівника

низової ланки. Не слід відмовлятися від ієрархічної системи без

необхідності, але підтримка ієрархії стає шкідливою, коли вона завдає

шкоди бізнесу.

10Порядок. Місце – для усього й усе - на своєму місці.

11Справедливість – сполучення доброти і правосуддя.

12Стабільність робочого місця для персоналу. Висока плинність кадрів

знижує ефективність організації.

13Ініціатива. Означає розробку плану і забезпечення його успішної

реалізації.

14Корпоративний дух. Союз – це сила, а вона є результатом гармонії

персоналу.

3. Школа людських стосунків і поведінкові науки: загальна

характеристика.

Рух за людські стосунки зародився у відповідь на нездатність з боку

представників наукового управління і класичної школи цілком усвідомити

людський фактор як основний елемент ефективної організації. Найбільший

внесок у розвиток школи людських стосунків (1930 - 1950) внесли два

вчені - Мері Паркер Фоллет і Елтон Мейо.

Експерименти Е. Мейо відкрили новий напрямок у теорії управління. Він

знайшов, що чітко розроблені робочі операції і хороша заробітна плата не

завжди вели до підвищення продуктивності праці. Сили, що виникали в ході

взаємодії між людьми, часто перевершували зусилля керівників.

Більш пізні дослідження, проведені Абрахамом Маслоу й іншими

психологами, допомогли зрозуміти причини цього явища. Мотивами вчинків

людей, по Маслоу, є, в основному, не економічні сили, а різні потреби,

що можуть бути лише частково і побічно задоволені за допомогою грошей.

Ґрунтуючись на цих висновках, дослідники думали, що якщо керівництво

піклується про своїх працівників, то і рівень задоволеності повинен

зростати, що буде вести до збільшення продуктивності. Вони рекомендували

використовувати прийоми управління людськими стосунками, що включають:

більш ефективні дії начальників,

консультації з працівниками,

надання їм більш широких можливостей взаємного спілкування на роботі.

Серед найбільш великих фігур більш пізнього періоду поведінкового

напрямку (з 50-х років минулого століття) такі вчені, як К. Арджирис, Р.

Лайкерт, Д. Макгрегор, Ф. Герцберг. Ці й інші дослідники вивчали різні

аспекти менеджменту:

проблеми соціальної взаємодії, мотивації,

характер влади й авторитету,

лідерство,

організаційні структури,

комунікації в організаціях,

зміни змісту роботи і якості трудового життя.

Новий підхід прагнув у більшому ступені зробити допомогу працівнику в

усвідомленні власних можливостей на основі застосування концепцій

поведінкових наук до побудови і управління організаціями.

Основна мета школи – підвищення ефективності організації за рахунок

підвищення ефективності її людських ресурсів. Головний постулат

складався в тім, що правильне застосування науки про поведінку завжди

буде сприяти підвищенню ефективності і працівника, і організації. Однак

у деяких ситуаціях даний підхід виявлявся неспроможним.